Передплата 2024 «Добрий господар»

День перемоги над нацизмом як свято торжества «русского міра»?

Попри те, що радянська символіка в Україні заборонена, дехто проігнорував це табу

У Львові 9 травня немає офіційних урочистостей. Всі заходи вшанування пам’яті загиблих героїв відбуваються на день раніше. Проте традиційно у «День Пабєди» до меморіалів Другої світової війни сходяться пенсіонери, щоб покласти квіти, послухати панахиду та понарікати на життя і владу у численні телекамери.

Кожного року напередодні «дня Х» місто у напрузі: чи будуть провокації і чи вдасться правоохоронцям їм запобігти? За реакцією Львова пильно стежить не лише вся Україна, а й самопроголошений «старший брат», бо бійка радикалів з комуністами, як це траплялося у попередні роки, — це чудова картинка для російських пропагандистських телеканалів.

Марсове поле, «Пагорб слави», а раніше і Монумент Слави (ще до того, як радикали охрестили його «меморіалом окупантів») — місця паломництва прорадянсько налаштованих пенсіонерів кожного 9 травня. Цей рік не став винятком. Через редакційне завдання я «патрулювала» Марсове Поле — туди зійшлось близько сотні людей літнього віку. Більшість прийшли з оберемками квітів, переважно з бузком. Хтось послідовно викладав гілочку за гілочкою на плити з іменами героїв війни, хтось шукав прізвище родича чи близького друга, щоб залишити букет.

Попри те, що радянська символіка в Україні заборонена, дехто проігнорував це табу. «Збунтувався проти системи» (привертав до себе увагу) пенсіонер, який прийшов у білій сорочці з розстібнутими ґудзиками, щоб під нею було добре видно червону футболку, на якій красувався надпис «СССР». Заявив, що цю одежину одягнув свідомо. Про заборону знав. «Я нікого не боюся», — самовдоволено заявив журналістам, які навипередки почали його фотографувати. Увагу поліцейських він таки привернув, тобто свого домігся, вони відпровадили його в автозак і відвезли у відомому напрямку. На цьому всі провокації, на щастя, завершились.

Я спостерігала за подіями на Марсовому полі від початку до самісінького кінця, коли на похованнях залишились лише поліцейські. І мушу сказати, відчуття, що знаходжусь не у рідному Львові, а у якомусь російському місті мене не полишало. Навіть без радянської символіки у святкуванні 9 травня стійкий присмак «радянщини».

По-перше, усі на заході говорили лише російською. Навіть молебень за загиблими героями провадили російською мовою.

По-друге, я чула не лише як, а й про що спілкуються присутні. Більшість з них між собою обурювалися, що вимушені святкувати без «своєї» символіки. Дехто ці заборони намагався обійти. До прикладу, учасниця заходу досить похилого віку одягла на свою кофтинку піонерський галстук, але він був не традиційного червоного, а біло-червоного кольору, вочевидь, щоб не «причепились» у разі чого. Якийсь пенсіонер, розмахуючи руками, доводив журналісту, який вивів чоловіка у прямий ефір, що головні сепаратисти — це Джордж Вашингтон та Авраам Лінкольн. Сивоголовий чоловік з дитячою щирістю обурювався, чому вулиці у Львові названі на честь цих «злісних сепаратюг». «Твої камери і мікрофони, то все на ті долари куплені», — це він вже казав журналісту.

Як на мене, для тих, хто 9 травня справно приходить на Марсове поле, «День Пабєди» — лише привід хоча б на день повернутися у своє ностальгійне радянське минуле, бо ці люди цим минулим живуть. Вони назавжди залишились радянськими людьми, а все нинішнє їм чуже. Вони згадують про жахи війни, забуваючи, що зараз на нашій землі триває нова війна, в якій Росія — агресор, а не, як їх вчили, «друг по зброї». І дай Бог нам колись теж отак не заблукати у своїх ілюзіях.

Схожі новини