Чому Путіну варто прикусити язика?

Я не знаю, чи читав Путін Орвелла, та навіть якщо і читав, то навряд чи зробив з нього належні висновки. Як, зрештою, і дідуся Фрейда, якого все частіше згадують оглядачі, аналізуючи публічні виступи російського президента. З роками путінські обмовки, невдалі жарти та необережні аналогії перестали сприйматися як креатив, а перейшли у площину радше психіатрії.

Під час візиту до Австрії Путін дав інтерв’ю місцевому телеканалу ORF. Відповідаючи на запитання ведучого Арміна Вольфа про російське втручання в американські вибори, він заявив буквально таке: «У Сполучених Штатах є такий фігурант — пан Сорос, який втручається у всі справи у всьому світі. І мені дуже часто наші американські друзі кажуть: Америка не має жодного стосунку як держава… А в нас це особиста справа пана Пригожина».

Усіляке порівняння кульгає. У випадку аналогій Джорджа Сороса з Євгенієм Пригожиним — це не просто кульгання, а ціле каліцтво. Пригожину — цьому «кухарю Путіна», ресторатору з Санкт-Петербурга і власникові «фабрики тролів» у Ольгіно, — воно, мабуть, лестить. А от відомий філантроп та промотор ліберальної демократії Джордж Сорос, можливо, й не чув про такого персонажа.

Та ми не маємо наміру зважувати впливовість засновника Інституту «Відкрите суспільство» і спонсора терористів зі сумновідомої групи «Вагнера», за сумісництвом — головного прибиральника Кремля. Тут мова про контекст, у якому прозвучало путінське виправдання, про те, яким чином зі свідомості підполковника КДБ і російського «царя» вилізло прізвище «Сорос».

Якось я вже писав, що у сусідній Угорщині (до слова, це батьківщина Дьордя Шороша (Шварца) — Сороса) його «призначено» на роль головного «цапа-відбувайла» за дошкульні провали правлячої партії «Фідес». Президент Віктор Орбан не тільки вправляється у звинуваченнях на адресу «руйнівника» угорської держави, але й обвішав антисоросівськими біг-бордами всю країну. Услід за своїм духовним наставником Володимиром Путіним, який у середині 2000-х припустив можливість специфічно-російської форми демократії — «суверенної», Орбан офіційно поховав ненависну йому «ліберальну демократію», якою дуже опікується Сорос.

Про особливий сентимент Будапешта до Москви, мабуть, не варто навіть і казати. Орбан називає санкції проти агресора безглуздими, систематично відвідує у Білокам’яній свого патрона, на поважних європейських зібраннях просторікує, що господаря Кремля «не варто демонізувати». З іншого боку, активно демонізує українську владу, яка, на думку його міністра закордонних справ, просто таки драконить тут угорську меншину.

Судячи з усього, кампанія «анти-Сорос» на берегах Дунаю здалася режисерам та кураторам вдалою, і вони вирішили застосувати її в Україні. Як зауважили фахівці Центру контент-аналізу, окремі ЗМІ із чітко проросійською орієнтацією взялися нагнітати вигадки про те, що Сорос прагне скоротити населення України, розпалив війну, збирається «дерибанити» українські чорноземи. З 15 квітня по 15 травня у соцмережах з’явилося 387 постів і репостів про Джорджа Сороса, що стосувалися України і вони мали 95,7 тисяч контактів з аудиторією, — зафіксували у Центрі.

Однак далі кампанія загальмувала… Не зважаючи на те, що її тези дуже активно просували антиукраїнські блогери, яких, до слова, вишколюють і фінансують «дятли клавіатури» з пригожинського Ольгіно.

Ось у такому контексті пролунало в Австрії порівняння Сороса з кремлівським «кухарем». Путін фактично «злив» світові справжніх організаторів чергових інформаційних воєн проти Європи і України, не впоравшись із власним підсвідомим. Тому самовпевненому кадебісту варто прикусити язика. Краще, як кажуть, жувати. Те, що приготує Пригожин.