Передплата 2024 «Неймовірні історії життя»

Чи з’їсть Волкер Суркова?

 Після зустрічі Трампа і Путіна,  що відбулася у Гамбурзі на полях саміту G20, як люблять висловлюватися дипломати, “прориву не сталося”.

Хоч переговори тривали понад дві години, замість запланованих 35 хвилин, епохальною цю зустріч точно не назвеш. Зрештою, а що від неї можна було чекати? За великим рахунком, це звичайна формальність, якої в рамках саміту не можна було б уникнути.

 Експерти,  звісно, по-різному оцінюють цю зустріч. Але усі звернули увагу на те, що Путін помітно нервував. Звернули увагу і на рукостискання, де Трамп у притаманній йому манері продемонстрував домінування над візаві. Звичайно, команда Трампа його нахвалює і розповідає про великі успіхи. Наприклад, Держсекретар США Рекс Тіллерсон заявив про “позитивну хімію”, яка виникла під час зустрічі між Трампом і Путіним. Сам Трамп уже після зустрічі повідомив, що під час переговорів «сильно натиснув»  на Путіна, коли мова зайшла про можливе втручання Росії в американські вибори. Натомість опозиція  цього тиску впритул не побачила. Колишня речник Білого дому Дженніфер Псакі сказала, що хоч Трамп і усміхався під час зустрічі з російським колегою, але програв по всіх пунктах. За її словами, він не був  належним чином готовий до цієї зустрічі. Тому і не міг чинити тиск на російську сторону. Коли Путін вимагав від Трампа надати докази втручання Росії у вибори в США, Трамп не мав що відповісти. А докази в США є, і їх, на думку Псакі, треба було представити. «Росіяни обіграли президента. Це було передбачувано. І він дозволив цьому статися», — заявила Дженніфер Псакі. Навіть республіканцям не сподобалась поведінка Трампа під час переговорів з Путіним. Сенатор-республіканець Ліндсі Грем назвала цю зустріч “катастрофічною”. За її словами, Росія для Трампа — «сліпа пляма», що дає Путіну можливість «робити те, що він робить».   

Зрештою, в американців свої претензії та свій “гамбурзький рахунок” до Путіна. Україну насамперед цікавить,  якими можуть бути наслідки цієї зустрічі для нашої країни? Чи нас вкотре не здали (бо від часу перемоги Трампа на виборах ми тільки те й робимо, що чекаємо, коли нас здадуть чи обміняють на Сирію)? Так виглядає, що наразі найгіршого не сталося. Ба більше! Напередодні  цієї зустрічі, у квітні, коли Тіллерсон був у Москві, Путін наполягав на відновленні роботи спецкомісії по Україні “Сурков-Нуланд”. Дуже вже Путіну  залежить, щоб питання України паралельно з нікчемними Мінським та Нормандським форматами, вирішувалося безпосередньо двома країнами — Росією і США. Цей формат тішив його імперське самолюбство. У такий спосіб хотів підкреслити рівноцінність двох великих держав, які вирішують долю третьої. Тим самим вказати не лише Україні, а й Європі, на їхню другорядність. Крім того, вважав (небезпідставно), що Сурков зумів підім’яти Нуланд, нав’язати їй, а відтак США, свій “порядок денний” щодо України. Згадайте, як Нуланд після багатогодинної розмови з Сурковим почала вимагати від України проведення виборів на Донбасі...

І тут, як на мене, адміністрація Трампа жорстко “потролила” Путіна. Формально погодившись з його вимогою відновити роботу комісії “Сурков-Нуланд”, по суті,  замінила Нуланд (яка відмовилась працювати в команді Трампа) на такого собі “яструба” Курта Волкера. За півгодини до зустрічі Трампа з Путіним Сполучені Штати оголосили про призначення нового спецпредставника Держдепу щодо врегулювання російсько-українського конфлікту. Це подавалося як “відкриття дипломатичного каналу”, мовляв, США готові напряму комунікувати з Росією, але зі свого боку підсунули їй “твердий горішок”, який Суркову явно не по зубах.

Хто такий Курт Волкер? Це, умовно кажучи, другий Маккейн. Свого часу, власне, був одним з керівників виборчого штабу Маккейна, потім очолював інститут Маккейна, під час президентства Буша був представником США в НАТО. Колишній цереушник (а колишніх, як відомо, не буває). Відомий своєю різкою антиросійською риторикою. Виступаючи у квітні цього року на сенатських слуханнях по Україні, заявив, що “Росія здійснила нахабну військову агресію щодо Грузії, Молдови і України”.

Українська опозиція, зокрема всюдисущий Ляшко, розкритикувала “створення дипломатичного каналу”, мовляв, за спиною України Америка і Росія будуть вирішувати долю нашої держави. Думаю, якраз у цьому випадку панікувати і  впадати в істерику не варто. Завжди великі країни у той чи інший спосіб у період криз і конфліктів якщо не вирішують, то впливають на долі менших. Ми можемо мати безліч претензій до наших західних партнерів, які, на нашу думку, не завжди адекватно жорстко реагують на дії Путіна, але ми повинні бути свідомі, що без них ми би залишилися зі східним сусідом сам на сам.

Схожі новини