Передплата 2024 «Неймовірні історії життя»

Німеччина засуджує окупацію Криму? Час довести це не словом, а ділом...

Німеччина прагне будівництва "Північного потоку 2", який допоможе Росії збільшити свою частку на європейському газовому ринку в умовах окупації українських родовищ газу в Криму, тож усі розмови про неупередженість Німеччини в Мінських перемовинах є неправдивими. Тому ці перемовини ніколи не призведуть до звільнення окупованої частини Донбасу,  якщо тільки Україна сама не відмовиться від своїх кримських родовищ.

Німецькі компанії "Вінтершел", "Е.Он", "Уніпер", австрійська ОМВ, англо-голландська "Роял Датч Шелл", французька "Енжі" є мовчазними посібниками пограбування кримських газових родовищ, - бо підписали з Росією угоду про будівництво "Північного потоку 2" вже після пограбування Росією цих родовищ. Тому можливе поширення на ці фірми санкцій Конгресу США — абсолютно виправдане.

Ці європейські  компанії об'єдналися з "Газпромом" для будівництва газопроводу “Північний потік 2” пропускною потужністю 55 мільярдів кубів газу на рік. Це дасть "Газпрому" змогу експортувати майже всі 178,3 мільярда кубів газу, які "Газпром" експортував 2016 року до Європи, обминаючи українську газотранспортну систему. Максимальна пропускна потужність всіх українських газогонів до Європи - 142 мільрди кубів на рік. У разі будівництва "Північного потоку 2" потужність неукраїнських газогонів сягне 170 мільярдів кубів.

Прийняття майже одностайного рішення верхньою палатою Конгресу США 15 червня 2017 року є першим документом, який дає вичерпну оцінку "Газпрому" і цим шести європейським компаніям, які реальними діями, а не пустопорожніми словами   покривають крадіжку газових родовищ кримського шельфу. Нагадаю, на прохання німецького уряду "Газпром" не був включений до санкційного списку після окупації Криму.

Оскільки канцлер Ангела Меркель своєю заявою щодо резолюції Сенату США фактично підтримала будівництво "Північного потоку 2" без "прив'язки" до повернення награбованих родовищ Криму, то всі заяви Меркель, що засуджують окупацію  Криму і родовищ, є не більше ніж риторичною балаканиною.

Головною рушійною силою будівництва "Північного потоку 2", крім "Газпрому", є німецький хімічний гігант - концерн BASF. У цій компанії працюють 114 тисяч працівників, і 2016 року вона продала продукції на 56 мільярдів євро. Її нафтогазовий підрозділ має назву Wintershall і є найбільшою нафтогазовою компанією Німеччини. Останнє десятиліття Wintershall активно шукає по світу ліцензії на видобуток нафти і газу. "Газпром" є стратегічним партнером цієї компанії, з яким вона обмінялася численними активами. Але активність цієї компанії не обмежується стратегічним партнерством з "Газпромом". Wintershall активно шукає ліцензії на видобуток на Близькому Сході, зокрема в Лівії та Іраку, де Wintershall підтримує створення незалежної курдської держави - в обмін на ліцензії на експлуатацію родовищ. Німецька дипломатія послідовно проводить цю лінію Wintershall, і тому, зокрема, відносини між Туреччиною і Німеччиною є найгіршими за останні 100 років. Бо Туреччина аж ніяк не зацікавлена у створенні незалежної курдської держави, яка становитиме загрожує її територіальній цілісності. Оскільки курдське питання є одним з основних, що роздмухує теперішній конфлікт у Сирії, компанія Wintershall має свою частку відповідальності у цьому конфлікті, як раніше мала її у Лівії.

Той факт, що канцлер Меркель приєдналася до позиції свого міністра закордонних справ Зігмара Габріеля щодо можливих американських санкцій проти Wintershall, свідчить про величезний вплив концерну BASF не тільки на партію соціал-демократів, до якої належить Габріель, а й на християнських демократів, чий  представник Меркель очолює уряд Німеччини. Отже, якщо Україна прагне повернення контролю над кримськими родовищами газу, то німецький уряд є у цій справі сумнівним союзником. Україна мусить, щонайменше, вимагати від Німеччини повернення контролю над кримськими родовищами газу - як передумову для будівництва "Північного потоку 2". Бо те, що робить німецький уряд своєю підтримкою "Північного потоку 2", за теперішніх обставин матиме вкрай негативні наслідки для України, а саме:

1. Залишає кримські родовища за Росією - разом із вкраденою українською компанією "Чорноморнафтогаз". 2. Надає змогу Росії постачати в Німеччину увесь газ, обминаючи Україну, тим самим розв'язуючи РФ руки для повномасштабної агресії проти України (бо припинення поставок українським газопроводом не матиме жодного негативного впливу на доходи російських і німецьких компаній).

Оскільки такі наслідки не можуть влаштовувати Україну, протидію будівництву нового газогону за умов окупації Криму і родовищ слід здійснювати за допомогою тих країн, інституцій і нафтогазових компаній, які виступають проти "Північного потоку 2". Тобто США, ЄС (так, бо позиції ЄС і німецького уряду у цьому питанні різні!), американських нафтогазових компаній.

Німеччина прагне будівництва "Північного потоку 2", який допоможе Росії збільшити свою частку на європейському газовому ринку в умовах окупації українських родовищ газу в Криму, тож усі розмови про неупередженість Німеччини в Мінських перемовинах є неправдивими. Тому ці перемовини ніколи не призведуть до звільнення окупованої частини Донбасу, якщо тільки Україна сама не відмовиться від своїх кримських родовищ.

2016 року товарообіг між Україною і Німеччиною становив 6,5 мільярда доларів, водночас товарообіг між РФ і Німеччиною - 40,7 мільярда доларів, тобто в 6 разів більше. Але зацікавленість Німеччини навіть не в обсягах торгівлі з Росією, а у структурі товарів, які Німеччина імпортує з Росії. 83 % німецького імпорту припадало на паливо, нафту і продукти нафтопереробки. Тобто Росія забезпечує німецьку промисловість енергоносіями, а Німеччина, майже на таку саму вартість, постачає їй промислову продукцію. Такий характер торгівлі означає, що збільшення експорту Росії до Німеччини за рахунок "Північного потоку 2" дозволить німецьким фірмам збільшити свій експорт до Росії, і від цього виграють не тільки "Сіменс" і БАСФ, а й решта німецьких експортерів. Із точки зору Німеччини Росія виконує подвійну функцію - є джерелом енергоносіїв і водночас важливим ринком збуту німецької промислової продукції. Якщо до цього ще додати великий військовий потенціал Росії і обмежений потенціал збройних сил Німеччини (через договірні обмеження після Другої світової війни), то Росія стає іще й противагою, яка за певних обставин може бути корисною Німеччині у відстоюванні своїх економічних інтересів - у конкуренцією зі США. Отже, маємо наявні умови для стратегічного союзу Німеччини і Росії.

Настав час, коли Україна має поставити до відома Німеччину, що її підтримка "Північного потоку 2" є ворожою дією стосовно України. Тому Україна буде змушена захищати своє майно на кримському шельфі з усіма можливими союзниками, не беручи до уваги інтересів Німеччини. Щоби уникнути погіршення двосторонніх відносин, від німецького уряду Україна очікує "прив'язки" будівництва "Північного потоку 2" до звільнення українських  родовищ на шельфі Криму. У такий спосіб німецький уряд не словом, а ділом може довести, що він насправді засуджує привласнення чужого майна.  

Схожі новини