Передплатити Підтримати

Авіаполіт на честь сотенного УПА Мирослава Симчича

Політ приурочений до 75-річчя героїчного бою в присілку Космача Рушір

Роман Гунда (в центрі), Антон і Михайло Лампіки. 

Організував акцію голова правління Львівського обласного осередку всеукраїнської просвітницької організації «Меморіал» імені Василя Стуса, головний редактор журналу «Визвольна боротьба» Роман Гунда.

Виліт стартував із бази Прикарпатської дитячо-юнацької асоціації малої авіації, якій того дня присвоїли почесне ім’я Мирослава Симчича. Так віддали шану живій легенді — дисидентові, незламному борцю за волю й незалежність нашої Вітчизни.

97 річний ветеран Української Повстанської Армії Мирослав Симчич готувався до польоту над місцями героїчних боїв 75-річної давності, щоб побачити з неба, де він у 1945 році брав участь у одному з найбільш відомих битв УПА з московськими окупантами. У цьому бою знищено більше 400 ворогів, в тому числі генерал-майора Никалая Дергачова, який роком раніше депортовував кримських татар, а в 1939 році брав участь в Російсько Фінській війні. Проте поважний вік і підвищення тиску дались взнаки — медики, оцінивши ризики, не дозволили політ героїчному борцю за Україну.

Мирослав Симчич, на псевдо Кривоніс, провів у лавах УПА майже 40 боїв, зокрема, знаменитий — за гуцульську столицю Космач. Був засуджений комуно-большевицьким окупаційним режимом до 25 років тюрми. Згодом термін подвоєно за пропаганду «буржуазного націоналізму», як тоді означували нелояльність до режиму та обстоювання своїх традицій, мови, культури. В підсумку незламний ветеран відбув у радянських таборах майже 33 роки.

-Нинішня акція — на честь таких самих героїв, котрі допомогли нашій державі стати незалежною, — розповів на пресконференції перед польотом Роман Гунда.

Здійснив політ на літаку RV-10, виробництва США керівник Прикарпатської дитячо-юнацької асоціації малої авіації підполковник Ігор Табанюк.

Із Коломиї полетіли над Вижнім Березовом, присілком Рушір найбільшого села Європи Космача. Із висоти оглянули найвищі вершини Карпат — Говерлу та Піп Іван, милувалися Верховиною та Косовом і повернулися до Коломиї.

Керував польотом Михайло Лампік — полковник, льотчик І класу, випробувач ІІ класу, лідер легендарної пілотажної групи «Українські соколи», був у резервній групі під час підготовки польоту в космос на ракеті «Буран».

«Із болем згадую 2014-й, коли ми, військові, вимушено покинули Крим, де я був директором заповідника на горі Климентьєва. Це біля Коктебеля, де починали свою діяльність знамениті конструктори Олег Антонов та Сергій Корольов. Територію хотіли розпиляти на земельні ділянки, та авіатори не дозволили. Створили комплекс „Узун-Сирт, гора Климентьєва“. Нині навчаю льотчиків-випробувачів, але біль за втратою наших позицій невимовний. Загалом треба відроджувати малу авіацію, щоб діти могли літати на планерах та освоювати літаки. Такі станції мають бути в кожному районі. Так само варто відродити санітарну авіацію, як то було колись, особливо — у важкодоступних гірських районах, де не завжди й машина проїде», — розповів Михайло Лампік.

Син полковника Михайла Лампіка Антон, який в 13 років уже уміє керувати літаками малої авіації розповів про мрію — полетіти на Марс. Під час прес-конференції 13-річний льотчик зачитав звернення до президента США Дональда Трампа та відомого мільярдера Ілона Маска із проханням включити його до групи з підготовки експедиції на Марс.

В урочистостях взяв участь двоюрідний брат першого вітчизняного астронавта Леоніда Каденюка Борис.

Присутні довго переповідали, як то зовсім молодим Мирослав Симчич вступив до лав Організації українських націоналістів, воював проти нацистів у народній самообороні. Очолив чоту знаменитої Березівської сотні, яка не дала пройти підкріпленню на допомогу оточеним у Космачі енкавеесникам. Тоді загинуло чимало ворогів. Поранений Кривоніс (відомий також за псевдом Богун) повернувся до своєї сотні. Та в 1948-му його затримали й засудили. Був звільнений із таборів аж у 1985 році. За кропіткої праці активістів Львівської обласної громадської організації «Меморіал» — у 2017 році був реабілітований.

Цікаво, що саме 14 жовтня 1944 року, на свято Покрови, проголосили Космацьку Самостійну Республіку. Тут розташувалися 19 сотень повстанців. Навіть після війни ще впродовж двох років діяла підпільна школа старшин та офіцерів УПА. Все це не минуло даремно для мешканців села та округи. Їх масово, навіть дітей, вивозили до Сибіру. Та місцеві не корилися, в Космачі так і не вдалося організувати осередок комуністичної партії. Знаменитий Космач і тим, що тут у сімдесяті роки минулого століття священиком був отець Василь Романюк, котрий боровся за незалежну Українську православну церкву.

Межує із Космачем село Мирослава Симчича Вижній Березів. Утім, тут ще є три села — Баня Березівська, Середній Березів та Нижній Березів.

«Вижній Березів має понад тисячолітню історію, відмінні від сусіднього Космача традиції, навіть танець „Гуцулка“ інший, — говорить мешканець села Іван Підгородецький. — Місцеві „березуни“ — дуже войовничі нескорені люди, тут навіть не змогли зав’язати колгосп. Після війни відділили з окремою сільрадою Середній Березів, щоб легше управляти. Гуцули — такий народ: як мають свої землі, живність — доти нескорені. Земля переходить у спадок від діда-прадіда. Приміром, на цьому ґрунті, де моя хата, вже шосте покоління родини, 200 років. Прадід мав п’ять гектарів, то й мені перейшло. Тут навіть не треба офіційно переписувати, внуки-правнуки знатимуть, що то твій ґрунт. Та війна багато чого зруйнувала, а горяни хотіли й далі господарювати у своїх лісах та на полонинах, боролися щосили із завойовниками, чинили запеклий опір».

Події 75-річної давності активно перегукуються з теперішніми подіями на сході України, де одвічний ворог — Росія — знову веде війну проти молодої Української держави. Де сучасні наші герої не менш відважно захищають свою землю і незалежність.