«Велика сімка» хоче тиснути і розмовляти
Кожен день відсутності реального взаєморозуміння між Москвою і Заходом робить зрозумілішою для провідних країн світу природу російсько-української кризи
Міністри закордонних справ країн «великої сімки» виявилися однодумцями у питанні щодо подальших взаємин з Москвою. Керівники зовнішньополітичних відомств провідних країн світу впевнені у необхідності продовжувати санкції проти Росії, звинувачують її у дестабілізації інших країн, отруєнні в Солсбері та інших злочинах.
Але, разом з тим, вони готові до діалогу з Москвою — тому що розраховують, що їхній сигнал буде сприйнятий правильно. Що є альтернатива тиску — взаєморозуміння, нормальні відносини, відмова від дестабілізації, повернення до безпечного світу…
І в цьому — головна помилка країн «великої сімки» по відношенню до Росії. У Москві переконані, що дії «сімки» — тиск, якому просто потрібно протистояти. І це протистояння і буде найкращою відповіддю на будь-які санкції. Що Захід хоче не рівноправних відносин з Москвою, а її «підпорядкування».
Інше питання — а що в Кремлі розуміють під рівноправ’ям? І на це питання, як на мене, не дуже складно відповісти, враховуючи досвід останніх років. Російське розуміння рівноправ’я — це розуміння хулігана, який впевнений, що правоохоронні органи не повинні затримувати його за черговий дебош. Що він має право робити все, що йому заманеться. Тим більше, коли він «на районі». А «район» російського дебошира — весь колишній Радянський Союз, а тепер уже і Близький Схід.
Можна, звичайно, засмучуватися через таке вперте нерозуміння реальності. Але залишимо це засмучення політикам країн «великої сімки».
І кожен день відсутності реального взаєморозуміння між Москвою і Заходом відчутно позначається на ставленні провідних країн світу до України, до справжньої природи російсько-української кризи.
Уже сам той факт, що на зустріч міністрів закордонних справ «великої сімки» був запрошений глава зовнішньополітичного відомства нашої країни Павло Клімкін говорить про зміну цього ставлення Заходу до України. І, до речі, до Росії. Адже таке запрошення — також ще один сигнал Росії. Тільки навряд чи Москва здатна його правильно розшифрувати.
