Передплатити Підтримати

Барвисті рукотвори Ольги Гришанович

Переселенка з Чорнобиль­ської зони, а нині киянка Ольга Гришанович перетво­рила свою міську квартиру на справжній мінімузей ви­шивки

Незважаючи на слабкий зір, Ольга Гришанович не розлучається з голкою. Фото з сімейного архіву Ольги Гришанович

В їхній багатодітній ро­дині на Житомирщині мама Єва прищепила всім трьом донькам та трьом синам любов до голки й ниток. Перший рушничок Ольга створила, ще навчаючись у початкових класах сільської школи. І досі пам’ятає, як на шматку полотна зацвіли квітки, заспівали пташки.

Далі були складніші роботи, поступово надбала вишиванок собі у придане… Потім на від­мінно закінчила ПТУ, працювала майстром із пошиття одягу, за­крійницею. Вийшовши заміж і народивши дітей, шила та оздо­блювала вбрання візерунками.

Чорнобильська аварія, ви­мушений переїзд до столиці і праця в ательє та на фабриці «Юність» внесли певні коректи­ви в життєвий ритм. А тоді тяж­ка хвороба (сильно погіршився зір) і вихід на пенсію…

Аби заспокоїтись і розра­дитись, Ольга Петрівна знову взялася за улюблену справу (незважаючи на те, що зле ба­чить). Наразі в її активі багато божників, серветок, рушників, наволочок, доріжок, картин, скатертин…

До кожної своєї роботи кре­ативна жінка підходить творчо. Спершу вимальовує задум в уяві, тоді на папері, а потім втілює на тканині. Особливо до вподоби майстрині техніки виконання — хрестик і гладь. Пригадує, з яким трепетом гаптувала, коли син Володя був на Майдані, затим кілька літ служив у зоні АТО.

Фото з сімейного архіву Ольги Гришанович

«Вишивання — та віддушина, котра тримає мене на світі, — зізнається пані Ольга. — Якщо допікають біль і смуток, беру до рук голку, відтак стає легше, проблеми немов відходять. Де й сили беруться…».

За власні рукотвори аматорка не отримала жодної копійки. Все роздарувала рідним, знайомим, близьким, сільській церкві на малій батьківщині… «Радію, коли мій оберіг прикрашає чиюсь оселю», — каже щиро.

Любов до ремесла та на­копичений досвід ентузіастка передала дітям Олені й Воло­димиру, онуці — студентці Насті, захопила такою справою й дея­ких знайомих.

Світлана Малиношевська для газети «Добре здоров'я»