Передплатити Підтримати

«Один тримав мої руки, інший бив по голові»...

У центрі Львова троє поліціянтів жорстоко побили ветеранів АТО

Фото з соцмереж

На своїй сторінці у Фейсбуці ветеран АТО і громадський активіст, 36-річний Андрій Мочурад, написав про те, як його і його колегу, 36-річного Віктора Бараника, жорстоко побили у центрі Львова троє молодиків. Це сталося з неділі на понеділок, близько 24.00 ночі. Згодом виявилося, що нападники є діючими працівниками поліції… Цією резонансною справою уже займається Територіальне державне бюро розслідувань у місті Львові.

Я зателефонувала до Андрія Мочурада, аби розпитати про де­талі нападу. Ось що він розповів:

«Ми йшли з колегою проспек­том Свободи та розмовляли про поранених атовців. Є один проєкт для ветеранів-візочників, який би ми хотіли реалізувати. Нам спочат­ку перегородили дорогу троє мо­лодиків, а коли ми спробували їх обійти, почали штовхати нас кор­пусом. Пацанята, років 18−20. Але спортивної будови і чималеньких габаритів. Якоїсь миті мене штов­хнули дуже сильно. Я кажу: «Хлоп­ці, у чому справа?». Фактично од­разу один з них почав стрибати і махати переді мною кулаками. Ма­тюкався. Видно було, що вони про­вокували нас на бійку. Ми вирішили не піддаватися. Зробили не менше трьох спроб, аби просто піти далі… Але коли оберталися спиною, один з них підстрибував, махаючи кула­ками. Не сильно, але вдарив мене по руці та голові. Я крикнув: «Хлоп­ці, що ви чудите?».

«Поки я перекидався з одним кількома фразами, помітив боко­вим зором: той, що найбільше чу­див, вже прямим ударом в голову збив мого колегу з ніг. Колега впав. Його потилиця на асфальті, а той притиснув його за шию і гамселив руками по голові. Це називаєть­ся замах на життя. Він мого колегу вбивав! — веде далі Андрій. — Я на­магався їх просто відштовхувати. Хоча перша думка була „ламати“ їх у капусту. Повірте, вмію це зро­бити. Але інтуїція підказала, кра­ще цього не робити. Я підскочив до того, який гамселив мого побра­тима, і спробував відтягнути його. Коли зігнувся і хотів допомогти Ві­ктору встати, отримав сильний удар ногою в обличчя, від чого у мене досі пів обличчя фіолетового кольору. Від удару мене відкинуло на лавку. Я впав. Запаморочилась голова. У той момент на мене по­сипалися удари зі всіх боку. Мене била не одна людина. Це замах на життя групою осіб. Я закрився ру­ками, і жоден удар мені в голову не влучив. Після цього один з них захопив мою шию на прийом уду­шення, іншою рукою тримав мої руки, а другий бив прямими удара­ми по голові…»

«Якоїсь миті я подумав, чи ре­ально це все, — каже Андрій. — І тут вони почали відходити. Я почув го­лос Віктора, він мені допоміг піднятися. Питає „Що робити?“. Я кажу: „Викликаємо поліцію, цього не можна так залишати“. Потріш­ки-потрішки нападники фактично вибігли на площу Ринок, де їх па­трульна поліція зловила, бо увесь їхній одяг був замазаний моєю кров’ю. Патрульних на площі Ринок було багато. І жодного, на жаль, на проспекті Свободи…».

Андрій каже, у Галицькому відді­лі поліції ці троє молодиків, не кри­ючись, обговорювали між собою, як подати явно неправдиві відомості проти нас у вигляді позовної заяви. «А потім я почув таку фразу: «Що ви тут починаєте, нас відма­жуть, ми самі поліція». Після цьо­го почали дзвонити родичам, яким казали: «У мене неприємність, ви­тягни мене з райвідділку…».

У лікарні в Андрія зафіксува­ли численні травми. Струс моз­ку, множинні переломи носа, за­бої м’яких тканин з гематомами і крововиливами. Вибиті пальці на руках. Забій обох ліктьових сугло­бів (чоловік ставив «блоки», захи­щаючись від ударів). «У Віктора фактично те саме, — каже Андрій Мочурад. — Але в нього не забій пальця, як у мене. У нього — про­кушений палець! Це свідчить про неадекватність поведінки напад­ників».

Ветеран каже, після того йому дзвонили родичі мінімум двох по­ліцейських. І дуже-дуже наполе­гливо хотіли «порішати» питання. Мали на увазі, що заплатять гро­ші, аби Андрій забрав заяву.

«Для мене ці особи — вороги. Причому вони для мене є значно страшнішим ворогом, ніж кадро­ві російські військові, з якими я воював на сході, — каже Андрій. — Коли я їм пояснював, що це не­припустимо, це образливі слова, вони казали „Угу!“. І через кілька годин телефонували ще раз. Від однієї з родичок у мене телефон розривається другий день. Я про­сто не беру слухавку…».

Коментар для «ВЗ»

Максим СМІЛЕВСЬКИЙ, заступник начальника другого слідчого відділу ДБР у місті Львові

— Наш відділ розслідує це кримінальне правопорушення. Слідчі Те­риторіального управління ДБР у місті Львові розслідують кримінальне провадження за фактом хуліганства. Тобто грубого порушення громад­ського порядку з метою явної неповаги до суспільства, що супроводжу­валося спричиненням громадянам тілесних ушкоджень, які були вчине­ні групою осіб. І мало місце на проспекті Свободи 16 листопада 2020 р. Кримінальне правопорушення зареєстроване 16 листопада слідчим ДБР за ч.2 ст. 296 Кримінального кодексу України (хуліганство, хуліган­ські дії, вчинені групою осіб). Встановлено, що особи, які можуть бути причетними до вчинення кримінального правопорушення, є працівни­ками підрозділів Національної поліції різних областей, які перебували у Львові поза службою. На даний час проводяться першочергові слідчі дії. Проведено допити потерпілих осіб. Призначено експертизи, в тому числі судово-медичні. Витребувані дані відеоспостереження та прово­дяться інші слідчі дії.

— Чи можуть слідчі перекваліфікувати це кримінальне провадження у важчу статтю? Наприклад, виявиться під час експертиз, що потерпі­лим завдано значної шкоди здоров’ю, і цей напад був замахом на їхнє життя?

— Звичайно, якщо у процесі слідства буде встановлено, що злочин потрапляв під ознаки іншого кримінального діяння, може бути зробле­на перекваліфікація або додаткова кваліфікація ще за якимись стаття­ми ККУ. Але це все залежить від висновків експертів і процесу слідства.

— Потерпілі кажуть, що, можливо, нападники перебували у стані алко­гольного або наркотичного сп’яніння. Чи була проведена експертиза?

— На даний час це таємниця слідчих дій.