«І куди ж ти тепер ідеш», режисере Сокуров?

Вже банально виглядатиме повторення фрази, яку приписують Володимирові Винниченку, про те, що «російський демократ закінчується там, де починається українське питання». Якими б ліберальними не виглядали представники так званої опозиції в Росії, вони й досі, після анексії Криму, агресії на Донбасі, зрештою, після ретельної «зачистки» путінським режимом Анни Політковської, Бориса Нємцова та десятків інших незгідних, мислять як шовіністи та імперці. Ба більше — часто виступають виконавцями чекістських брудних справ.

Олександр Сокуров — знаменитий режисер, що одним із перших в Росії з ретельністю хірурга і вишуканістю митця викрив потаємні мотиви і психологію тиранів, людина, яку досі вважали стійкою до будь-якого авторитаризму, насильства над думкою і свободою, звернувся до Петра Порошенка з відкритим листом. Автор тетралогії з фільмів «Телець» (про Леніна), «Молох» (про Гітлера), «Сонце» (про японського імператора часів Другої світової війни Хірохіто) і «Фауст», «перемагаючи сумніви і біль», вимагає від українського президента заради порятунку Олега Сенцова «розпочати все з чистого аркуша». Табула раса у розумінні Сокурова — це: відпустити усіх без винятку російських найманців і агентів з українських тюрем та оголосити мораторій (слід думати — односторонній) на будь-яку воєнну, дипломатичну, політичну конфронтацію. Іншими словами, відкрити фронт, дозволити російським танкам безперешкодно дістатися Хрещатика, і підписати капітуляцію.

Не знаю, чи писав цього листа з власної волі, чи його «уклінно попросили». Але, як би там не було, режисер переплутав адресата. Не Порошенко розпочинав російсько-українську війну, і, далебі, не йому, а кремлівському господареві тепер відповідати за цю катастрофічну авантюру. І не тільки за неї, бо на карб путінського режиму весь світ ставить відповідальність і за малайзійський «Боїнг», і за хімічну атаку у Солсбері, і за втручання в американські вибори, і за енергетичний шантаж Європи, і за геноцид у Сирії…

Не варто шукати мотиви, які спонукали Сокурова до епістолярного стилю. Але це точно не «гуманітарна місія», про яку він пише. Радше лист режисера є своєрідною охоронною грамотою для чекістів на випадок, коли з Олегом Сенцовим, борони Боже, трапиться найгірше. Тоді вся пропагандистська путінська машина на весь світ волатиме, що ось Порошенко не прислухався навіть до Сокурова, цього гуманіста і генія, а отже, Сенцов на його, Порошенковій, совісті. Ось у чому сенс і мета спецоперації за участі цього сивочолого діяча культури.

Зрештою, Сокуров не вперше стає «гучномовцем» для озвучення потрібних «царю» речей. Вступивши у полеміку з ВВП з приводу ув’язнення того ж Сенцова у грудні 2016 року, режисер фактично дав привід Путіну сказати те, що той хотів сказати: Сенцов — терорист, він відповідатиме перед судом. Тобто — набір нісенітниць, феесбешних фальшивок і неприхованої злоби до незламного українського патріота.

Як писав колись російсько-український священик-дисидент Яків Кротов: «Нема нічого помилковішого, ніж твердження Черчілля, що Росія є таємницею, загорнутою у загадку і запаковану у містерію. Росія — у всякому разі, в часи Черчілля і навіть досі — є самообман, загорнутий у брехню і запакований брехнею».

Минуле завжди повертається до тих, хто зверхньо вважає себе його творцями. Особливо до тих, хто намагається безпідставно натягнути на себе шати переможців, вершителів доль, носіїв істини в останній інстанції. Хай через століття, але обов’язково з’ясується уся ницість і порожнеча цих «героїв», а зусилля і слова, застосовані ними давним-давно для виправдання чи пояснення своїх негідних вчинків, розвіються вітром, мов полова. Минуле переслідуватиме тих, хто легковажно маніпулював сучасністю, актуальним моментом, доти, доки остаточно не розставить свої суворі, зате праведні акценти.

…І хтозна, можливо, Олександр Сокуров колись теж почує риторичне запитання своєї Маргарити з «Фауста», увінчаного Золотим левом Венеційського фестивалю: «І куди ж ти тепер ідеш?».