Суворість закону, що компенсується необов'язковістю покарання
Німецький промисловий бегемот Siemens заламує руки і репетує: підступні російські партнери, всупереч санкціям, які були накладені на РФ і під якими стоїть підпис Німеччини, завезли до Криму чотири силові установки для будівництва електростанції.
Німецький уряд заперечує, що дав дозвіл на порушення міжнародної угоди, і перекладає провину на Siemens. Тим часом Siemens звернувся до російського суду - щоб той розсудив, чи російська компанія порушила угоду з німецькою компанією. Так-так, саме російський суд має засудити російську компанію за порушення угоди, яку російський уряд не визнає...
Для кого Siemens влаштовує цей цирк? Для американців? Щоб за порушення санкцій компанія не була включена до американського санкційного списку і їй не заборонили бізнес у США?.. Не варто сильно дивуватися, якщо “найсправедливіший у світі” російський суд визнає російську компанію винуватою та накладе на неї штраф - у три копійки. Це у стилі кремлівського тролінгу...
На жаль, Siemens і його російські партнери мають усі підстави стверджувати, що не лише вони порушують режим санкцій. Нещодавно на американський нафтовий гігант Exxon Mobil міністерство фінансів США наклало штраф у два мільйони доларів - за порушення санкцій, бо Exxon Mobil уклав угоду з Ігорем Сєчіним уже після того, як той був внесений до санкційного списку. Нафтовий гігант оскаржує це рішення, оскільки вважає, що укладав угоду з компанією “Роснєфть”, яка не була тоді у санкційному списку, а не особисто з паном Сєчиним. Утім, штраф у два мільйони доларів є символічним для Exxon (це як три копійки для російської компанії “Силові машини”, беручи до уваги різницю у їхній ринковій вартості). Exxon Mobil виборює у суді свою репутацію, а не штраф, який менший за судові витрати.
На відміну від Exxon Mobil, компанія Siemens просто грає вар'ята. Перше бюро компанії Siemens у Санкт- Петербурзі було відкрите 1853 року. Річний оборот Siemens у Росії - понад два мільярди доларів. Тільки на підприємствах, які належать компанії у Росії, працюють близько трьох тисяч людей. Siemens фінансово підтримує близько сорока вищих навчальних закладів РФ, зокрема, Московський і Санкт-Петербурзький університети. Електроенергетика, залізнична та логістична інфраструктура нафтогазового бізнесу з десятками проектів на десятки років наперед - далеко не повний перелік залучення Siemens в Росії. Разом із іншим велетнем німецької індустрії, хімічним концерном BASF, Siemens є основою російсько-німецького стратегічного партнерства. Тож із дрібними прикростями, тобто порушенням санкційного режиму, Siemens дасть собі раду. За допомогою російського правосуддя.
Але історія з установками для будівництва електростанції від Siemens має стати ще однією підставою для України поставити питання руба: наскільки незаангажованим посередником у питанні повернення суверенітету України над окупованими територіями може бути уряд Німеччини? Тобто наскільки зв'язані ріки німецького уряду інтересами гігантів німецької індустрії, Siemens і BASF? Не таємниця, що партія соціал-демократів, “молодший” партнер у коаліційному уряді, є прибічником тісного партнерства з Росією і зняття з неї санкцій. Тобто не на словах, а діями підтримує окупацію Криму. Тож надія лише на “старшого” партнера у коаліції, Християнсько-демократичний союз, який очолює Ангела Меркель. Це партія Конрада Аденауера - повоєнного канцлера, який підняв країну з руїн і перетворив Німеччину, хвору на тоталітаризм, на успішну демократичну державу. Серед прибічників ХДС багато людей, які усвідомлюють неприпустимість дій російського уряду із захоплення територій і газових родовищ. Навіть якщо це й не зачіпає безпосередньо німецьких інтересів.
