Передплатити Підтримати

«Зе!президент» на американських гірках

Хто стане жертвою небезпечного атракціону?

Фото Reuters

В очікуванні «розшифровки» нашумілої телефонної розмови між Дональдом Трампом та Володимиром Зеленським подих затамували як противники, так і прихильники обох президентів. Одні чекали вибуху інформаційної бомби, руйнівні хвилі від якої зметуть нинішнього господаря Білого дому і щонайменше «контузять» репутацію Зеленського. Інші схрещували пальці, аби вибухівка виявилася без детонатора. Тож чиї сподівання справдилися?

Уже сам факт того, що Трамп без зайвої заминки (яка викликала би підозри) погодився розсекретити лип­неву розмову з Зеленським, просигналив: для госпо­даря Овального кабінету стенограма точно не убивча — на залізний доказ для опонентів, які погрожують імпічментом, не тягне. Якби тягнула, у Білому домі навряд чи так легко погодилися б її оприлюднити. А може, встигли прибрати найскандальніші моменти і видали текст у підчищеному ва­ріанті? Звучали і такі припущення. Однак вірогідність такої «спецоперації» викликає сумніви.

Зважаючи хоча б на передісторію появи офіційної «розшифровки» теле­фонного діалогу між Трампом і Зелен­ським. Стартовою ланкою у ланцюжку стала скарга неназваного співробітни­ка американської спецслужби, якого у розмові між президентами насторожив один момент. Той, у якому Трамп і Зе­ленський обговорюють питання щодо ймовірного трампівського конкурента на майбутніх президентських виборах, представника Демократичної партії Джо Байдена, і який опоненти Трампа трактують як брудну та небезпечну по­літичну гру.

До змісту цієї частини розсекреченої президентської розмови повернемося пізніше. Наразі про інше: чи ризикнули б у Білому домі коригувати «розшиф­ровку» телефонного діалогу, флешка із записом якого може спливти стараннями того ж «особли­во пильного» аноніма зі спец­служб? Відповідь очевидна.

Суть претензій, які озву­чив на адресу Трампа Бай­ден, у тому, що очільник Бі­лого дому намагався тиснути на президента Зеленсько­го у справі щодо діяльності в Україні сина Байдена — Ганте­ра. Йдеться про причетність останнього (як члена ради директорів) до скандально­го холдингу Burisma Group ексміністра-втікача Мико­ли Злочевського. Колишній урядовець і пов’язана з ним компанія фігурували у справі щодо розкрадання українського газу на суму 40 мільйонів доларів. Її то закривали, то знову відкривали… Опо­ненти закидають Трампові спробу до­могтися від Києва «розкручування» цієї справи і кивають на те, що у такий спо­сіб очільник Білого дому сподівається вдарити по своєму конкуренту на пре­зидентських виборах. У хід, мовляв, на­віть шантаж пішов: не прислухаються у Києві до наполегливого прохання з Ва­шингтона — може зависнути питання щодо американської військової допо­моги Україні.

Та чи можна вважати підтверджен­ням висунутих Трампові звинувачень оприлюднену стенограму його розмо­ви з Зеленським? Прихильники вже за­пущеної процедури імпічменту амери­канському президентові кажуть «так». Хоч і визнають, що прямого шантажу у президентському діалозі немає, але адресовані Зеленському натяки, твер­дять, більш ніж прозорі.

В американському Мін’юсті своє слово теж вже сказали. Вердикт: нічо­го протизаконного президент не вчи­нив. «Стенограма підтверджує, що Трамп просив Зеленського провес­ти розслідування щодо сина колиш­нього віцепрезидента США Джо Бай­дена. При цьому немає ознак того, що Трамп намагався змусити співрозмов­ника піти на такий крок», — цитують зая­ву Мін’юсту американські ЗМІ.

Для повноти картини дослівно про­цитуємо (з оприлюдненої Білим до­мом стенограми), що саме говорив Трамп про Байдена у розмові із Зелен­ським. Ось цей витяг: «Багато хто го­ворить про сина Байдена, про те, що Байден прикрив розслідування. І бага­то хто хоче дізнатися, що відбувалося. Тому було б чудово, якби ви змогли об­говорити це з генеральним прокуро­ром. Байден ходив і хвалився, що зу­пинив розслідування. Так що, якби ви могли перевірити це… Як на мене, це жахливо».

А це — відповідь Зеленського, якій передувало запевняння від україн­ського президента у надійності нового очільника Генпрокуратури («наступний генпрокурор буде 100% моєю люди­ною»): «Він або вона розберуться у си­туації, і зокрема, щодо компанії, яку ви згадали. Питання розслідування цієї справи — це питання відновлення спра­ведливості. Тому ми цим займемося і проведемо розслідування».

Говорити, що Зеленський взяв під козирок, — явне перебільшення. Він по­обіцяв Трампові розібратися — не біль­ше. Але незалежно від того, коли цій обіцянці дадуть хід і яким буде резуль­тат, процес «Байден — проти Трампа, Трамп — проти Байдена» вже не зупини­ти. Питання лише у тому, для кого вся ця історія матиме плачевніші наслід­ки. Чи не обернеться палиця, якою за­махнулися на Трампа, проти Байдена і демократів? Адже в історії, яка знову набула розголосу, усе ще залишають­ся незручні для Байдена запитання. І Трамп продемонстрував, що тримати­ме їх на слуху, вимагаючи відповідей.

Про роль Байдена у відставці генпрокурора Шокіна очільник Білого дому вже нагадав, підігрівши версію про те, що ця відставка могла бути на­пряму пов’язана з небажанням Шокі­на прикрити справу Burisma Group. Не оминув Трамп і нагоди повідати широ­кій публіці про «тематичні» візити сво­їх опонентів до Києва. «Я наполягаю на прозорості у тому, що стосується Байдена, його сина Гантера та міль­йонів доларів, які були виведені з Ки­таю та України, коли він (Джо Байден. — „ВЗ“) був віцепрезидентом США, — заявив Трамп на брифінгу після зу­стрічі з Зеленським. — Крім того, ви­магаю прозорості від демо­кратів, які побували в Україні і намагалися змусити ново­го президента вжити певних заходів».

На вашингтонських па­горбах чубляться, а у Киє­ва лоб тріщить. Президенто­ві Зеленському у цій історії не позаздриш. Хоч він і пря­мо заявив, що не хоче бути втягнутим у виборчі «амери­канські гірки», від ризиків зно­ву опинитися по центру кана­та, який тягнуть у різні боки, «Зе!президента» це аж ніяк не страхує.

Наскільки Києву вдасться втрима­ти заявлений «нейтралітет» — питання політичної майстерності і маневренос­ті. Ці ж інструменти знадобляться Зе­ленському, аби згладити косі погляди з Берліна і Парижа. Було б наївно спо­діватися, що там, як і у Брюсселі, спо­кійно проковтнуть нарікання на свою адресу у неналежній допомозі Україні, зокрема у питанні щодо посилення ан­тиросійських санкцій. Прізвища фран­цузького президента Еммануеля Ма­крона і канцлерки Німеччини Анґели Меркель прямо звучали у розмові Зе­ленського з Трампом, стенограма якої — у публічному доступі. Контекст той самий: в Євросоюзі роблять менше для України, ніж могли б.

Звісно, питання до Європи є, і їх не варто замовчувати. Проте форма по­дачі претензій має значення: від неї за­лежить, наскільки дипломатичною буде зворотна реакція.