Передплата 2024 ВЗ

Нафтогазовий потік міліє – Росія скаженіє... 

Спроба «умом понять» енергетичну геополітику Росії.

 Російський поет ХІХ століття Федір Тютчев написав рядки, які кожна влада в Росії полюбляє наводити як взірець зворушливої любові до своєї Батьківщини.

Умом Россию не понять, 

Аршином общим не измерить:

У ней особенная стать —

В Россию можно только верить.

Тютчев писав вірші у вільний від роботи час, бо працював до самої смерті... цензором.  Його ранг був таємний радник, що відповідало посаді міністра.  Знамениті рядки Тютчев писав від щирого серця,бо як держслужбовець вищого рівня розумів: чим менше народ розуміє мотивацію уряду, тим спокійніше  уряд може спати. 

Але ми живемо не у ХІХ, а у ХХІ столітті, і тому спробуємо все ж таки розумом збагнути, чого найбільше прагне уряд Росії, і яким чином це стосується України.

Уряд Росії, як і будь-який інший уряд, хоче мати гроші. У дохідній частині бюджету РФ більш ніж 50% надходжень забезпечується за рахунок відрахувань нафтогазових компаній, що експортують нафту і газ.  Здебільшого ці компанії продають свій товар на європейському ринку. У Росії в 2014 році 70% всого експорту нафти і 90% всього експорту газу було продано до Європи. Це робить європейський ринок нафти і газу настільки критичним з точки зору надходжень до бюджету, що всі зусилля російського уряду зосереджені на збереженні цього ринку. Тому всі  дипломатичні і військові дії Кремля в різних частинах світу стають вмотивованою політикою, а не дикими примхами. 

Щодо нафти для російських експортерів більше загроз, ніж щодо газу, бо нафту можна транспортувати по морях від порту відправлення до порту призначення, і тому конкуренти можуть бути в будь-якій частині світу. А газ (якщо не брати до уваги скраплений газ) постачається по трубах, і тому ринок більш локальний і на ньому менше конкурентів. Нафта з початку 2000 року більш важлива в російському експорті, бо ціна експорту нафти в 4 рази перевищує виручку від газу. У 2014 році РФ експортувала нафти на 152,6 мільярда доларів, а газу приблизно на 40 млрд. доларів. Саудівська Аравія, Емірати, Ірак, Іран, Кувейт - це країни, в яких собівартість видобутку набагато нижча від російської, але вони змушені нести великі транспортні витрати, відправляючи танкери через Баб-ель-Мандебську протоку і Суецький канал. До того ж сомалійські пірати роблять цей шлях небезпечним. Якби для Саудівської Аравії існував нафтопровід у Середземне море, в порти Сирії або Туреччини, замість довгого, дорогого і небезпечного теперішнього маршруту, то російські компанії не витримали би конкуренції за ціною і втратили би частину європейського ринку. То що роблять російські війська в Сирії? Пильнують, щоб жодних нафтопроводів там у найближчій перспективі не було. Витрати на утримання цих військ незначні порівняно з можливими втратами від 152 мільярдів, які російські компанії отримають від продажу нафти. (Пані Гілларі Клінтон  оцінює військові витрати РФ у Сирії у  2,5 мільйона доларів на день під час бойових дій. Навіть якщо припустити, що російські літаки братимуть участь в бойових діях цілий рік, то це буде менше мільярда долларів, - або лише 0,6% від річного обсягу продажу нафти).  

Якщо подивимося на карту Близького Сходу, то  стає зрозумілим, що ключовою країною транзиту енергоносіїв до Європи є Туреччина. Якби до неї пішли газогони з Туркменистану та Ірану і нафтопроводи з країн Перської затоки, то російський експорт до Європи скоротився би катастрофічно.  Росія не має військових баз у Туреччині і не може мати.  Туреччина - член  НАТО. І цим все сказано. Недопущення будівництва трубопроводів від потенційних конкурентів до Туреччини здійснюється шляхом локальних воєнних дій вздовж кордонів з Туреччиною, тобто нині  у Сирії,  2008 року - у Грузії. Війна 2008 року мала за мету запобігти можливому будівництву газогону з Туркменії через Азербайджан і Грузію до Туреччини, оскільки “Газпром” вважає туркменський газ своєю парафією.

А що ж з Україною? Може, на наших теренах суть російської політики інша? Адже  транзит українською територією недорогий і надійний, а конкуренти не заважають. З транзитом проблем не було, але “Газпрому” розходилось  продавати Україні такі обсяги газу, які їй не потрібні, і за такою ціною, що заганяла б Україну в боргову кабалу. Принцип встановлення ціни від “Газпрому”  простий: вони дивляться на можливість альтернативних поставок. Якщо в якоїсь країни є можливість купити газ у інших постачальників, то ціна буде найнижчою, як, наприклад, для Великої Британії. Якщо ж “Газпром”  єдиний постачальник, то ціна буде максимальною, як, наприклад, для Болгарії чи Греції. Всі попередні уряди України (до Кабміну Яценюка) про це знали - і жоден з них нічого не зробив, щоби знайти альтернативні шляхи постачання газу. А рішення було зовсім нескладне - треба було добудувати якихось 40 км газогону до Словаччини  (цей недобудований газогін не використовувався). Цей шлях транспортування з Європи в Україну відкривав можливості постачання  від таких великих фірм, як норвезька “Статойл”, від інших постачальників в Європі, бо газпромівський газ - це лише третина європейського ринку.

Чому жоден з попередніх урядів не шукав реальних альтернативних джерел постачання газу? Невже у всіх попередніх урядах сиділи самі бовдури, включно з прем’єром 2009 року пані Тимо­шенко? Чи прем’єром Азаровим, який сміявся разом з росіянами з обдуреного лижним інструктором міністра Каськіва, якому доручили вести переговори про будівництво терміналу скрапленого газу в Одесі... Пан Азаров нічого не зробив для альтернативних поставок, а зараз розповідає, що якби він мав газ по 200 доларів, то збудував би рай в Україні. 

Більш вірогідно інше: кожен з посадовців, причетних до торгівлі газом з Росією,  мав  приватний інтерес від збільшення обсягів і ціни газу. Або просто боявся російської помсти. Пам’ятаєте оцей крик душі пані Тимошенко: “Як ціна буде 1000 доларів - теж будемо купувати!”. А платити хто буде? За багато років закупівель непотрібних обсягів за високими цінами бюджет країни був спустошений,  газ закуповували за гроші, запозичені в МВФ та інших кредиторів. Наша держава перетворилася на інструмент передачі грошей від МВФ до “Газ­прому”. Зовнішні борги України доведеться виплачувати не тільки дітям,  ще й онукам. Борги  “Нафтогазу” за закупівлю газу у “Газпрому” перебільшували всі інші статті бюджету разом узяті. 

“Газпром” і російський уряд прекрасно розуміли, що разом з Януковичем  втрачають чималеньке джерело прибутку у вигляді непотрібних Україні 20 мільярдів кубів газу по 400 доларів за тисячу, тобто 8 мільярдів доларів на рік! Щоб чимось компенсувати цю прикрість, окупували Крим та частину Донбасу. Вони би окупували і Київ, але в цьому випадку, швидше за все, припинився би транзит газу по українських газомагістралях, бо внаслідок бойових дій газогони були би пошкоджені, оскільки розташовані поруч із Києвом. А це втрата 30 мільярдів доларів на рік і можлива втрата європейського ринку газу. Це суперечить основній ідеї зовнішньої політики РФ щодо захисту прибутків російських нафтогазових компаній у Європі. Тому Росія намагається створити умови для транспортування газу в обхід України. 

“Південний потік” не знайшов підтримки інвесторів, а от “Північний потік 2”, який робить Німеччину розпорядником значної частини російського газу в Європі, отримав підтримку німецьких та інших інвесторів.  Зрозуміло, якщо військова операція в Україні не буде пов’язана з величезними витратами для Росії, як оці 30 мільярдів доларів втрат від припинення експорту газу до Європи, або від санкцій Сполучених Штатів, що перекривають Росії можливість обслуговувати кредити за рахунок рефінансування, то однією хоробрістю Збройних сил України втримати території буде важко. Якщо проект “Північний потік 2”

отримає підтримку уряду Німеччини, це можна буде розглядати як свідоме розв’язування рук Росії для захоплення українських земель. Про таку позицію України німецький уряд мусить бути поінформований заздалегідь. Водночас Україна мусить всіляко підкреслювати свою надійність і прогнозованість щодо транзиту газу до Європи - і проводити постійні консультації саме з Німеччиною з цього приводу. 

Останні новини свідчать, що Росія не вірить в реальність обходу українських газогонів з півночі і повертається, принаймні на словах, до ідеї “Південного потоку”. Насправді, “Південний потік” вигідніший для “Газпрому”, ніж “Північний”, бо не тільки обходить Україну, а й робить менш ймовірним будівництво іншого газогону для туркменського газу і не залишає туркменам вибору, як тільки продавати свій газ “Газпрому”. Проте основна ідея обох газогонів полягає в тому, щоби не залежати від українських газогонів і шантажувати Україну військовою інтервенцією.

Якщо підсумувати позицію Росії до України, то це бажання мати велику данину - чи то у вигляді купівлі непотрібного Україні газу, чи в якийсь інший спосіб, доки Україна не збанкрутує. Тоді не треба буде її розбирати по частинах, а можна буде з’їсти цілою. Чи є на то рада? Якщо подивитися на ймовірні зміни у світовому нафтогазовому секторі в найближчі 10-30 років, то певна надія на зменшення тиску з боку Росії існує. Перший суттєвий крок до скорочення світового попиту на нафту здійснить масове виробництво електромобілів в найближчі 10 років. Електромобілі мають вирішальні економічні і екологічні переваги порівняно з автомобілями з бензиновими двигунами, а технічні характеристики, такі, як довжина пробігу між зарядками і час підзарядки батарей, невпинно прогресують. Сьогодні 380 км пробігу між підзарядками вже не є чимось особливим. Бум на електромобілі призведе до скорочення попиту на нафту, в тому числі і на російську, в найближчі 10 років. А це означає зменшення надход­жень в бюджет РФ і зменшення залежності Європи від російських енергоносіїв. Менше буде коштів для фінансування військових авантюр, а реакція ЄС на такі авантюри буде більш серйозною, ніж зараз.

Другий суттєвий вплив відбудеться пізніше, але в межах 30 років. Це використання реакції ядерного синтезу для виробництва електроенергії. Господь створив Сонце, щоби наша Земля мала достатньо енергії для всього живого. Але він не давав людині тривалий час відтворити реакцію ядерного синтезу, що відбувається на Сонці, в земних умовах. І ось, нарешті, Всемогутній вирішив дати це знання людям. Як оголосив кілька років тому найбільший військовий підрядник США, компанія “Локхід-Мартін”, а минулого року і дослідницький інститут Планка в Німеччині, прототип такого реактора успішно пройшов випробування. Масове впровадження реакторів такого типу змінить  сучасну енергетику і драматично зменшить споживання гідрокарбонів. Відповідно, зменшаться і надходження від їх продажу в російський бюджет.

Третій і головний чинник надії - це можливе трансформування агресивної Росії в демократичну, мирну і інвестиційно привабливу державу. Не смійтеся до нестями, бо, як кажуть у нашому селі, трапляються різні трафунки... Тож будемо вірити, що розум переможе.

Схожі новини