Визнати «ДНР» і «ЛНР» терористами, значить, боротися з ними

15 січня Європейський парламент має розглянути і винести на голосування резолюцію щодо ситуації в Україні, у якій, зокрема, так звані ДНР і ЛНР мають бути визнані як терористичні організації. За словами президента України Петра Порошенко, це буде «належна міжнародно-правова оцінка дій бойовиків, які не хочуть спокою на Донбасі, які відмовляються виконувати Мінські домовленості; які не дотримуються режиму припинення вогню, атакують наших військовослужбовців і вбивають мирних громадян».

Проте європейські лідери і європейські міжнародні інституції не поспішають з цим очевидним рішенням. Дивує, що досі це питання навіть не ставилося на порядок денний. Ба більше, навіть зараз, після стількох місяців жорстокої війни на Донбасі, де проросійські бойовики відкрито займаються терором і бандитизмом, після численних фактів вбивств, катування, насилування місцевого населення та українських військових, після збиття малоазійського літака та розстрілу автобуса у Волновасі, немає впевненості, що Європарламент таки назве речі своїми іменами, тобто закличе керівництво Євросоюзу включити так звані «ДНР» і «ЛНР» у список терористичних організацій. Наразі, за інформацією “Української правди”, яка посилається на проект резолюції, п’ять з шести політичних груп (фракцій) Європарламенту не включили до проектів резолюції фразу про визнання терористами організацій «ДНР» та «ЛНР». Єдиною групою, яка запропонувала таке визначення, стали європейські консерватори. Щоправда, президент Європарламенту Мартін Шульц заявив, що після теракту у Волновасі має намір закликати депутатів ухвалити положення про таке визнання. Так, ніби вбивство цих мирних мешканців якась велика неочікувана несподіванка для Європи, ніби до трагедії у Волновасі проросійські бойовики не вбивали мирних громадян. Ніби європейські чиновники не знають про кількатисячні жертви війни на Донбасі, про усі ті жахіття і страхіття, які там чинить теперішня окупаційна влада!

Тож чому європейські лідери не хочуть визнавати «ДНР» і «ЛНР» терористичними організаціями? Що їх стримує? Ухвалюючи таке політичне рішення, Європа автоматично бере на себе відповідальність за боротьбу з цими терористичними організаціями. Адже міжнародний тероризм не має кордонів, і його треба знищувати незалежно від того, де він “окопався”. Відтак воєнний конфлікт на сході України стає не лише “менінгітом” української влади, а загальносвітовою проблемою. Це накладає на Європу додаткові обов’язки і додає клопоту. Росія ж весь час намагається в очах світової спільноти звести війну на сході України до громадянського конфлікту, який начебто спровокував Майдан. Саме тому вона наполягає на Мінському форматі “мирних переговорів”, у яких, нагадаємо, беруть участь лідери самопроголошених «ДНР» та «ЛНР». Таким чином Росія формально “вмиває руки”. Вона, мовляв, ні до чого, ну хіба що “гуманітарні конвої” привозить, а вся відповідальність лежить на українцях, які воюють між собою. Допоки «ДНР» і «ЛНР» не визнані на міжнародному рівні терористичними організаціями, формально ситуацію можна справді трактувати як громадянський конфлікт, де треті сторони лише спостерігачі. Тобто, не визнаючи теперішніх господарів окупованих територій терористами, захід, по суті, підіграє Росії. Але не лише Росії. Він підіграє і собі. Бо Заходу також цілком вигідний Мінський формат, який дозволяє законсервувати цей конфлікт на невизначений час. І нехай собі тліє в межах окупованих територій. Такий стан речей дозволяє Заходу тиснути на Україну, змушувати її йти на певні компроміси з сепаратистами-терористами. Хоча є очевидним, що говорити там нема з ким, а сам факт присутності на цих переговорах лідерів самопроголошених республік лише принижує українську владу і Україну як державу.

Якщо “ДНР-ЛНР” будуть визнані терористичними організаціями, тоді конфлікт набуває іншого міжнародного масштабу, а відтак потребує іншого рівня переговорників. Тут напівмірами не обмежишся...

Зовсім інше ставлення має бути і до Росії, оскільки вона автоматично стає посібником терористів. Тоді нарешті все стане на свої місця. Але чи готова Європа бути чесною? Дізнаємось 15 січня.