Передплатити Підтримати

"Віталик казав мені: "Галино Михайлівно, усміхайтеся! вам пасує..."

Львівщина попрощалася із колишнім курсантом військового ліцею ім. Героїв Крут Віталієм Вільховим, який загинув у катастрофі АН-26

Прощання із курсантом Віталієм Вільховим у його рідному селі Волиці.Фото автора

Сотні людей у середу, 30 вересня, у селі Волиці на Сокальщині, провели в останню дорогу 20-річного курсанта Національного університету повітряних сил ім. Івана Кожедуба Віталія Вільхового. Напередодні з ним попрощалися у Харкові, де юнак з Галичини вчився на військового льотчика. І у Львові, у ліцеї ім. Героїв Крут, де Віталик робив перші кроки до військової професії. Мрія його і ще 25 захисників України, які загинули в авіатрощі під Чугуєвом, обірвалася на півдорозі…

Заупокійну службу по загиблому відправили семеро священиків. У переповненому храмі Волиці, де народився Віталій, крім односельців, багато воїнів, курсантів, парафіяни, серед яких багато його ровесників. Приїхало і з інших сіл та міст області. Віддати шану молодому льотчику прибули голова Львівської облдержадміністрації Максим Козицький, начальник Національної академії сухопутних військ ім. гетьмана Петра Сагайдачного генерал-лейтенант Павло Ткачук…

Священик проникливо згадував про молодого воїна, який виростав на його очах. Сказав, що перший самостійний політ Віталій здійснив 23 вересня — про цю подію захоплено розповідав батькам, сестричці Оксані, шестирічному братикові Дем'янові. А 25-го вересня стався останній його виліт…

Віталій (на його обличчі було видно сліди від важких опіків) лежав у труні, одягнутий у форму льотчика. Поруч, біля державного прапора, йому поклали цивільний костюм із весільним букетом. А ще — два персні, хустку для нареченої. Неподалік стояли два розкішні короваї, які мали б колись прикрашати столи під час одруження молодого льотчика. Не судилося…

Фото з Фейсбуку Павла Ткачука
Прощання із курсантом Віталієм Вільховим у його рідному селі Волиці.Фото автора
Прощання із курсантом Віталієм Вільховим у його рідному селі Волиці.Фото автора
Прощання із курсантом Віталієм Вільховим у його рідному селі Волиці.Фото автора
Фото з Фейсбуку Павла Ткачука
Фото з Фейсбуку Павла Ткачука
Фото з Фейсбуку Павла Ткачука

Поховали Віталія з усіма військовими почестями. Біля його могили пролунав Державний гімн, військовий салют…

На похороні була одна з улюблених педагогів Віталія — Галина Михайлівна Бенюк, викладач географії Львівського військового ліцею ім. Героїв Крут. У розмові з кореспондентом вона розповіла:

— Віталика я знала лише пів року. Але запам'ятаю назавжди — він із тих, хто врізається у пам'ять. Після занять приходив у мій клас робити домашні завдання. Як вчителеві-новачку, яка ще не знала усіх внутрішньоліцеїстських порядків, часто казав: «Ви не переживайте, ми вам допоможемо — тільки скажіть, у чому. Давайте допоможемо прибрати у класі». Або цікавився: може, хтось із курсантів порушує дисципліну у класі? — скажіть, ми наведемо порядок…

Запам'ятається мені Віталик серйозним, відповідальним і водночас — веселим. Жарти його були добродушними. Коли не зустріла його, завжди запитував: «Як ваше здоров'я?» Ніколи не забуду ще одну його фразу: «Галино Михайлівно, ви усміхайтеся! Вам так пасує усмішка!» Добра була дитина. Від нього світилася доброта…

Якось підійшов із незвичним проханням:

— Чи можете купити мені шоколадку?

— Можу. А для чого вона тобі?

— Хочу маму привітати із Днем матері…

— А ти подумав, які слова говоритимеш їй?

— А хіба потрібні слова? Обніму, поцілую!

На моїх очах тоді виступили сльози…

Віталик і його друзі-ліцеїсти дуже хотіли бути пілотами, марили небом. Казав мені: хочу випробовувати військові літаки, хочу літати! А я їм: «Хлопці, ви ж розумієте, що йде війна?» А він: «Ми не боїмося. Ми будемо захищати тих, хто внизу. Хлопці з нашої академії-„сухопутки“ будуть нам заздрити…»