Передплатити Підтримати

Онукам народила… тітку

Волинянка у 41 рік стала мамою 17-ї дитини!

На фото Галина Матюк з 17-ю донечкою Ліаною. Фото t1.ua

Щасливою мамою в сімнадцяте (!) стала Галина Матюк з Седлища Любешівського району Волині. Жінці 41, й вона вже має двох онуків. Але насамперед няньчитиметься не з ними, а з їхньою тіткою. Бо нещодавно народила ще одну донечку Ліану.

На млинці для малечі треба відро тіста

Галина Матюк сама виховувалася у багатодітній родині — була наймолодшою з семи братів-сестер. Її чоловік Віктор теж не одинак, батьки мали трійко малюків. Коли молодята ставали на рушничок щастя, не загадували, скільки хочуть, щоб Бог їм послав синів та дочок. Та минули роки й Матюки стали однією з найбагатодітніших родин України!

Первісток у молодих батьків народився, коли мамі було 19. А далі дітки посипали, як з міха. Бо що не рік-півтора — з’являлося поповнення. Важко було молодій родині спочатку, бо свого кутка не мали (саме хату будували), малеча потребувала постійної маминої уваги. Та дім звели, старші дітки підросли — стали менших бавити. І життя увійшло у гарний ритм. Сьогодні первістку Сергію вже 22 роки, він працює далекобійником.

Звісно, така велика сім’я — то навантаження на жіночі руки. Аби лиш усіх прогодувати, доводиться мамі на кухні проводити по пів дня. Голубців готує не менше, ніж 12-літрову каструлю. А як захочуть діти млинців, то мусить закалатати тіста ціле відро! Благо, руки відпочивають, коли приходить час прати — цю місію давно на себе перебрала пральна машинка. Буває, крутить вона з пральним порошком чорне-біле-кольорове по шість разів на день.

«На городі не працюю: не знаю, що де росте і коли сходить!»

— Певно, й город чималий тримаєте? — запитую в Галини Денисівни.

— Тримаємо. Але, чесно зізнаюся, моєї ноги там нема, не знаю навіть, що де росте і коли сходить. Бо маю золотого чоловіка, який про поле дбає. А мої клопоти — щоб всі були нагодовані, у чисте вбрані та хата сяяла чистотою, — зізнається.

Уся ця робота, запевняє жінка, їй у радість. Головне, каже, аби дітки були здорові. Бо як починають нездужати, то серце рветься за кожного.

Своє 17-те маля вона народжувала у Волинському обласному перинатальному центрі. Була під пильним наглядом спеціалістів, адже через вік мами та велику кількість пологів був ризик кровотечі та різноманітних ускладнень. На щастя, все обійшлося.

— Чи покличете лелеку ще раз?

— А чом би й ні! Якщо Бог пошле мені ще одну дитинку, то народжувати приїду тільки в Луцьк до обласного перинатального центру. Бо тут ні від кого ні разу не почула осудливого: «Навіщо вам стільки синів та дочок?».