«Ласковий май» у Стрию!
Люблю місто Стрий. Воно має особливу атмосферу.
Якесь це місто тепле, затишне, комфортне... На жаль, рідко доводиться там бувати, а особливо гуляти його гарними вуличками. Зазвичай, коли приїжджаємо у Стрий в гості до кумів, то обмежуємося посиденьками за столом або у них вдома, або у якомусь кафе чи ресторані. А цього разу вирішили після гостини погуляти містом та “полірнути” смачну і ситну вечерю, яку приготувала кума, морозивом у якійсь кав’ярні.
Шпацеруємо центральною вулицею і по дорозі натрапляємо на кафе-піцерію New York Street Pizza. Кума пропонує зайти сюди на морозиво, каже, любить цей заклад, та й серед стриян він популярний. Заходимо, сідаємо за столики і замовляємо морозиво. Тим часом у залі грає музика. Прислухаюсь і трохи чманію: з динаміків лунає “Ласковий май”. Вухам своїм не вірю: російська попса у Стрию. У Стрию!
Підходжу до дівчаток-офіціанток, які стоять біля бару, запитую, чи їх не засмучує, не дратує музика в залі? Дивляться на мене розгублено, не розуміють, чого від них хочу. “Вам подобаються пісні російської поп-групи “Ласковий май”?” - уточнюю запитання. “Нам байдуже”, - відповідає одна з них. “А українські або англомовні пісні маєте в репертуарі? Ви ж піцерія New York”?” Бачу, нарешті зрозуміли, до чого я веду. “Ласковий май” затих, і залунала англомовна музика. З почуттям виконаного обов’язку сідаю за свій столик.
Але одна думка не покидає мене донині. Ні, навіть не те, що на четвертому році війни з Росією власники чи менеджери цього кафе досі, вочевидь, за старою звичкою, крутять російську естраду, цей привіт з 90-х, і їх це аж ніяк не бентежить... Тобто у свідомості цих людей за останні чотири роки нічого не змінилося. Як сказав мій кум зі Стрия, він не раз стикався з людьми, які на прохання пожертвувати на АТО йому казали: “А у нас війни нема”. Припускаю, що деяким українцям, навіть у бандерівському Стрию (Степан Бандера вчився у Стрийській гімназії), байдуже, що відбувається на сході країни, вони живуть своїм міщанським, споживацьким життям, а війна — це щось далеке і абстрактне. Вони не замислюються, що хтось вмирає саме за те, аби мали безтурботне життя. Але ж не всі такі пофігісти! Невже до мене жоден відвідувач цієї піцерії не зробив зауваження, не попросив вимкнути російську попсу? Запитала про це офіціантку. У відповідь дівчина ледь помітно похитала головою: мовляв, ні, ніхто жодних претензій не мав...
