Путін готує глобальну війну

Минулого тижня непоміченою пройшла у Києві презен­тація спільного проекту «Українського тижня» та The Economist «Світ у 2019». Виступаючи серед експертного товариства, керівник служби з питань інформаційної безпеки апарату Ради національної безпеки і оборони України Валентин Петров заявив, що для Путіна загарбання України не є кінце­вою метою, а лише елементом підготовки до ширшого насту­пу. «Якщо подивитися на сучасні російські військові ініціативи, можна сказати, що це не тільки підготовка до війни з Україною, це один з елементів більш широкого стратегічного розгортання російської наступальної машини. Вона йде від Північного моря аж до Сирії. Можна говорити про підготовку до світової війни», — сказав аналітик.

Нещодавно, під час Безпекового форуму у Львові, кадровий британський військовий з 37-річним стажем, полковник Ґлен Ґрант, відповідаючи на запитання інтернет-ресурсу «Збруч» про жорстку антиукраїнську риторику російської пропагандистської машини, заявив: «Це російські фіґлі. Я би волів взагалі над та­ким не розмірковувати, якби не те, що це означає: Росія щось готує. Те саме, чим Гітлер займався у 1939 році: „Поляки ро­блять щось не те, чехи роблять щось не те…“ — таке самісінь­ке. Уроки треба вивчати і засвоювати й у жодному випадку не ігнорувати».

Американський професор з питань оборони і національної безпеки, старший науковий співробітник Школи дипломатії і міжнародної торгівлі Паттерсона в Університеті Кентуккі (США) Роберт Фарлі вважає, що наша країна входить у число потен­ційних місць, де може спалахнути глобальний конфлікт. Тре­тя світова війна, на думку Фарлі, може виникнути «після зміни українського уряду, чим скористається керівництво Росії. У кра­їні почнеться тотальна нестабільність, а Володимир Путін поба­чить шанс повномасштабного захоплення України».

Чи є підстави довіряти цим людям? Безумовно, є. Кремлів­ський самітник що не день, то зазнає відчутніших втрат — його божевільна ідея з Новоросією почила у Бозі фактично у зародку, а відповідь міжнародної спільноти на Крим і Донбас була, не як у випадку з Грузією, «глибоким занепокоєнням», а болісними санкціями, що фактично перетворили Росію на ізольовану від світу резервацію войовничих неадекватів. Керченська авантю­ра вбила до решти сумніви у тому, що Росія веде проти сусіда справжню війну, яку не прикрити жодними «гібридними побре­хеньками».

Для Путіна важливо втримати гарну міну за поганої гри, осо­бливо в очах російського обивателя. Для мільйонів ватників «ерефії» цар (не важливо, чи це невдаха-імператор, чи крива­вий диктатор на кшталт Йосифа Сталіна) був «помазаником Божим». Путін увірував у власну «богообраність» і «непогріш­ність», і тепер мусимо прислухатися до філософа Гі Сормана, який влучно охарактеризував такий тип вождів: «Розбишака, що б’є поліцейського, не хоче змінити світ, а от месіанський ідео­лог хоче».

Останнім цвяхом у домовину «русского мира» в Україні став Об’єднавчий собор, на якому постала незалежна Українська помісна церква. Томос від Константинополя для православної церкви в Україні означатиме для Путіна, за словами відомого журналіста Айдера Муждабаєва, «втрату святості, сакральнос­тей, ним же придуманих, але він уже в них вірить».

Припускаю, що Путін вважає саме Україну винною у тому, що його імперські ілюзії зазнали краху. Небезпечно й те, що про­паганда зробила свою чорну справу — росіяни вважають укра­їнців більшими ворогами, ніж терористів з Ісламської держави. До того ж кремлівська банда усвідомлює, що все, скоєне нею, — від «Боїнга» над Донбасом до хімічних атак у Сирії, — порушує норми міжнародного права і може стати предметом розгляду Міжнародного кримінального суду. Отже, розуміє, що варіантів небагато — або «русский бунт», або повна ізоляція, а відтак — розпад «недоімперії», або лава підсудних у Гаазі. «Рано чи пізно кожен сідає за банкетний стіл своїх вчинків»…

Є, правда, ще один, бузувірський шлях — розв’язати глобальну війну, втопити у крові мільйони невинних, аби відтак людство вва­жало всі теперішні «фіґлі» дитячими забавами порівняно з тим, що довелося пережити. Якщо поталанить пережити…

Та будемо сподіватися, що світ теж готовий до схожого сце­нарію. Принаймні Україна, що перебуває на вістрі путінських атак, вже не впаде до ніг загарбника, а відчайдушно борони­тиме і себе, і Європу. За умови, що там розуміють небезпеку путінських намірів і те, що, віддавши Україну, вони автоматично стануть потенційною жертвою російського ведмедя.