Передплатити Підтримати

«Дехто вважає мої ляльки недостатньо красивими»

Львівська майстриня Олена Цілуйко створює оригінальні авторські ляльки

Фото з Фейсбуку

Львівська майстриня Олена Цілуйко створює авторську ляльку з пап’є-маше (у пере­кладі з французької «жований папір»). Її ляльки вигляда­ють дуже реалістично. Мою увагу привернула Штефка. На своїй сторінці у Фейсбуці майстриня написала: «Штеф­ка є узагальненим образом прекрасних сільських жінок невизначеного віку (49 +), із засмаглими обличчями по контуру хусток і блідими заглибинами передчасних зморщок…».

Фото з Фейсбуку

Пані Олена за фахом худож­ник-реставратор, працює у музеї. Нещодавно вико­нувала цікаву роботу. Замов­лення їй зробила фотохудожни­ця з Лондона Ребека (творчий псевдонім Bex Day). Вона ство­рювала серію власних робіт. В об’єктиві — її автопортрети та особистий досвід життя у самоі­золяції. І одного дня Ребека від­чула себе… лялькою.

У розмові з «ВЗ» Олена Ці­луйко поділилася своїми профе­сійними секретами. «Маю мрію — створити українську етноляль­ку, — каже майстриня. — Таку, щоб була не надумана, а справ­жня. Але якось несподівано на світ з’явилася Штефка. Точніше, спершу я створила ровер (усмі­хається. — Авт.). Це універсаль­ний вид транспорту, якого бага­то на вулицях міст та сіл. А потім задумалася: „А хто ж на ньому буде їздити?“. З підсвідомос­ті виплив образ сільської жінки. Саме таких милих жінок я бачи­ла у дитинстві, коли приїжджала до бабці у село на літні канікули у 70−80 роках».

Звернула увагу на роботи Олени Цілуйко і британська фо­тохудожниця. Вона попросила пані Олену виготовити ляльку, схожу на неї. «Портретну ляль­ку найменше люблю робити. Не завжди на це погоджуюся. Хіба що особистість дуже колорит­на. У випадку з Ребекою це була творча співпраця. Вона виріши­ла передати свій стан під час ка­рантину за допомогою ляльки. Завдання і легке, і складне од­ночасно. Легко відчувати і пере­давати емоційний стан людини, що опинилась у раптовій виму­шеній ізоляції, оскільки сама перебувала у таких обстави­нах. Складнощі виникли, здава­лося, з найпростішими речами, як, наприклад, картата тканина для пледа. За звичних обставин я спробувала би знайти макси­мально схожу в магазині тканин. Та в умовах карантину багато­колірний плед довелося робити з однотонного кремового льо­ну методами фарбування, пе­ретягування кольорових ниток і часткового тонування. На щас­тя, інші матеріали для ляльки — волокно кропиви необхідного кольору для зачіски, тканини з дрібненьким малюнком для сук­ні тощо — мала у власних запа­сах. Ребека написала, що полю­била цю ляльку».

Пані Олена має своїх шану­вальників. Її роботи замовляють колекціонери. «Приємно, коли лялька знаходить свого колек­ціонера, — веде далі майстриня. — Але є люди, які вважають, що мої ляльки недостатньо краси­ві». Запитую майстриню про ба­лерину, яку я побачила на її сто­рінці у Фейсбуці. «Це портретна лялька, схожа на реальну дівчин­ку. Зараз їй 17 років. Вона наро­дилася зі спинальною м’язовою атрофією. Її батьки заснували благодійний фонд і допомага­ють усім, хто зіткнувся з такою рідкісною хворобою. Те, що не робить Міністерство здоров’я, роблять вони. Батьки запропо­нували мені зробити таку ляльку. Є дівчинка, вона не може ходи­ти. Тим паче не може танцювати. Але вона має мрію. Має право на життя. Також я зробила електро­візочок, без якого не може пере­суватися…».

Фото з Фейсбуку

«За останні десять років ляль­карство в Україні розвинулося, — веде далі мисткиня. — З'явилося багато професійних майстрів. Є ляльки, які коштують і 20, і 50 ти­сяч грн. Ціна залежить від багатьох чинників. Якщо людина працює з порцеляною, для цього потріб­не спеціальне обладнання (піч). Є ляльки, які коштують тисячу дола­рів. На їх створення йдуть дорогі матеріали, застосовуються склад­ні технології. Але люди хочуть мати вдома таке маленьке щастя».