Передплата 2024 «Добре здоров’я»

То наша справа, з якими героями йти до Європи! 

Польська влада вкотре загострила історичне питання, прив’язуючи його до нинішніх міждержавних стосунків.

Лідер правлячої партії “Право і справедливість” (ПіС) Ярослав Качинський заявив, що майбутнє українсько-польських відносин перебуває «під питанням» через трактування в Україні ролі УПА у власній історії. Але і цього йому видалося замало: «Я чітко сказав пану президенту Порошенку, що з Бандерою вони в Європу не увійдуть. Це справа для мене ясна, ми і так виявили величезне терпіння, але всьому є межі», - заявив він в інтерв’ю виданню Do Rzeczy.

Нагадаю, у липні минулого року польський сейм прийняв скандальну постанову, в якій Волинську трагедію було визнано геноцидом поляків з боку українців. Потім був скандальний фільм “Волинь” Войцеха Смажовського, де українців показують як жорстоких різунів. Можливо, саме під впливом перегляду цього фільму Качинський договорився до того, що українці «перевершили німців у жорстокості проти поляків». Це не тільки не відповідає історичній правді, а є цинічною емоційною, а може, і цілком свідомою спекуляцією. По суті, плювком в обличчя українців.

Останнім часом польські діячі, в тому числі і президент Анджей Дуда, активно намагаються нав’язати Україні своє бачення історії. У хід, як бачимо, пішов відвертий шантаж. І у цьому нинішня польська влада нічим не відрізняється від радянської, а тепер кремлівської, яка також забороняла Україні мати свою історію боротьби за незалежність. Також нав’язувала українцям своє трактування історії, аби дивились на своє минуле московськими очима. І поляки, і росіяни панічно бояться українських національних героїв. 

Чому підходи до трактування історії України у польських націоналістів та російських шовіністів дивовижним чином збігаються? Бо українці виборювали свою незалежність як у боротьбі з росіянами, так і у боротьбі з поляками. І ті, і ті підкоряли українців, захоплювали значні частини нашої території (на відміну від України, яка не захоплювала ні російської, ні польської території). 

Тепер щодо Бандери. Степан Бандера — національний символ українців. Немає свідчень, що Бандера був організатором чи якоюсь мірою причетний до Волинської трагедії. Тому незрозуміло, чому саме до Бандери у поляків персональні претензії. Українські історики та українська влада не раз підкреслювали, що ставлення до УПА і до лідерів тодішнього національного визвольного руху не має якогось антипольського характеру, не спрямоване проти поляків. Йдеться радше про вшанування боротьби УПА з радянською владою. Правда така, що українці боролися і з поляками за свою незалежність. Але трактувати трагічні події на Волині як одностороннє “людобуйство” поляків — це свідома маніпуляція, що неминуче тягне за собою розпалювання міжнаціональної ворожнечі. Звинувачувати націю, яка сама пережила геноцид-голодомор, щонайменше некоректно. Як відомо, поляки також вбивали українців, палили церкви, села. Крім того, треба розуміти, що політика пацифікації, національного приниження, визиску, яку проводила польська влада, не минула безслідно. Але ми чомусь не чуємо з боку поляків негативних оцінок чи осуду тої політики. Справді, у ті страшні часи поляків загинуло більше, ніж українців, але говорити про повну безборонність поляків точно не можна. Якщо згадати про усі кривди, яких українці зазнали від поляків, то ми мали би все життя ображатися на західних сусідів. Але мірятися кривдами чи кількістю жертв нерозумно і безперспективно. Треба раз і назавжди засудити криваві сторінки нашої спільної історії, вибачити і попросити вибачення (що, зрештою, було вже неодноразово зроблено) і робити усе можливе, аби трагедії не повторювались. А не нагнітати і сіяти взаємну ненависть. Її наслідки не забарилися — маємо випадки, коли у Перемишлі українців, котрі одягали вишиванки, на вулиці били, а під час «Маршу орлят перемиських і львівських» кричали «Смерть українцям». 

Лідери польських національно-визвольних змагань також виборювали незалежність своєї країни не у білих рукавичках і не завжди лише парламентськими методами. Але до Романа Дмовського (який був антисемітом, симпатизував ідеям Гітлера, був засновником профашистського націоналістичного політичного угруповання «Табір великої Польщі», виступав за насильницьке ополячення німців і українців ) чи Юзефа Пілсудського (автора пацифікації) поляки ставляться як до національних героїв-державників. І ці діячі, що виборювали незалежність Польщі терористичними методами, не завадили сучасній Польщі увійти до Європейського Союзу. То чому нам забороняється шанувати наших героїв? Чому поляки через свої фантомні історичні болі вимагають визнавати весь український визвольний рух злочинним чи негідним?!

Та, мабуть, найбільш прикро, що західні сусіди вирішили шантажувати нас саме тоді, коли ми найбільш ослаблені, коли воюємо зі східним агресором. Коли вкотре боронимо свою незалежність. Замість підтримки - ніж у спину. Замість нашого адвоката у ЄС Польща стає прокурором.

Під час презентації своєї нової книги «За лаштунками Волині-43» історик Володимир В’ятрович казав: «Лаштунки часто приховують суб’єктів, які бажають залишатися поза сценою. У 1943 році за лаштунками польсько-українського протистояння активно діяли німецькі та радянські чинники, з метою поглиблення конфронтації. Так і тепер. За лаштунками Волині-43 працює російська пропаганда, спрямована на погіршення стосунків між нинішніми Україною та Польщею. Знову, як і понад 70 років тому, суперечкою між українцями і поляками намагається скористатися третя сторона. І знову ця третя сторона - Росія. Як тоді, так і зараз, вона є головною загрозою і для України, і для Польщі». 

Схожі новини