«Перекрили хату, а вже потім Господь послав дощу для грибів...»

Іван Фаріон
- 23.08.2017, 10:00
- 6 105

У Карпатах горяни найперше сподіваються на Вищу Силу, а вже потім – на себе.

Ніде так, як у горах, між людьми не розвинуте почуття солідарності. Без неї там вижити тяжко. Заготувати дров, сіна, пробити дорогу у снігу, впоратися з городом, викопати криницю, підвезти до лікарні, допомогти на весіллі, а чи, не дай Боже, на похороні — неодмінно кличуть сусідів.

У бойківському селі Сможе кілька останніх тижнів не мають свого дяка — він, молодий сім’янин, на кілька тижнів подався на заробітки у закордоння. Поза тим, у церкві чути дякові співи. Їх затягує 68-річний Василь Шуляк із сусідньої Долинівки. Колишній бензопильник у лісі погодився виручити сможанських парафіян. Перед тим тиждень заміщав дяка у рідному селі.

Допомагаєш комусь — хтось допоможе тобі. Спрацював цей життєвий закон і минулого тижня, коли пан Василь заново перекривав стареньку дерев’яну, збудовану понад сто років тому німецькими колоністами села Феліцієнтайл (так колись називали Долинівка) хату. Її покрівлю з ґонти, що давно віджила своє, у 60-ті роки прикрили руберойдом, але він не вічний, протікав...

З пенсійних грошей Василь Олексійович накупив зеленого, як довколишні Карпати, металопрофілю. Міняти верх закликав односельців — Миколу Ждека, братів Романа, Андрія, Святослава Савчинів і шваґра Степана Будайчика. Свої люди! Працювали, незважаючи на немилосердну спеку.

При зустрічі ми запитали господаря: «Коли плануєте робити квітку?». Себто — завершити роботу. А він, як і всі, трохи забобонні карпатці, що не люблять загадувати наперед, відказав по-філософськи: «Коли Бог дасть!».