Передплатити Підтримати

Відторгнення Росії

18 березня доволі промовисто засвідчило дуже важливу річ: процес відторгнення Росії від світу триває прогресуючими темпами

Я, звісно, далекий від думки, що недільне блокування російських дипломатичних установ в Україні якимось чином вплинуло на результат виборів президента Росії. Прецедент цікавий не тим, що посольство РФ у Києві та її консульства в Одесі, Львові, Харкові знову стали сценою для розмаїтих перфомансів, де радикали вправлялися у креативності і винахідливості показу своєї нелюбові до Кремля та його господаря. Найбільше мене переймало, як зреагує на заяви Авакова, МЗС та інших офіційних речників «делікатний», коли йдеться про демократію, Захід. Адже цілком ймовірними були грізні окрики — мовляв, що ж ви робите, позбавляючи громадян іншої країни (хай навіть агресора) обирати собі лідера? Можна було передбачити несамовитий хор голосів з ліберальної сцени, у якому рефреном звучало б сакральне для цивілізованого світу словосполучення «права людини».

Однак цього не сталося, очікування виявилися безпідставними. Навпаки, попри доволі коректні, та все ж «заборонні» дії національної поліції, попри запал радикалів, Європа і США не тільки «проковтнули» українську блокаду російських елекцій, але й, здається, мовчки підтримали її.

Зрештою, чому мовчки? ЄС напередодні виступив єдиним фронтом у питанні невизнання результатів голосування в анексованому Криму. Норвегія останньою в неділю вскочила у цей потяг, не ризикнувши залишитися білою полярною вороною серед інших демократій Старого світу.

Гадаю, що віднедавна світ має одну відповідь на усі заяви, демарші офіційної Росії. Це відповідь у стилі британського міністра оборони Гевіна Вільямсона: «Відійди і стули писок!».

І ще. Коли писалися ці рядки, — вчора по обіді, — Путіна не привітав з перемогою жоден західний лідер.

У день виборів західні ЗМІ наввипередки повідомляли про порушення, застосування адмінресурсу, «каруселі» та вкиди на виборчих дільницях від Сахаліна до Калінінграда. А їх було чимало. Особливий акцент — на ігнорі голосування. У путінському концтаборі не прийти на вибори — це вже громадянський вчинок. На нього виявилася здатною майже третина громадян РФ з правом голосу.

Як би не було, 18 березня доволі промовисто засвідчило дуже важливу річ: процес відторгнення Росії від світу триває прогресуючими темпами. Гадаю, Путін — цей безальтернативний, а від того, — таки фатальний — новий-старий президент лише зараз починає пожинати плоди посіяного 2014 року в Україні.

Яким болісним не було б для країни та її еліт оце відторгнення, воно на руку лише екс-підполковнику КҐБ та кільком олігархам з його найближчого оточення. Бо їм розходиться не на перспективі Росії, а на можливості дожити власного віку у теплих і розкішних апартаментах, а не, упаси Господи, на твердій лаві підсудних де-небудь у Гаазі.

Там вже доведеться відповідати за все. І за розв’язану проти України війну, і за збитий «Буком» рейс МН17 з Амстердама до Куала-Лумпура, і за втручання в американські вибори, і за хімічно-радіоактивний терор на теренах незалежних держав, і за Сирію, і за наркотрафік дипломатичними каналами, зрештою, за наругу над власним народом.

Якими б демократичними не були західні уряди та інституції, коли мова про Росію, то щойно випаде найперша нагода, їй пригадають усе. Наведеним тут переліком справа не завершиться. «Порція лайна», яку, як жартують французи, мусить з'їсти кожен за свого життя, для нинішніх кремлівських самітників буде непомірно великою…

Путін і К мали б добре вивчити фото- та відеоматеріали на 18 березня з-під російських дипломатичних установ в Україні. Рівно ж, як і їхні співвітчизники. Заблоковані посольство та консульства — це праобраз майбутньої Росії. Країни-парії, якої гидують торкатися, з якою не ведуть жодних розмов, яка вкотре тоне у трясовині диктатури, пітьми і опричнини.