Скільки з нашим щастям чекати на «безвіз»?

Місяць тому, 23 жовтня, в інтерв’ю журналістам трьох телеканалів президент Петро Порошенко заявив: «Я упевнений, що документи про надання Україні безвізового режиму повністю будуть підписані і ратифіковані Європарламентом. Немає жодного сумніву. Можу навіть сказати, до якої дати, - до 24 листопада. Чому? Бо 24 листопада відбудеться саміт Україна-ЄС, і ми домовилися, що на цей саміт документи будуть готові».

Робити передчасні заяви — річ невдячна. У народі навіть є забобон: про щось скажеш — не збудеться. Тим паче, не можна робити такі ризиковані заяви державним діячам. Це ж не виборча кампанія, де прийнято роздавати щедрі безвідповідальні обіцянки. За язика його ніхто ж не тягнув...

Але Петро Порошенко не подібний на балабола. Навряд чи він видавав бажане за дійсне. Очевидно, робив таку заяву не просто так. Не міг не розуміти: якщо цього не станеться, опиниться у незручному становищі, це боляче вдарить по його престижу.

Перед тим Порошенко мав кілька важливих зустрічей. Зокрема з канц­лером Німеччини Анґелою Меркель, президентом Європарламенту Мартіном Шульцом та головою Європейської ради Дональдом Туском. Вочевидь, його нестримний оптимізм ґрунтувався на обіцянках цих чудових людей. Думаю, Порошенко нагадав їм, що якраз наприкінці листопада чергова річниця Євромайдану, і було б знаково та символічно саме у ці дні дати Україні обіцяне зелене світло. Припускаю, з їхнього боку були стовідсоткові гарантії. Як бачимо, вірити не можна не лише Путіну. Підставили Порошенка так звані євродрузі.

Що ж сталося? Чому Європа нас, м’яко кажучи, “кидає”? Перше, що спадає на думку, — не хоче зайвий раз дратувати Путіна. Затягування з наданням Україні безвізового режиму — це “бонус” агресору, можливо, компенсація за санкції. Одне слово, чергова спроба його умиротворити. Адже зрозуміло, хто найбільш зацікавлений перешкодити нашому рухові до Європи. Хто зараз трубитиме на всіх пропагандистських телеканалах, що українців в Європі не чекають. Чого, мовляв, добилися своїм Євромайданом?

Для Путіна життєво важливо, аби Україна мала чим менше успіхів на шляху до європейської мрії. І ляклива Європа дає йому в руки такі козирі. І не лише йому. Той самий Опозиційний блок матиме підстави шпиняти українську владу, яка не тримає слова, не виконує обіцянок. Мовляв, вже третя річниця Євромайдану, а Україна не має ані ратифікованої Угоди про асоціацію (через референдум у Голландії, результат якого має лише рекомендаційний характер), ані безвізового режиму.

Цей факт, звичайно, не додає оптимізму українцям, яким в умовах вій­ни і економічної кризи конче потрібен позитивний сигнал.

Втім, зволікаючи з наданням безвізового режиму Україні та Грузії, при цьому чіпляючись за надумані приводи, як-от узгодження механізму призупинення цього режиму, Європа підриває власний авторитет, компрометує таку солідну іституцію, як Євросоюз. А також сприяє посиленню євроскептичних настроїв. І в самій Європі, і за її межами. Якщо теперішні лідери ЄС думають, що, відтягуючи безвізовий режим для України та Грузії, тим самим вбивають двох зайців — заграють з Путіним і водночас зміцнюють Європу, вибиваючи аргументи з уст своїх внутрішніх політичних конкурентів, то глибоко помиляються. Путіна така безхребетність Європи лише заохочує до чергового нахабства, а на рейтинги європейських праворадикалів це навряд чи вплине.

Чого чекати? Схоже, Меркель застосувала весь свій вплив, аби прив’язати надання безвізу до механізму призупинення цього режиму. Це, звичайно, підступ з її боку. Річ у тім, що коли Україна і ЄС домовлялися про безвіз, жодних розмов і умов щодо режиму призупинення не було. І прив’язки до Туреччини не було. Ми так не домовлялися. Україна зі свого боку виконала усі свої зобов’язання (а це ні мало ні багато 144 вимоги). Можливо, Європа не сподівалась, що Украї­на встигне виконати усю домашню роботу?.. Крім того, механізм призупинення — це наразі лише ідея, яка має пройти усі стадії реалізації. А до розробки цього механізму ще ніхто не приступав. Вони навіть не знають, хто буде застосовувати це право, — Єврокомісія чи європарламент. Зважаючи на європейську бюрократію, на це може знадобитися не один рік. З нашим щастям дійде до того, що в Європі, яка незабаром буде перейматися власним збереженням, тема України взагалі може зникнути з порядку денного. Тож коли руки дійдуть до України, вже вступати не буде куди — ЄС може розвалитися.