Передплата 2024 «Неймовірні історії життя»

Неінтеграція у ЄС творилася від початку незалежності...

Часто можна почути від нинішніх керівників держави, зокрема, уряду, що, мовляв, підписуючи Угоду про асоціацію з ЄС, Україна багато втрачає. Адже істотно скоротиться експорт до РФ, а, відповідно, скоротять й робочі місця.

Недавно це заздалегідь підтверджував Кремль, організовуючи торговельні війни (на кшталт недавньої «шоколадної»). Аби начебто протистояти такому тиску Кремля, нинішня влада в Україні придумала, що це коштуватиме великих грошей. І ці кошти (чи то 10—15 мільярдів, чи краще 150—160 мільярдів доларів) мали б надати країни ЄС.

При цьому мало-хто зауважив, що в державі Україна нема ні стратегії, ні Плану дій, ані навіть Переліку заходів (із вказанням дат і відповідальних) на виконання Угоди про асоціацію з ЄС. Хіба таке може бути, якщо хтось серйозно збирався підписувати, а головне — виконувати Угоду?

Навіть підготовка елементарного ювілею когось із видатних людей, чи будь-якого міністерського заходу не обходиться без затвердженого плану. А тут доленосний документ держави ? і без будь-яких планів! Доля Української нації! І раптом ніхто не знає, що має робити завтра, післязавтра, через рік…Відтак кожний, хто стикався з підготовкою будь-якого заходу навіть в країнах ЄС, не кажучи вже про пострадянську дійсність, давно зрозумів, що ніякої асоціації у Вільнюсі підписано не буде.

А нас, українців, відволікаючи увагу від інших проблем, довгий період «водили за ніс». “Розводили” європейців — а раптом “лохи” розчуляться і дадуть грошей? А вони вже знають, що з ними робити, Євро-2012 навчило... Не переконаний, що “розводили” Кремль. У всякому випадку, миттєва реакція лідера Кремля, під час його закордонного візиту, про те, що ніхто не збирається переглядати газові контракти, доводить: Путін міг знати про все, що насправді діється в українській владі... Отже, ми й надалі протекторат Кремля, а так званий президент України — насправді лише генерал-губернатор Малоросії. А Кабінет міністрів України є завуальований Держплан УРСР — у гіршій його версії...

Схоже, знову повторюється історія початку 90-х років — здобуття Україною незалежності. Тоді українців, а потім і першого президента новітньої України Кравчука масовано дезінформували (відвертаючи увагу від необхідності глибоких реформ): мовляв, в УРСР найкраща економіка в СРСР. Тодішнього главу нової Української держави переконали, що в нашій республіці виробляється електроенергії та вугілля майже стільки, як у Великій Британії; виплавляється металу більше, ніж у Франції, Британії чи ФРН; виробляється тракторів більше, ніж у США тощо... І подіяло. Усіх, включаючи народ, приспали, відвернули увагу від «прозорої» прихватизації...

І не задумалися тоді над тим, що українська економіка створювалася для потреб Радянського Союзу. І вирізнялася найвищою у світі енергозатратністю, неекологічністю, технологічною відсталістю тощо. На початку 90-х років ми як нова незалежна держава мали осколок колишньої радянської економіки (так і живемо дотепер). Наші підприємства і науково-проектні організації були «зав'язані» здебільшого на російських партнерів. Так будувалася кооперація по-радянськи, яка виконувала насамперед політичне завдання — тримати під контролем все, в тому числі й українську економіку.

Необхідно було радикально перебудовувати всю економіку. А реально — будувати її заново. Чи розуміли це в керівництві? Так. Але кожний по-своєму. П ята колона швидко зорієнтувалася і там, де були їх потенційні або тогочасні агенти, розвивали кооперацію. А де підприємства чи організації очолювали «ненадійні» (на думку Кремля) люди, — там збанкрутували, перервавши коопераційні зв’язки. Глибоко цим процесом перейнялися у парламенті України, зокрема народні депутати Чорновіл, Хмара, Юхновський, пізніше Бутейко (який підтримував ідею переформатування економіки, будучи ще радником президента, до обрання у ВРУ). Саме Ігор Юхновський розробив концепцію глибокого реформування економіки для потреб незалежної України, а не іншої держави.

Окремі галузі економіки мали бути суттєво скорочені, їхні працівники перекваліфіковані (наприклад, гірничо-рудна, чи металургія, чи хімічна). Як це приблизно у той період зробила, наприклад, Польща. Мали бути започатковані і розвинуті нові галузі економіки, які б виробляли конкурентоздатний у цивілізованому світі продукт і давали робочі місця для українців. Чому б, наприклад, не створювати і розвивати ІТ-технології? Тепер ця ніша уже зайнята!

На першому етапі, відповідно до ідей Юхновського, мала бути проведена ґрунтовна інвентаризація можливостей і потреб України як незалежної держави. Виникло питання: хто мав би це зробити? Кому повірити? На жаль, відповіді на це питання ні тоді, ані дотепер ніхто не знайшов, а відтак — нічого не зробив.

Саме на основі інвентаризації мала би вибудовуватися концепція розвитку української економіки, з урахуванням наслідків дії зовнішніх чинників, зокрема Кремля. Така економіка мала би бути максимально замкнута на внутрішнього споживача (як, наприклад, у Франції). Імпортувати ми б мали лише те, чого не можемо виробляти добре (наприклад, автомобілі). А експортувати те, що вміємо робити краще за будь-яких іноземних партнерів.

На жаль, ідеї народного депутата Юхновського не втілили ні перший, ні другий президенти України, ані жоден з урядів. Для такого амбітного державотворчого проекту не вистачить ні року, ні навіть п яти. Але за майже чотири роки, які мала теперішня влада, можна було хоч щось зробити! Але й ці не зробили майже нічого, хоча мали всю повноту влади — як ніхто. Натомість далі продовжують начебто бідкатись, що нас витісняють з авіаринку, ракетного, ще якогось... А нам це потрібно? Чому якийсь бельгієць може жити (і то непогано!) без власної авіації, а українець не може? І таких питань можна поставити багато. Але потрібно врешті-решт давати й відповіді.

Як наслідок, Україна й надалі залишається сателітом Кремля із структурою економіки його колонії, а відтак — і з колоніальним адмініструванням (тепер модно називати — з менеджментом), включаючи всю владу на чолі з начебто президентом України. За обставин, що склалися, не важко Кремлю «смикнути за ниточку», і з Києва вічно лунатиме стогін на весь світ про скорочення робочих місць, чи щось подібне. Так сталося і цього разу, тим паче що йшлося про доленосне рішення ? європейську інтеграцію.

Причому ніхто не стогне тоді, коли Кремль створює виробництва, які заміщають український експорт. Не стогнали й тоді, коли «великі українці» створювали робочі місця іноземним фірмам, купуючи якісь Хюндаї...

Схожі новини