О десятій вечора після війни?
Живемо в умовах, коли сусідня країна анексувала частину нашої території та роздмухує збройне протистояння на нашому сході. Усі думки та розмови — навколо цього.
Іноді видається, що у кожній голові є свій план, що кожен знає, як варто вчинити зараз, аби зупинити кровопролиття. А іноді — що цього насправді не знає ніхто, навіть військові фахівці та керівники держави. Що у жодного немає впевненості, як саме зараз треба діяти, щоб і своїх зберегти, і загарбників з найманцями відкинути за межі держкордону. Поза тим президент України висунув свій план: зупинити вогонь на сході країни і встановити тимчасове перемир’я. Воно триватиме протягом тижня, протягом тижня українські силовики не стрілятимуть першими. Година “ч” — 22.00 27 червня. Чи вдасться нам у такий спосіб досягнути бажаного? Залишається сподіватися на це.
Хтось розчарований першими безрезультатними днями “перемир’я”, хтось вважає: будь-що варто дати можливість скласти зброю тим, хто не хоче війни. Хтось вже чекає на обіцяний президентом план Б, до якого він пообіцяв вдатися, якщо не спрацює план А. Військові експерти тим часом запевняють, що українські антитерористичні сили виконують наказ про перемир’я. Вони не переходять до активних дій, лише відкривають вимушений вогонь у відповідь на обстріли з боку бойовиків. Путінська пропаганда тим часом говорить протилежне: українські силовики, мовляв, стріляють. Вчора вночі, цитує Путіна інформагентство “Інтерфакс”, “ми бачили достатньо активну роботу артилерії з українського боку. Не беруся говорити, хто це робить, але це відбувається”. Ані фактажу, ані конкретики, а російські війська тим часом підтягуються до кордону. Треба ж мати пропагандистську підставу для таких рухів...
Мирний президентський план має одну переконливу складову: мешканці Донбасу мають відчути, що київська влада думає про їхню безпеку, що вона дає можливість тим, хто помилився, скласти зброю. І хоч рано чи пізно без переговорів з Путіним не обійтися, а все ж усе єство пручається від самої лиш думки про те, що з зухвалим загарбником доведеться вступати у переговори. Останні аргументи миру йдуть зараз у хід. Чи будуть вони дієвими, чи будуть переконливими — ось у чому питання. А чи судиться їм стати прелюдією до рішучих дій...
Живемо у цілковито нестандартній ситуації, шукаючи виходу з лабіринту щодня. А новини не дають перевести подих. Люди гинуть.
А поки президент України оголосив перемир’я, три попередні президенти вимагають у Путіна не втручатися у внутрішні справи нашої країни. Путін і не думає поступатися. Війна нас жорстко вчить життєвих істин, дає болючі уроки правди і неправди, відповідальності та байдужості, зриває маски з тих, хто у мирний час ще довго видавав би себе за іншого.
