Правильний пам’ятник, бо дратує нашого ворога...
Під час виступу перед так званим “Валдайським клубом”, куди Кремль запрошує пригодованих західних експертів і журналістів (таких собі міні-шредерів), президент Росії Володимир Путін не втримався, щоб не згадати Україну.
Аби вкотре підкреслити, що нині в Україні при владі “фашисти”, розповів присутнім свіжу новину про відкриття пам’ятника Симону Петлюрі у Вінниці. І тут же блиснув глибокими історичними знаннями — дав коротку, але “вичерпну” характеристику цьому історичному персонажу. “Це людина нацистських поглядів, антисеміт, який знищував євреїв під час війни”.
У цій фразі весь Путін і вся суть теперішньої російської влади: брехня і маніпуляція. Розрахунок — присутні не будуть вникати у нюанси, а сприймуть інформацію “з грубшого”, мовляв, яка країна, такі і національні герої — нацисти і антисеміти.
Те, що Петлюра влаштовував єврейські погроми, — відомий міф радянської пропаганди, яка переписувала історію за принципом “з хворої голови на здорову”. Адекватні історики давно довели, що антисемітські погроми влаштовували спочатку чорносотенці, а потім більшовики, з якими і боровся Петлюра. Але, щоб дискредитувати український національно-визвольний рух, списували ці погроми на УНР. Путін, звичайно, в історії сильно “плаває”, його знання законсервовані на рівні школи КДБ, але навряд чи він не знає, що у період діяльності Петлюри такого поняття, як нацизм, ще близько не було. Або Путін переплутав Петлюру з кимось іншим, або переплутав Першу світову та україно-більшовицьку з Другою світовою, або, що швидше, свідомо змішав поняття, щоб ввести в оману присутніх.
Втім, те, що господар Кремля болісно відреагував на відкриття пам’ятника Петлюрі, — свідчення його болючого місця. Як у дитячій приказці — у кого що болить, той про те і говорить. Нехай він вкотре спробував очорнити Україну, але для нас це своєрідний маркер. Це означає, що правильною дорогою йдемо, панове. Що ставимо правильні пам’ятники, бо вони дратують нашого ворога.
Встановлення пам’ятника Симону Петлюрі — ще один крок до вивчення і пошанування нашої справжньої, а не переписаної більшовицькими ідеологами історії, до очищення від міфів та стереотипів, які десятиліттями нам нав’язувала радянська пропаганда. Для українських істориків це привід більш активно розповідати громадянам правду про національних героїв, а для кожного українця стимул не пошкодувати трохи часу, щоб хоча б перечитати їхню біографію. А кому ставити пам’ятники і яких героїв вшановувати, ми у власній країні будемо вирішувати самі.
