Передплатити Підтримати

«Ластівчине гніздо» над устянським Дністром

Двері цієї світлиці відчинено для літніх і молодих, заїжджих туристів і місцевих косарів, рибалок, пастухів

Натхненник устянської новобудови Михайло Буга із сином Віталієм та внучкою Даринкою. Фото автора

«Неначе писанка, село». Ці слова Великого Кобзаря повною мірою стосуються невеличкого, замаєного квітами, садами і вербами Устя, яке сьоме століття омивають води Дністра. «Писанкою» село зробила не тільки природа, а й працьовиті руки устянців, їхніх дітей і онуків, які, навіть подавшись у далекі світи, докладаються, щоб їхня мала батьківщина була гідна поетичного слова. Язик не повертається сказати про це село — периферія…

Устянський Дністер, де можна упіймати півметро­вих щупачків, живлять свої­ми водами річки менші — Щирок, Зубра, Нежухівка. Тут багато ма­льовничих лісових озер, у старих руслах цвітуть водяні лілії.

Окраса села — бетонний міст з «балкончиками» для закоха­ної устянської молоді, підвісний дерев’яний міст-кладка, яку вно­чі освітлюють ліхтарі на сонячних батареях. І центральна дорога, вистелена, як у місті, бруківкою. Серед знакових місць села — пам’ятний хрест во славу даної у 1848 році свободи від панщи­ни, кам’яна капличка, яку поста­вили там, де у Першу світову ві­йну згоріла стара церква. А ще — пам’ятник 15 юним устянським партизанам, яких у січні 1945-го розстріляли радянські «енкаве­дисти»…

Із цього села походить знаний скульптор, лауреат Шевченків­ської премії Іван Самотос (вдяч­ні устяни батьківську хату митця відреставрували). Неповторно устянці печуть по неділях пиріг з картоплею і гречкою, який пода­ють на стіл з м’ясною підливою-бевкою. У селі є гарненький ста­діон із пластиковими сидіннями, де грає чи не найсильніша ко­манда району. На дитячому май­данчику умільці спорудили фон­тан. Приїжджі зауважують — у селі повно корів, гусей, курей, качок, що засвідчує: тут мешкають до­брі господарі. Є і багато бузьків. У деяких поселеннях немає жодно­го лелечого гнізда, а в Усті їх 30!

На схилі літа Устя-Устечко і його головну річку прикрасила симпатична новобудова — три­рівнева альтанка-світлиця з де­рева і скла. Вона немовби пта­хом здіймається, зависає над дністровими водами, вслухаю­чись у їхній плин. Утомлений по­дорожній, що зупиниться тут, швидко відпочине — вбираю­чи п’янкі аромати копичок ота­ви, спостерігаючи, як колишеть­ся на хвилях припнятий човен, як над полиново-м'ятними берега­ми роблять піруети грайливі ме­телики, як сільські корови у по­лудень заходять по коліна у воду, втамовуючи літню спрагу.

Чимось мені ця дністрова світлиця нагадала знамените «Ластівчине гніздо» у кримській Гаспрі…

Ідея такої сучасної колиби над сільською рікою належить вихідцеві із Устя, директо­ру будівельної фірми «ІММ», члену Ротарі-клубу «Львів-Леополіс» Михайлу Бузі. Це його черговий подарунок рідно­му селу (багато з того, про що ми розповідали вище, — саме його рук справа). А втілити новий за­дум допомогли колеги-сподвиж­ники пана Михайла: сколів­ський архітектор Мирослав Білий та дизайнер зі Львова Руслан Романишин, устянські майстри. Ну і ще один ентузіаст — брат Іван, теж будівельник. Він об’їхав сотні кілометрів вниз по Дністру — аби роздивитися, як інші дністряни облаштували­ся біля цієї, другої за величиною, української ріки. І з братом Ми­хайлом вирішили, що їхня «аль­танка» повинна бути найкращою. Поміж іншого, неповторності цій світлиці додає розкішний чай­ний стіл з горіха, який власноруч змайстрував пан Іван…

— Хочемо ще більше відкрити для світу наше Устя і наш Дніс­тер, — пояснює суть своєї ідеї Михайло Буга. — Двері цієї світ­лиці завжди будуть відчиненими. Тут можуть зупинятися як заїж­джі туристи, так і будь-хто інший: літні люди, молодь, діти. Хоче­мо, щоб тут відпочивали і наші косарі, і рибалки, і пастухи. Це все для них. Вони того варті…

Підтверджує сказане напис на табличці при вході: «Зайти може кожен, запрошеним бути почесно».

— «Родзинка» Устя, його найбільший капітал — мальов­нича краса, — ділиться думками дроговизький сільський голо­ва Ігор Мельник. — Нехай при­їжджають милуватися нею, на­биратися тут сил-здоров'я інші люди. Хочемо активно розвива­ти у себе зелений туризм. За на­шими розрахунками, найперше саме він має допомогти розви­ткові села…

Краєм вуха вслухаюся у роз­мову двох сивочолих пенсіоне­рів, котрі прийшли подивити­ся на новий соціальний об’єкт в Усті. Кивають один до одного: добра робота! І додають:

— Хтось за великі гроші преть­ся відпочивати у гори, на море, а нашим людям нічого кращого не треба — маємо під боком свої Карпати, свій маленький рай…

Дністрова світлиця в Усті вже стала місцем масового палом­ництва. Сюди попрощатися з рідною школою приходили учні із сусіднього Розвадова. У «ластів­чиному гнізді над Дністром» на Спаса презентувала свою першу збірку віршів 17-річна устянська поетеса Христина Дмитришин. Михайло Буга запропонував експонувати тут виставку своїх робіт ще одному обдарованому митцеві — місцевому фотоліто­писцеві, учаснику АТО Богдано­ві Місюку. Тож альтанка стає ще й своєрідною артгалерею…

У скорому часі поряд з нею виростуть такі ж затишні мініс­вітлиці для відпочивальників. По берегах Дністра буде прокладе­но кількакілометрову велодоріж­ку. Її освітлять, тож навіть серед ночі жителі і гості села зможуть насолоджуватися місцевими краєвидами. І то ще далеко не кінець перетворенням у цьому селі.