Передплатити Підтримати

З Україною у серці і рукою на пупці

Комусь «Ще не вмерла…» губи обпікає, комусь синьо-жовтий прапор перевернути кортить

Хто за серце під час виконання Гімну тримається, хто за живіт. Фото зі сайту Верховної Ради

Коли ще школяркою була, не переставала дивуватися, як мій тато, навіть прийшовши з нічної зміни, міг годину-дві перед сном слухати по «колгоспнику» трансляцію засідань Верховної Ради. Це здавалося такою нудною «мурою», яку у принципі слухати неможливо. Тоді і подумати не могла, скільки терабайтів інформації зі сесійної зали, різного роду офіціозів, трибунних промов на партійних з’їздах, стенограм самій доведеться «переварювати» — у силу своєї професії. Вмикаєш фільтр і дивишся, що в осад випало. Навіть одна виловлена фраза, цифра, жест, декорація можуть виявитися красномовнішими за тисячу слів і картинок. Ну чим, здавалося б, могла зачепити казенна трансляція зі спеціального засідання Конституційного Суду, на якому двоє «новобранців» складали присягу? Нічим, поки у залі не зазвучав Державний гімн…

Хоча у законах ніде не про­писано, що під час ви­конання Гімну потрібно обов’язково наспівувати слова (а для цього їх спершу вивчити треба), у деяких ситуаціях мов­чанка відверто злить. Особли­во, якщо вона демонстративна. Вилиці ходуном ходять, коли бачиш, як гравець донецько­го «Шахтаря» і збірної України Ярослав Ракицький від матчу до матчу бойкотує Гімн. Стоїть з траурним виглядом і мовчить. Так, наче боїться, що слова «Ще не вмерла України і слава, і воля…» йому губи обпечуть.

Після картинки зі згаданих урочистостей у тепер вже спо­вна укомплектованому Консти­туційному Суді емоції взагалі зашкалюють. Під час виконання Гімну можна було подумати, що КС у нас 100-відсотково сфор­мували з іноземних «легіоне­рів», які українською не володі­ють. Точніше, не 100, а 99%, бо зі 16 служителів конституційної Феміди таки знайшовся один, хто співав. Ще кілька суддів вирішили, що буде достатньо руку на грудях потримати, — без озвучки. Люди, які ви­носять рішення «іменем Укра­їни» не знають слів Державно­го гімну України? Чи знають, але їм язик німіє?

Ще сумніше, що декому з ви­соких пагорбів досі на державну мову язик не повертається. Або повертається з таким тріском, що вуха в’януть. Голова Консти­туційного Суду Станіслав Шев­чук й українською, і російською говорить. Причому одночасно. До «азарівки» не дотягує, але володінням державною мовою це навіть із натяжкою не на­звеш. Англійською і французь­кою Шевчук оволодів, а на укра­їнську що — часу не вистачило?

Підсилили драстичний ефект і кадри з президентом, який був присутній на засіданні КС. Гімн, звісно ж, Петро Порошенко спі­вав, як завжди, приклавши руку до серця. Ось тільки за час ви­конання «Ще не вмерла…» пре­зидент то під нагрудною кише­нею, ледь не на животі, серце шукав, то вище (змінив коорди­нати, коли побачив, що на ньому телекамери сфокусувалися).

Де «рукоблудство» роками не переводиться, то це у Верховній Раді. З кожної трансляції за­криття чи відкриття сесії можна стоси кадрів вивудити з депута­тами (зрештою, в урядовій ложі теж «грішники» є), які під час виконання Гімну за животи три­маються (і це ще не найгірший варіант). Вже б на депутатський значок орієнту­валися, аби за­мість серця у пу­пець не цілити.

Добре, що народні обранці хоч синьо-жов­ті значки пра­вильно, а не до­гори дригом чи вертикально на лацкани чіпля­ють. А що: стараннями Арсенія Яценюка (коли ще спікером був) у сесійній залі з’явився пере­вернутий прапор. Яценюкові, бачите, панно з двоколірною картою України на стіні за пре­зидією кабінет географії на­гадувало. Карту прибрали, а замість неї зобразили синьо-жовте полотнище. Ініціатори перекроювання державного стягу «за феншуєм» (щоб жовта смуга — згори, синя — знизу) були. А ось перевернути прапор на 90 градусів тільки Яценюк до­думався. Кольори — українські, прапор — точно ні. У законі ж чорним по білому написано, що Державний прапор України — «полотнище, яке складається з двох рівних за шириною, гори­зонтально розташованих смуг». А тут горизонт у Верховній Раді перекосило.

Депутатам до такої само­діяльності, схоже, байдуже. А ось чиновниця з Закарпаття Неля Глодан взагалі заявила, що на державний прапор їй «нас…ати». Так і сказала у від­повідь на слова ветерана АТО про те, що наші хлопці на Дон­басі воюють за державні пра­пор, гімн і кордони. І що? Зна­хабніла чиновниця не під суд, а до суду пішла — оскаржувати догану, отриману від голови Великоберизнянської райдер­жадміністрації. А закінчилася історія тим, що Глодан досі при своїй посаді — очолює управлін­ня культури у згаданій РДА.

Непокараним залишився і колишній комуніст (якщо вони колишніми бувають) зі зна­чком депутата Миколаївської обласної ради Микола Ско­рий. Зневага до Державного гімну (під час виконання «Ще не вмерла» у сесійній залі Ско­рий не підвівся з крісла, а на зауваження колег заявив, що встане, коли Україна припи­нить стріляти на Донбасі) за­кінчилася порушенням кримі­нальної справи. У прокуратурі повідомили, що відкрили про­вадження за фактом публічної наруги над Державним гімном України. Відповідна стаття Кримінального кодексу перед­бачає штраф (до п’ятдесяти не-оподатковуваних мінімумів) або арешт на строк до шести місяців. Та, схоже, справу як відкрили, так і закрили.