Передплатити Підтримати

Чорнобиль: катастрофа, що об’єднала

Японію та Україну єднає спільна проблема – ліквідація наслідків аварій на атомних електростанціях у Чорнобилі й Фукусімі, відновлення і збереження здоров’я мешканців забруднених територій

Фото Економічна правда

Тридцять п’яті роковини аварії на Чорнобильській АЕС. Беземоційна статистика: з квітня 1986 року в атмосферу потрапили 11 тонн ядерного палива. Дія радіації поширилася на територію 200 000 квадратних кілометрів. Життя мільйонів людей розділилося на «до» і «після».

Завдяки самопожертві ліквідаторів реактор приборкали. Атомну станцію 2000 року закрили. Зусиллями міжнародної спільноти збудували вже другий саркофаг, який надійніше захищає довкілля. У зоні відроджується життя, з’явилися рідкісні види тварин, птахів і… додалося туристів (після мінісеріалу «Чорнобиль» зона приваблює охочих побачити місце катастрофи). А тим часом питання мінімізації її наслідків і далі актуальні.

«Проблемами чорнобильців нині практично не займаються на державному рівні, — каже Микола Лазарєв, доцент кафедри радіобіології та радіоекології Національного університету біоресурсів і природокористування України. — За останні роки зникли структури, що відповідали за радіаційний стан поза зоною відчуження. Якщо людина не веде боротьби з радіаційними наслідками, то цей процес природним шляхом відбувається дуже повільно. Накопичені в ґрунті радіонукліди (цезій, стронцій, плутоній тощо) небезпечні для здоров’я. До прикладу, цезій остаточно розпадеться лише через 300 років, а ми заспокоїлись уже через 30».

Український вчений консультує активістів громадського об’єднання «Японський фонд майбутніх поколінь». Виконавчий директор цього фонду Джунічі Кавака в Токійській агломерації редагує журнал, що пише про безпеку харчових продуктів і життєдіяльності. Дев’ять років тому японець започаткував проєкт, який об’єднав понад чотири тисячі небайдужих співвітчизників. Долучилися й українці — вчені, медики, освітяни, журналісти. Така співпраця продуктивна й потрібна для обох держав.

З Країною вранішнього сонця єднає Україну спільна проблема — ліквідація наслідків аварій на атомних електростанціях у Чорнобилі й Фукусімі, відновлення і збереження здоров’я мешканців забруднених територій.

Відвідавши вперше поліські села на Житомирщині (приміром, в Овруцькому районі нині беруть участь у Японському проєкті Перша міська, Піщаницька, Можарівська та Бігунська школи), гості цікавилися проблемами населення, зокрема здоров’ям дітей. Порадили жителям, які добрива вносити в ґрунт, щоб рослини не засвоювали цезій і стронцій. Тоді й харчі будуть менш забруднені радіонуклідами, і внутрішнє опромінення організму не таке інтенсивне, а в ідеалі можна позбутися недуг, так званих чорнобильських болів.

Іноземці не лише словом, а й ділом допомагають учасникам програми. Власним коштом купували потрібні калійно-магнієві добрива й роздавали їх родинам. Навчали селян, як убезпечитися від шкідливого впливу радіації: вимагали зовсім виключити з раціону лісові гриби, ягоди, дичину, не використовувати як добрива попіл спаленої місцевої деревини тощо.

Завдяки протирадіаційним заходам у сільському господарстві місцева городина й вироблені продукти тваринництва (молоко, м'ясо), які вживає населення, стали чистішими, отож і самопочуття людей поліпшилось. Це показало дослідження загального стану здоров'я тих школярів і членів сімей, які беруть безпосередню участь у проєкті.

Зазвичай щовесни японська делегація відвідувала своїх підопічних. У школах їм завжди раді — це зворушливі зустрічі, розповіді, звіти освітян про дотримання рекомендацій і самопочуття учнів. Далі — аналіз досягнутих результатів, обговорення й популяризація напрацювань. Важливо не тільки знати, як впливають на організм людини малі дози радіації, а й уміти захистити себе й дітей, наголошує пан Ковака.

Пандемія коронавірусу «відкоригувала» злагоджену роботу соціального проєкту, але, на щастя, не припинила цю співпрацю.

Фото Сергія Шевченка

Активісти Японського фонду майбутніх поколінь і Асоціації освітян за безпечне майбутнє, яка створена на Житомирщині й діє в Україні вже шостий рік, провели у квітні 2021-го серію онлайн-зустрічей. Ініціатори заходу спілкувалися з педагогами й учнями 12 шкіл Житомирської, Київської та Полтавської областей. Ці трансляції сприятимуть дальшому розвиткові унікального проєкту, який інформаційно підтримують також громадські організації в медійній сфері, серед них — Всеукраїнський фонд «Журналістська ініціатива».

«Ці зустрічі допомагають наочно презентувати здобутки громадських організацій напередодні 35-х роковин Чорнобильської катастрофи, — каже очільниця фонду заслужений журналіст України Людмила Мех. — А найважливіше, мабуть, те, що жителі проблемних територій не лише дослухаються до порад фахівців, а й пересвідчуються, що існують добрі справи й добрі люди в наш прагматичний і такий нелегкий час. І будь-хто може стати доброчинцем, навіть не долучаючись до міжнародних проєктів чи ініціатив народної дипломатії».

Цікавий факт: відеоінтерв’ю київського журналіста й письменника Сергія Шевченка, який в ефірі радіопроєкту «Унікальна людина» розповів про співпрацю японських і українських громадських організацій, набрало за кілька днів понад 36 тисяч переглядів. Про це повідомив з Рівного ведучий радіопроєкту Володимир Ісаєв. Люди в своїх коментарях дивуються: «Невже буває допомога зараз?» Дехто вважає, що «допомоги потребують також райони, прилеглi до радiацiйно забруднених, хоча б якiсь пiльги». Є й гіркі нарікання на брак державної уваги до проблем «ліквідаторів».

А ще схвально ставляться українці до ідеї Джунічі Коваки звернутися до ООН з пропозицією радикально змінити чинні стандарти активності радіонуклідів у харчових продуктах — аж до 1 Бк/кг (нині ці норми становлять у деяких країнах до кількох сотень бекерелів на кілограм харчів). Чисті продукти — це здорові майбутні покоління, не втомлюються повторювати представники нації, що не раз постраждала від атомного лиха. А в «світлі» проблем Чорнобиля й Фукусіми на нашій планеті, нагадують японці, видніший шлях людства до розквіту цивілізації: важливо винести правильні уроки й не повторювати помилок.

Марія Веремчук, заслужений журналіст України