Саакашвілі: від ворога Кремля до його попутника?..
Таке не могло приснитися у найгіршому сні. Міхеїл Саакашвілі на гроші з Росії намагається скинути законно обрану в Україні владу. Звучить як маячня божевільного. Але поки Саакашвілі не надасть неспростовні докази зворотнього, не пояснить, звідки бере гроші на свої затратні акції, усе виглядає саме так.
Чи можна було собі таке уявити якихось два роки тому, коли у Міхо більшість українців вірили як у чергового Месію, що врятує нас від корупції та збудує майже рай на нашій багатостраждальній землі? Ми знову наступили на чергові граблі. А все тому, що, доклавши трохи зусиль на Майдані, вважаємо свою місію виконаною. Далі нехай усе швидко і якісно зробить якийсь чарівник (Тимошенко, Ющенко, Порошенко чи Саакашвілі), а ми будемо пасивно спостерігати й чекати на результат.
За великим рахунком, підстави повірити у чарівника-Саакашвілі були. Його успішний грузинський досвід був найкращим аргументом на користь того, що дива з країнами трапляються. Та й взявся за реформування України завзято. Невгамовний ентузіазм, який демонстрував в Одесі, багатьох українців окрилив. Здавалось, цей гарячий грузинський хлопець гори зверне... Думаю, Міхо справді хотів повторити грузинський успіх. Він людина дієва, темпераментна, авторитарна. Але в Грузії мав необмежені повноваження й команду однодумців. В Україні інші реалії. Саакашвілі цього не зрозумів, не врахував. А якщо й зрозумів, то не захотів з цим миритися. Втім, він сам визнавав, що двічі в одну річку зайти неможливо. А історія, як відомо, повторюється: або у вигляді трагедії, або як фарс. Наразі бачимо фарс. Головне, не допустити трагедії.
Але зараз мова не про причини, а про наслідки поведінки колишнього президента Грузії. Наслідки не для нього, а для нашої країни. Під час зовнішньої агресії Росії, коли країна де-факто у стані війни й на сході від російської зброї гинуть українські хлопці, нинішні дії Саакашвілі і компанії на розхитування країни неприпустимі. Якщо не злочинні! Він не може бути настільки засліплений особистою неприязню до Порошенка, щоб не розуміти, у чиїх інтересах діє! А той факт, що не гребує сумнівним (м'яко кажучи) фінансуванням, лише остаточно компрометує так звану боротьбу з корумпованим режимом Порошенка.
Порошенка можна не любити, ставитись до нього, до його рішень вкрай критично. Зрештою, у будь-якій країні, якщо вона не є тоталітарною, люди зазвичай незадоволені правителями, - але це не привід закликати до насильницького повалення влади. Не треба робити з Порошенка Януковича. Того вигнали не через корупцію, яка була і до нього, і під час нього, і після нього...
Корупція - це, звичайно, велике зло. Але люди це зло терпіли роками, навчилися з ним жити, давати собі раду. І в глибині душі надіялися, що колись вдасться цього ганебного явища позбутися. Люди збунтувалися, коли зрозуміли, що Янукович зрадив їхні надії, відібрав шанс на зміни, позбавив нехай віддаленої, але перспективи жити у правовій, заможній державі. Українці не є наївними, вони розуміли, що не будуть жити як у Європі вже завтра чи через рік. Але сподівались, що така перспектива може бути у їхніх дітей чи онуків. Рішення Януковича відмовитись від євроінтеграції позбавляла такого майбутнього, вкотре заганяла український народ у російське ярмо. Цього горе-президенту не могли пробачити. І цього не могли допустити.
Порошенко багато в чому не виправдовує очікувань українців після Революції гідності. Створив нових любих друзів, допустив багатократне падіння гривні, уряд ухвалює популістські соціально-економічні рішення, які призводять до інфляції та росту цін... Підстав для критики, для незадоволення владою є чимало, - але це не є підстави для Майдану чи імпічменту президенту. Стратегічно Порошенко веде країну у правильному напрямку. Сподіватися, що на цьому тернистому шляху не буде проблем і перешкод, що влада не робитиме помилок, марно.
Не існує людей, які не роблять помилок. Не існує і таких правителів. Але цінність демократії у тому, що помилки влади можуть виправити виборці, обравши іншу владу. Політикам дають чотири-п'ять років, щоб реалізувати свій потенціал, зробити країну кращою. Якщо влада не дає собі ради і не дає людям надії на зміни, її переобирають. У цивілізованих країнах регулярно відбуваються вибори, а не Майдани. Майдани не повинні підміняти собою вибори. Інакше вони знецінюються...
Імпічмент Порошенку або новий Майдан за його відставку - це голуба мрія Путіна. Якщо черговий Майдан скидає владу, яка прийшла внаслідок Революціі гідності, значить, власноруч розписується у тому, що чотири роки тому Майдан помилився. Який чудовий привід для пропагандистів Кремля волати, що усі чотири роки вони небезпідставно мочили хунту... Саме цього тріумфу прагне Путін. Він зрозумів, що військовим шляхом скинути Порошенка і посадити на Банкову свою маріонетку не вдається, тому намагається зробити це чужими руками. І яка для нього різниця, чиї це руки? Згодяться й руки Саакашвілі.. Це навіть пікантно. У разі успіху Путін зможе сказати, як колись казав покійний Чечетов - "Оцените красоту игры".
Але наразі цей підступний план втілити у життя не вдається. Народ, попри усі полум'яні заклики Саакашвілі, попри незадоволення владою, на Майдан не йде. Інтуїтивно відчуває фальш і штучність.
Зрештою, що такого непоправного й злочинного зробив президент? Державний кордон він, як Саакашвілі, не проривав. Країну на 180 градусів не розвертав, як це хотів зробити Янукович. Попри весь скепсис песимістів, попри усі старання Кремля, Україна отримала безвізовий режим, а це нові ворота можливостей для українців. Якась коротка у нас пам'ять. Від часу запровадження безвізу минуло якихось півроку, а ми вже забули про цей здобуток і сприймаємо його як належне... Та головне, що на відміну від Януковича Порошенко аж ніяк не є марірнеткою Кремля. Навпаки, для Путіна він як кістка у горлі, яка не дає проковтнути Україну. А ось ті, хто намагається цю кістку роздробити й знищити, свідомо чи мимоволі діють в інтересах Кремля.
Можна по-різному ставитись до Саакашвілі та його дій, шукати пояснення і аргументи на його виправдання, бо так не хочеться вкотре розчаровуватися (скільки можна!), але ніде правди діти - нині бачимо зовсім іншого Саакашвілі. Від колишнього принципово відрізняється тим, що втратив довіру. А ще з державного діяча, яким був у рідній Грузії, в Україні перетворився на звичайного політика, не здатного піднятися над особистими образами і амбіціями. Зараз він нічим не відрізняється від тих популістів, які крутяться довкола нього у надії поживитися наслідками його руйнівної діяльності.
