Ой важка це робота – тягнути Україну з корупційного болота...
Якщо мені хтось закине, для чого була потрібна Революція гідності, мовляв, нічого не змінилося, маю “залізний” аргумент — електронні декларації! Ось він — момент істини.
Політична корупція — найстрашніша хвороба України, яка тримала країну за горло, не давала дихати, рухатися вперед. Суспільство відчайдушно чинило опір (два Майдани за 15 років!), але після короткого перепочинку та незначного прориву Україну знову відкидало назад. Країна тупцювала на місці, і корупційне болото затягувало її все глибше. Здавалось, “безнадьога”, корупція непоборна, усі спроби “вбити дракона” марні. Руки опускалися, і народ впадав у відчай. І раптом нарив прорвало - і на поверхню виплив корупційний гній у вигляді задекларованих сотень мільйонів гривень “кешем” і в банках, заводи-пароходи, золото-діаманти, раритети і приватні церкви... Захланність еліти вражає. Хоч народ і розумів, що бідних серед політиків і урядовців немає, але від розмірів нажитих “непосильною працею” статків все-таки очманів. Простий люд знав, що так звана еліта надто далека від народу, але не усвідомлював масштабів прірви. Та зараз для суспільства головне - не захлинутися у цих “нечистотах”. Тепер Україна проходить “чистилище”, щоб нарешті з комуністичного пекла перейти у європейський рай. Але пройти гідно і цивілізовано, не збитися на більшовизм, не піддатися на радикальні заклики на кшталт “грабуй награбоване”.
Ми часто критично ставимося до наших європейських партнерів, обурюємося їхніми подвійними стандартами, особливою вимогливістю до України, яка часом межує з відвертим шантажем. Але зараз їм треба віддати належне — без них, а також без громадянського суспільства, яке тиснуло на владу, ніяких е-декларацій не було б.
Тонни готівки у політиків, які ніколи не займалися бізнесом (навіть кіоску власного не мали), однозначно свідчать про політичну корупцію. Тобто це або “гонорари” за лобіювання інтересів великого бізнесу, або “відкати” за вирішення делікатних питань, або хабарі за місця у партійних списках тощо. Красномовний приклад — один із багатьох — декларація Олега Ляшка. Тут, як кажуть, до ворожки не ходи, аби все зрозуміти. Але з’ясовувати походження статків повинні новостворені антикорупційні структури. Для них роботи — непочатий край! Народ не повинен підміняти собою компетентні органи. Хоча не виключено, що політична еліта намагатиметься тепер проштовхнути якийсь спеціальний закон про легалізацію капіталів, про своєрідну податкову амністію. А далі - за усією суворістю закону.
Що з цього вийде, мабуть, зараз ніхто не готовий прогнозувати. Адже з таким явищем, здається, у світі ще ніхто не стикався. Вочевидь, потрібна велика суспільна дискусія і, як наслідок, певний суспільний компроміс. Але один безкомпромісний висновок українцям таки варто зробити — жоден політик, е-декларація якого свідчить про сумнівне походження набутих статків, не повинен перемогти на наступних виборах! Ба більше, суспільство повинно доступно пояснити цим діячам, що навіть балотуватися не мають морального права. Має статися справжнє, а не декоративне, перезавантаження країни. Усі теперішні мільйонери і мільярдери нехай живуть у своїх розкішних віллах, милуються стародавніми картинами, замолюють гріхи у приватних церквах та пишуть спогади раритетними ручками. А в політику має прийти принципово нове покоління. Ментально нове. Жодних олігархів і бариг, популістів і горлопанів! Це не обов’язково мають бути молоді люди, головне, щоб були віддані ідеї побудови країни, де пануватимуть європейські цінності. Такі собі освічені романтики з почуттям гідності і відповідальності.
