Передплатити Підтримати

«Навіть в аптеку запускають лише по одному…»

Як в умовах пандемії живеться українським заробітчанам в Італії

Одним з найбільш небезпечних вогнищ коронавірусу у світі стала Італія. Пов’язані із тамтешньою пандемією проблеми переживають і сотні тисяч українських заробітчан, яких доля закинула на Апеннінський півострів. Як відірвані від батьківщини наші краяни дають собі раду з напастю — про це у розмові кореспондента «Високого Замку» з львів’янином Мирославом, який 14 років живе у містечку Тоді, що за 100 км на південь від Рима. Працює на м’ясокомбінаті, за пів години їзди від дому.

— Попри те, що у нашому містечку ознак цієїхвороби ще не виявили, останні кілька тижнів практично всі заводи і фабрики позакривали, — роз­повідає Мирослав. — Ресторани і бари теж зачинені. А от крамниці працюють. По ву­лицях люди ходять у масках, рукавичках. Одне від одно­го тримаються на відстані не менш ніж півтора метра, щоб не підчепити хвороби. Боять­ся наблизитися до тих, хто кашляє або пчихає, — місце­ві лікарі кажуть, що навіть кра­пелька цього слизу, потрапивши на ніс, в око чи на руку, може спричинити зараження. Дуже заразна ця хвороба — ко­ронавірус!

Поліція не допускає вели­кого скупчення людей. Навіть в аптеку запускають лише по одному. Я кілька разів заходив туди в останні дні, але захис­них масок не купив — їх «зме­ли» у перші дні після повідо­млення про коронавірус.

З міста не виїдеш, якщо не покажеш поліціїдовідки з міс­ця праці або виклику від лікаря (його можуть перевірити теле­фоном). У машині можна їха­ти не більше ніж двом людям: водієві і пасажиру на задньо­му сидінні. Лікарні працюють зараз лише на прийом хво­рих з ознаками коронавірусу. Якщо у тебе є підозра на ньо­го, дзвониш на номер 118, і до тебе відразу приїжджає спеці­алізована «швидка»…

Мирослав з дружиною ви­ховують двох синів, 18 і 5 років. Із 3 березня, після оголошен­ня надзвичайноїситуації, діти не ходять у коледж і у дитса­док — перебувають удома. Їх­нійкарантин наразі триватиме до 3 квітня. Після роботи Ми­рослав бере на себе всі тур­боти із дезінфекціїпомешкан­ня: робить вологе прибирання, протирає спиртом дверні руч­ки, вікна, сантехніку, побуто­ві прилади. Разом з дружиною частіше звичного п’ють воду, змащують спецрозчином руки — і так само змушують робити дітей. Щоб їм не було нудно у хаті (особливо найменшому, Даніелю), Мирослав виходить з ним гуляти у безлюдні міс­ця. У неділю сім’я вибираєть­ся подихати свіжим повітрям до лісу.

— Їжу вживаємо звичну, — продовжує Мирослав. — Останнім часом, щоб зміцнити організм, більше налягаємо на мандарини та інші помаранчі. Ціни на продукти не стрибну­ли. Ажіотажу з їх придбанням немає. Але про всяк випадок (за українською звичкою) ми придбали ще одну морозильну камеру і забили їїм’ясом. А ще «на чорнийдень» я купив 20 кг макаронів і стільки ж борошна. Маємо своїзакрутки. Як поза­кривають магазини — буде що їсти…

Попри все, італійці не втра­чають оптимізму, підсумовує Мирослав. Катаються на ве­лосипедах, вечорами співають на своїх балконах. Виходять з будинків і жваво по-сусідськи спілкуються між собою біля під’їздів. Деякі на коронавірус махнули рукою.