Передплатити Підтримати

Захід думає про санкції, харків’яни переймаються снігопадом…

Про реакцію на російську агресію у Керченській протоці і запровадження воєнного стану в Україні

Схоже, у Кремлі так захопилися підняттям зів’ялих рейтингів Путіна, що за своєю параноєю нічого, крім цілі, не бачать — ні перешкод, ні ризиків. Але чим активніше намагаються знову закинути аркан на українську шию, тим більше затягують зашморг на власній. Якою буде відповідь Заходу на акт російської агресії проти українських кораблів у Керченській протоці? Чи вдасться Росія до повномасштабного наступу на Україну? Наскільки ефективними є дії Києва щодо протистояння цій небезпеці? Про це — далі.

Ігор СЕМИВОЛОС, директор Центру близькосхідних досліджень:
«В ЄС брали на себе зобов’язання запровадити чергові санкції проти Росії у разі ескалації ситуації на Азові»

— Те, що відбулося у Керченській протоці, має прямий зв’язок з про­ходженням двох наших військових кораблів з Одеси до Маріуполя у ве­ресні. Тоді у Москві це сприйняли як ляпас. І цього разу було прийнято рішення жодним чином не пропус­кати українські кораблі. Це була де­монстрація сили, причому бруталь­на. Наказ зупинити йшов з Москви. Чи це казус беллі (формальний при­від для оголошення війни. — «ВЗ»), і росіяни розуміли це? Чи «бикували» (як це часто робить Росія), і ситу­ація вийшла з-під контролю? Важко сказати. Судячи з істеричних заяв московських представників в ООН, складається враження, що, поба­чивши наслідки, вони намагаються відіграти ситуацію, перетворити її на балаган. Як кажуть, «русскій му­жик заднім умом сільон».

— Судячи з заяв, які прозвуча­ли після подій у Керченській про­тоці, чи готовий Захід не просто констатувати діагноз путінсько­му режиму, а й адекватно жор­стко реагувати?

— Перша реакція, яку ми побачи­ли, — це було традиційне глибоке за­непокоєння. Але є усвідомлення, що ситуація складна, небезпечна і може призвести до більш масштабного конфлікту. Чимало західних політи­ків наразі обережні у своїх вислов­люваннях, оскільки розуміють, що ті чи інші оцінки тягнуть за собою від­повідні наслідки. В Європейсько­му Союзі, зокрема, брали на себе зобов’язання запровадити черго­ві санкції проти Росії у разі ескала­ції ситуації в Азовському морі, були конкретні заяви. Для української сторони дуже важливо надати усі можливі докази, максимально ґрун­товну інформацію, аби стовідсотко­во довести нашу правоту у цій спра­ві. Саме цим зараз і зайняті. Після надання Україною офіційних дока­зів почуємо наступну хвилю заяв, які вже спиратимуться на цю доказо­ву базу. І риторика, очевидно, буде більш жорсткою. Вже звучать попе­редні заяви про можливе запрова­дження нових санкцій — як мінімум.

Зрозуміло, що у Росії теж не си­дітимуть склавши руки і намагати­муться довести свої маразматич­ні версії, включно із тим, що хтось збирався підірвати Кримський міст. Але не варто відволікатися на цей «брєд». Україні потрібно діяти, апе­люючи до норм міжнародного мор­ського права, посилаючись на за­кони, двосторонні угоди, які були укладені між Україною та Росією і досі дійсні.

— Наскільки події у Керчен­ській протоці змінять тональ­ність зустрічі Трампа з Путіним, запланованої на саміті G20 в Ар­гентині (саміт пройде 30 листо­пада -1 грудня)? Якщо ця розмо­ва взагалі відбудеться (у Білому домі не виключають, що зустріч можуть скасувати).

— З одного боку, ми побачили до­волі мляву реакцію Трампа на те, що відбулося. Але не варто поспіша­ти з висновками. Якщо у ситуації, яка склалася, Трамп і буде до когось при­слухатися, то, як на мене, лише до Конгресу. Тому українській стороні потрібно працювати з конгресмена­ми, які вже неодноразово доводили свою прихильність до України. Через них формувати потужне лобі, яке б тиснуло на президента, аби він визна­чався і щоб, після того, що сталося, його позиція щодо Росії була доволі жорсткою. Це складний, але необхід­ний процес. Потрібно використати усі наявні механізми для того, щоб наша позиція була почута і зрозуміла.

— Воєнний стан запровади­ли. Але думки про те, чи достат­ньо цього без розірвання дипло­матичних відносин з Росією, без запровадження візового режи­му, розділилися.

— Якщо говорити про диплома­тичні відносини, то їх практично вже не існує. Наші консульські устано­ви, які залишаються, покликані на­давати допомогу українським гро­мадянам, ув’язненим у Росії. Це, по суті, єдина їхня функція на сьогод­ні. Скасування її створить додатко­ві проблеми. Те саме стосується і візового режиму. Оскільки у таких випадках країни діють дзеркально, запровадження візового режиму означатиме щонайменше створен­ня додаткових проблем з українця­ми, які перебувають у Росії.

Ситуація із перетином кордону під контролем. Росіян, які прибува­ють в Україну і щодо яких є наймен­ші запитання, відправляють на­зад. У столичних аеропортах і без воєнного стану картина показова (За інформацією Держприкордон­служби, лише 26 листопада у «Бо­рисполі» і «Києві» завернули понад 70 росіян, які прилетіли з Білору­сі. Більшість через те, що не змо­гли пояснити мету своєї поїздки до України. — «ВЗ»).

Олег ЖДАНОВ, військовий експерт:

«Чорне море заблокувати не дадуть. Щодо Азовського, потрібно вивести проблему за рамки внутрішньої між Росією й Україною»

— Сподіваюся, до ескалації кон­флікту, посилення бойових дій ситу­ація, яка склалася, не призведе. Але з політичної точки зору Росія спро­бує максимально попити нам кро­ві. Після невдалої спроби нав’язати на Радбезі ООН свій порядок ден­ний щодо подій у Керченській про­тоці (благо, у світі є належне розу­міння ситуації, і більшістю голосів цей порядок денний не ухвалили до розгляду) Росія не зупиниться. І на інших міжнародних майданчи­ках намагатиметься подати все так, як їй вигідно: що це українські мо­ряки порушили кордон, напали, що Україна — країна-агресор.

— Але це хіба що путінському електорату можна втюхувати…

— На жаль, є підстави остеріга­тися, що не лише. Вже прозвучала заява міністра оборони Німеччини, яка вимагає від України надання доказової бази на підтвердження того, що відбулося у Керченській протоці. Так що нам потрібно бути готовими захищати свої інтереси і відстоювати свою точку зору.

Наразі найближча до адекват­ної це реакція США. Європа, ма­ючи величезну енергетичну за­лежність від Росії, на жаль, реагує досить в’яло.

— Звернення до міжнарод­них організацій, парламентів, яке у понеділок ухвалила Вер­ховна Рада, містить заклик до морських держав скерувати свої військові кораблі у Чорне й Азовське моря. Чи буде реак­ція?

— Щодо Чорного моря, то тут, думаю, у нас є гарантії партнер­ства та підтримки з боку НАТО і країн, які з нами співпрацюють. Кораблі практично постійно при­сутні: або біля наших берегів, або біля берегів Румунії (порт Кон­станца, де знаходиться військово-морська база країн-членів НАТО). Спільними зусиллями зі Сполуче­ними Штатами ведеться будівни­цтво центру підготовки спеціалістів Військово-морських сил України в Очакові. Маємо підтримку Великої Британії (міністр оборони Гевін Ві­льямсон заявив, зокрема, про те, що до України буде направлений корабель гідрографічної розвід­ки Військово-морських сил Вели­кої Британії з екіпажем у складі 72 осіб. — «ВЗ»). Чорне море забло­кувати не дадуть. Щодо Азовсько­го, то спершу потрібно вивести цю ситуацію на міжнародний рівень. Щоб її не трактували виключно як внутрішню проблему двох держав, Росії й України, треба денонсувати двосторонній договір про спільне використання Азова і вводити там законодавство міжнародного мор­ського права. Завжди передбачена можливість розірвати договір в од­носторонньому порядку. Тим паче, маємо збройний інцидент з РФ на морі, і це може бути підставою для денонсації угоди у такий спосіб.

— 30 днів воєнного стану — чи ви­стачить цього, аби істотно посилити обороноздатність країни і підготу­ватися до можливого повномасш­табного наступу з боку Росії?

— Аби проаналізувати, що збира­ються зробити за цей короткий тер­мін, потрібно бачити план — не уза­гальнений, а конкретний. Але його навіть у Верховній Раді не бачили. Не почули депутати відповіді і від начальника Генштабу. На запитан­ня, як воєнний стан вплине на по­вернення окупованих територій і підвищення обороноздатності кра­їни, Муженко ні слова не сказав.

Володимир ЧИСТИЛІН, журналіст, громадський активіст (Харків):

«Харків'яни були більше заклопотані потужним снігопадом і корками на дорогах, ніж думками про воєнний стан»

— Як реагували харків’яни на запровадження в області воєн­ного стану? Паніки не було? Черг за крупами, сіллю і сірниками?

— Ні, ажіотажу у крамницях не було. У понеділок, коли тривала тя­гучка із голосуванням у Верховній Раді, відчувалася тривога. Люди були розгублені, бо не знали, чого чекати. Воєнний стан вперше ж в Україні за­провадили, тому певний острах був. Але вже наступного дня харків’яни, здавалося, були більше заклопо­тані потужним снігопадом і корка­ми на дорогах, ніж думками про во­єнний стан. Це ментальність така. Харків’яни у своїй більшості — на­род «пофігістський». Нам не вдалося розхитати масову активність у Хар­кові під час Євромайдану. Не було її, і коли почалася «русская вєсна». Харків’яни просто сиділи біля теле­візора і чекали, чим усе закінчиться.

Люди зайняті своїми справами — домом, роботою, дітьми. Якщо курс долара не підскочить до 50 гривень, не буде скаженого стрибка цін, не запровадять комендантську годи­ну, спокійно і на воєнний стан диви­тимуться. Коли кажуть про можливе обмеження прав під час воєнно­го стану, то з правами у нас і так — проблема. Ти обмежений, бо жи­веш у місті Кернеса. Можеш зайти до суду правим, а вийти винуватим. Просто на вулиці тебе можуть за­брати до райвідділу і зробити з тебе злочинця.

— Місцеві чиновники, вла­да активізувалися — у плані ін­формування населення щодо умов воєнного стану, надання роз’яснень?

— Таке враження, що і там ніхто до останнього не розумів, що ро­бити. Розширену нараду при голо­ві ОДА лише на 28 листопада за­планували. Ніхто ж достеменно не знав, за що Верховна Рада прого­лосувала: указ же в остаточному ва­ріанті коли оприлюднили?

— Одна з причин, якими офі­ційно мотивували запроваджен­ня воєнного стану, — можливий повномасштабний наступ Росії. Що думають про це харків’яни, зважаючи на небезпечне сусід­ство з Росією й окупованими те­риторіями Донбасу?

— Здається, що люди вже зви­кли до того гібридного стану, в яко­му п’ятий рік живуть. Є ті, для кого війна як була, так і є: військові, во­лонтери, активісти. Ці люди розумі­ють усі ризики і відповідальність. А інші живуть спокійно, вважаючи, що війна їх не стосується. При тому, що російська військова техніка не десь там, далеко, а під Бєлгородом — за 40 кілометрів від кордону і 70 від Харкова.

З одного боку, ніби і потрібно на­гнітати ситуацію, аби нагадувати людям: війна реальна і може тор­кнутися кожного. Але з іншого, важ­ливо не перегинати палицю, щоб не спровокувати паніку.