Як Карпати мене змінили

З Андрієм Петровичем, моїм колишнім тренером з легкої атлетики,  не бачилася кілька років. Зустрілися випадково у продуктовому магазині в центрі міста. Я стояла до нього спиною. На його привітання повернулася. «Доброго дня, Андрію Петровичу. А як це ви зі спини побачили, що я змінилася?» - зауважила з усмішкою. «А у тебе змінилася енергетика, - відповів серйозно. - Вона зовсім інша, якась м’яка, лагідна...». Я глянула на нього здивовано. «У тебе була інша енергетика, - Андрій Петрович уважно на мене подивився, - жорстка, колюча, навіть з гординею. А зараз переді мною інша людина. Щось змінилося у твоєму житті?».

Я на мить замислилася. Ніби нічого принципово не змінилося: робота — дім, дім — робота. Стоп! Звичайно ж,  змінилося. Я почала більше відпочивати! І не просто відпочивати, а активно відпочивати у Карпатах! Цього літа, як ніколи, кожні вільні вихідні їхала у гори. Тільки-но зійшов сніг (а він у Карпатах лежав ще у травні) і пригріло сонечко, як я вже шукала перші гриби. Грибів, щоправда, влітку було мало, зате були ягоди і цілющі трави — іван-чай, м’ята, чебрець... Ціле літо їх сушила, тепер п’ю запашний і корисний чай. А з кінця серпня пішли осінні гриби: білі, підберезники, моховики, опеньки. Не можу дочекатися кінця робочого тижня, бо подумки вже ходжу карпатським лісом, заглядаю під ялинки, де зазвичай ховаються білі гриби-красені. Вони восени особливі - як з картинки - здорові і без хробаків.

Старий спортивний костюм, грубі шкарпетки, гумові чоботи, замизкана куртка, яку давно пора викинути... Якби мене у Львові хтось побачив у такому вигляді, очам своїм не повірив би. Часом здається, що у Карпатах проживаю інше, паралельне життя. Два дні пролітають як одна мить, і я не встигаю досхочу надихатися п’янким карпатським повітрям, настояним на ароматах хвої, опалого листя і трав. У горах день збігає швидше, ніж в офісі на роботі. Годинами ходжу у пошуках грибів і не втомлююсь. Сама дивуюся: звідки сили беруться, адже у Львові пішки майже не ходжу. З хати до роботи, з роботи додому їду машиною. Пішки хіба з кабінету у кабінет.

А в лісі намотую не один кілометр - і жодної втоми. Хіба на другий день легка кріпатура. Вже не кажу, який це чудовий фітнес, яка користь для фігури! Мене часом запитують, чи   не «підсіла» я на дієти. Ні, відповідаю, я «підсіла» на Карпати.

Карпати стали для мене справжнім наркотиком. І справді, останнім часом я стала добрішою, делікатнішою, більш поступливою, стриманішою в емоціях, навіть дещо сентиментальною, чого раніше за собою не зауважувала. Раніше була різкою і безкомпромісною в оцінках, говорила все, що думала, різала «правду-матку» і могла образити людину, якщо вважала, що на це заслуговує. А тепер намагаюся не конфліктувати, навіть якщо людина в корені не має  рації, намагаюся зрозуміти її, піти назустріч. Була більш вимогливою до інших, тепер більш вимоглива до себе. Думала, з віком характер змінюється. Старію... А після слів Андрія Петровича збагнула, що це наші рідні Карпати так позитивно на мене вплинули. Матінка-природа мене змінила.

Я їй віддаю свою любов, а вона натомість підживлює мене своєю енергетикою. Все чесно - природу не обдуриш.

Фото автора