Як Путін «анексував» Трампа

Втім, відсоткові пропорції — питання дискусійне, але в одному ми з колегою зійшлися: Трамп або корисний ідіот, або агент Кремля. Хоча перше не виключає другого. І навпаки. Третього не дано.

Остання скандальна зустріч, і особливо прес-конференція Путіна і Трампа, засвідчили: якщо він ідіот, то ду-у-у-уже корисний для Росії, якщо агент, то дуже тупий. Бо «палиться» на кожному кроці. Та навіть закритий формат саміту «у чотири ока» нагадував зустріч агента і куратора. Якщо немає чого приховувати, навіщо зустрічатися «без свідків»? Та ще й на тлі підозр, що Путін має на Трампа вбивчий компромат…

Взагалі, те, що сталося у Гельсінкі, не підвладне здоровому глузду. Уявляю, як було соромно за свого президента американцям, принаймні тим, хто все чудово розуміє. Це була абсолютна ганьба! Президент країни номер один з найсильнішою економікою, армією, демократичними інституціями, яка задає у світі тон в усьому, на яку рівняються усі інші країни, поводиться не просто як блазень, а як цілковито залежний, повністю підпорядкований лідеру країни, з якою Америка має, м’яко кажучи, непрості стосунки.

Пояснити таку поведінку Трампа лише тим, що Путін його затиснув психологічно, що російський президент більш досвідчений, хитрий і підступний, не вийде. Занадто багато свідчень того, що поведінка Трампа продумана. Але продумана не ним. Президент США наперед знав, якою ганьбою закінчиться ця зустріч. Тому зробив превентивну заяву, мовляв, після саміту у Гельсінкі в Америці його будуть нищівно критикувати. «Як би добре я не провів цей саміт, якби навіть мені дали місто Москву як відплату за всі гріхи і біди, яку Росія заподіяла за усі ці роки, мене будуть критикувати, що цього недостатньо, що я повинен був отримати Санкт-Петербург на додачу!»

Ні Москви, ні Санкт-Петербурга Трамп не «взяв», натомість сам здався з потрухами, принизивши не лише себе персонально, а й свою країну. Це ж яку вавку треба мати в голові, щоб на один рівень поставити спецслужби своєї країни і міжнародного брехуна та терориста!

Наслідки запопадливої поведінки Трампа перед Путіним, його діяльності загалом будуть плачевними не лише персонально для нього (бачимо, яке цунамі це викликало у громадянському суспільстві Сполучених Штатів), а й для західного світу. Бо підігруючи авторитарному лідеру, який топчеться по міжнародному праву, анексує чужі території, втручається у внутрішні справи інших країн, у своїй країні нищить усі паростки демократії, Трамп тим самим не лише зраджує демократичні цінності, а й розв’язує руки Путіну на подальші відповідні дії. Якщо не Путін, а Обама винен у тому, що Росія анексувала Крим, якщо Росія не втручалась у вибори у США, то чекайте повторних діянь. Для Трампа російський лідер — непогрішимий, він все робить правильно, а якщо щось зробив не так, то не тому, що він такий негідник, а тому, що його до цього змусили інші негідники. Ну, Обама — це головний винуватець путінських злодійств. Обама для Трампа — це невістка, яка завжди у всьому винна. Тут він мені нагадує Януковича з Азаровим, які постійно все звалювали на «папєредніков»…

У Гельсінкі Трамп витягнув Путіна з міжнародної ізоляції. По суті, неформально повернув Путіна до 8G, про що говорив напередодні. Втім, до реанімації господаря Кремля, його міжнародного іміджу доклалися і лідери топових країн Євросоюзу. Який же Путін ізгой, якщо до нього приїжджають лідери — Макрон, Меркель, якщо в Росії дозволяють проводити Чемпіонат світу з футболу. До речі, перше, що зробив Трамп на зустрічі з Путіним, це розсипався у компліментах, який чудовий чемпіонат провела Росія, «найкращий в історії».

Трамп може мільйон разів повторювати, що він не залежний від Кремля, що на нього немає жодного компромату і що російські спецслужби не допомагали йому на виборах, але саме його поведінка, його заяви і конкретні кроки свідчать про протилежне. Він сам — ходячий доказ цього. І вже є перші результати. Зокрема, йому вдалося завдати болючого удару по єдності західного, євроатлантичного фронту. Саме цього так довго добивався Путін. Трамп цілеспрямовано розвалює Євросоюз. На рівному місці свариться з лідерами ЄС, заявляє, що Євросоюз є ворожою структурою. Вичитує, як хлопчикові, Генсеку НАТО Столтенбергу. Грубо втручається у внутрішні справи Великобританії, при цьому критикує і ображає прем’єр-міністра Терезу Мей, яка намагається вести гнучку політику щодо брексіту. Трамп демонстративно тішиться з брексіту і підбурює Британію до того, щоб та жорстко вийшла з ЄС. По суті, шантажує Терезу Мей, погрожуючи погіршенню американо-британської торгівлі, якщо вона намагатиметься зберегти широкі економічні контакти з ЄС.

Та найгірше, що президент країни, яка є головним союзником України у боротьбі з російською агресією, словом не обмовився про війну на сході нашої країни і анексію Криму. Ба більше, він дозволяв Путіну говорити за себе у цьому питанні. Путін одним реченням, скоромовкою сказав, що у американського президента своя позиція щодо Криму, а у Росії своя. Трамп це проковтнув, промовчав, самоусунувся. Виглядало, що такий сценарій відповіді на питання щодо України був наперед узгоджений між двома президентами. Таким чином президент Америки дав сигнал, що питання України — це сфера впливу Росії, що його це хвилює найменше… Ганебним було і те, що на саміті у Гельсінкі жодним словом ніхто не обмовився про долю Олега Сенцова, навіть журналісти не підняли цього питання. Це також свідчить, що Трампу «по барабану» доля політичних в’язнів Кремля.

На жаль, нічого доброго від Трампа Україні чекати не доводиться. Втім, це було зрозуміло з моменту його інавгурації, відтоді, як російські пропагандисти тішились з його перемоги і обмотувались американським прапором. Єдина надія, що Америка не проковтне цю ганьбу і відправить цього блазня у політичне небуття. Можливо, і добре, що Трамп так відверто скомпрометував себе у Гельсінкі, а то б американці ще довго «роздуплювалися». Може, цей смачний плювок Трампа у бік власної країни протверезить не лише американську еліту, а й пересічних громадян, які до цього часу симпатизували своєму «оригінальному» президенту. Бо імпічмент за ним давно плаче…