Передплатити Підтримати

Дзвони озвалися з-під... землі

Врятовані від фашистів реліквії пролежали у схованці сімдесят шість років.

Віднайдені святині освятили заново.

На недавнє Водохреще дзвони у церкві Святого Миколая чотиритисячного селища міського типу Коропця звучали значно голосніше - бо цих реліквій раптово стало тут удвічі більше. Одні звучали на брамній дзвіниці, інші - у храмі, перед вівтарем. А все завдяки щасливому випадку, який стався у переддень “третього празника - святого Василя”...

Того ранку кілька парафіян-євангелістів прокладали траншею під водогін для своєї посестри по вірі — самотньої Олени Ксеник, якій уже 80 літ. На метровій глибині робітники наткнулися на щось тверде. Копнули ще раз - і під лопатами почувся мелодійний звук. Від знахідки копачі порозкривали роти:  перед їхніми очима постали справжні церковні дзвони - один більший, вагою поза 100 кілограмів, інший мав приблизно 25 кг. Поверхня дзвонів прикрашена мереживними узорами з квітами, ободок трішки вищерблений, але загалом  збереглися добре. Вигравіюваний на бронзово-мідно-латунній поверхні напис свідчить, що виготовили ці церковні атрибути у 1922 році саме для Коропця. Для колишньої, уже неіснуючої, дерев’яної церкви Святого Миколая (УГКЦ). На її подвір’ї згодом і було споруджено помешкання Олени Трохимівни.

Очищені від землі реліквії перевезли до сучасного храму Св. Миколая. Отець Михайло Мохнатий заново освятив їх. Наразі дзвони зберігають у цьому Божому домі. А далі...

Секретар Коропецької селищної ради Наталія Гушпій розповіла кореспонденту “Високого Замку”:

- Будемо використовувати ці дзвони за їх призначенням, бо вони — наші. Повинні і далі виконувати свою місію.    

А настоятель храму, о. Михайло, уточнив:

- Ми маємо нову церкву, збудували брамну дзвіницю з трьома арками. Раніше придбали для неї дзвони. Оця знахідка надихає нас збудувати ще одну брамну дзвіницю, там і прикріпимо старі дзвони. А можливо, обмежимося на цій брамі одним новим дзвоном, а під інші арки повісимо старі. Звук у них дуже мелодійний, “срібний”. Рідко де теперішні дзвони так гарно співають...    

Так виглядала у 60-х роках у Коропці стара дерев’яна церква Св. Миколая, дзвони якої вберегли відважні односельці.

Майже сторічного віку дзвони пролежали у землі 76 років. За спогадами коропчан, ці святині зняли з дзвіниці і заховали у землю їхні односельці у 1942 році. Німецькі окупанти хотіли ці дзвони переплавити для воєнних потреб. Врятували їх люди, які прислуговували у церкві, – паламарі, дяк, старші браття. У Коропці живе онучка одного з тих рятівників. Згадує, що колись дідусь розповідав їй про закопані дзвони, обіцяв пізніше показати місце. Але не встиг, таємницю забрав зі собою у могилу. Розкрити її випадково допомогли комунальні  проблеми пані Олени...

У лютому 1964 року комуністи-атеїсти розпорядилися стерти з лиця землі стареньку дерев’яну церковцю Св. Миколая, що її збудували у Коропці ще  1786 року. Того храму нема, але його дзвони-реліквії збереглися. Припускають, що у селі може бути закопане й інше церковне начиння...

Дзвони часто закопували під час воєнних лихоліть. Скажімо, з реліквіями храму села Щитівців Заліщицького району це траплялося двічі - у 1914 і 1942 роках, під час Першої та Другої світових воєн. Віднайшли святині лише два роки тому...

Схожі історії з дзвонами були майже у кожному селі Західної України, де церквам загрожувало знищення. Закопали їх, щоб врятувати від знищення, українські партизани і у моєму рідному селі Лапшині Бережанського району.  Сталося це тоді, коли земляки дізналися, що гітлерівці  дали наказ відправити  дзвони до Німеччини на переплавку - щоб виготовити з металу зброю. Під покровом ночі місцеві сміливці заховали дзвони на городі неподалік школи. Цю історію років з десять тому розповів мені нині покійний Степан Дубницький. Показував приблизне місце схованки. Щоб віднайти її, руки у людей ще не дійшли. Звертатимуться по допомогу до військових...

Схожу історію розповів мені студент Львівської політехніки Ярослав, що родом з одного із сіл Козівського району. У війну дзвони, що мали піти на переплавку, його земляки схоронили на... цвинтарі. В якому саме місці, достеменно не пригадає ніхто. Але інколи селянам, які провідують могили рідних, вчувається з-під землі загадковий гул…

Фото Дмитра Василика

Монастириський район,

Тернопільська область