Передплатити Підтримати

За стрибання у VIP-койку чиновницький статус більше не вручатимуть

З 1 травня держслужбовці зажили по-новому.

Після остаточного ухвалення у грудні минулого року нового Закону «Про державну службу» багато хто вже встиг про нього забути. Прийняти закон -  прийняли, але старт його відклали майже на півроку — до 1 травня 2016-го. Як виявилося, не лише з об’єктивних міркувань (потрібен був час, щоб підігнати під нові правила для держслужбовців інші пов’язані закони). Навіть після ухвалення закону спроби підкоригувати його під конкретні інтереси чи ще відтермінувати не припинилися. На Банковій воліли переписати процедуру призначення голів місцевих держадміністрацій, щоб ці посади і далі залишалися президентською парафією. Не бракувало невдоволених і під парламентським куполом. Хоча б через те, що родичам та «корєшам», яких депутати прилаштовували своїми помічниками задля чиновницьких ксив, привілеїв і нерядових пенсій, статус держслужбовців більше не світить. Аби відтермінувати неугодний закон, опозиціонери з коаліціонерами не погребували спільний законопроект у Верховній Раді зареєструвати — за підписами представників пропрезидентської фракції «БПП», «Опблоку», «Відродження» та «Волі народу». А 14 проектів про внесення змін до нового закону - хіба не показово? Ухвалити нові правила гри для оздоровлення прогнилої чиновницької системи — лише півсправи.  Запустити нову машину з такою армією охочих вставити палиці у колеса буде ще важче. 

Як губернатор сам собі «хендехох» влаштував

Поки одні чиновники ставили у церкві свічки за упокій нового закону, а інші мовчки прощалися зі своїми чудодійними «корочками», губернатор Рівненщини Віталій Чугунніков вирішив добровільно валізи пакувати. За три дні до вступу у дію Закону «Про держслужбу» написав заяву про звільнення з посади голови облдержадміністрації. Від коментарів щодо свого рішення Чугунніков утримався. Нічого не сказано про причину звільнення й у президентському указі. Але радник тепер вже колишнього губернатора Сергій Мініч запевнив: винуватець шефової відставки — саме новий Закон «Про держслужбу», який забороняє поєднувати чиновницьку посаду з депутатським мандатом у місцевих радах. Ось Чугунніков і зробив вибір на користь депутатства в облраді. 

Хоча губернаторське самозречення не стільки на законо­слухняність, скільки на  піар схоже. Крісло в ОДА Чугунніков, судячи з одкровень його радника, не за  депутатський значок віддав, а за посаду у Києві — чи то у президентській Адміністрації, чи у Мінрегіонбуді.        

Поки екс-губернатор звільняв свій робочий кабінет, решта чиновників-сумісників подумки пришвидшували ухвалення Верховною Радою поправки, яка б позбавила їх головного болю через нелегкий вибір: залишатися держслужбовцем чи депутатом? Це одна з небагатьох поправок до Закону «Про держслужбу», яку експерти називають слушною. Мовляв, закон не має зворотної сили, а тому норма про розділення чиновницького крісла і депутатства у місцевих радах не повинна застосовуватися до посадовців, які отримали портфель і мандат ще за дії старого Закону «Про держслужбу». Якщо поправку ухвалять, з полегшенням зітхнуть 53 відсотки голів місцевих держадміністрацій та їхніх заступників, які водночас є і депутатами місцевих рад. 

На держслужбу — тільки через конкурс

Сподіваються на вигідне для себе «пакращення» закону і на Банковій. Ось тільки у президента не через сумісництво для голів місцевих адміністрацій голова болить, а через процедуру їх призначення. Хоча у Конституції прописано, що глава держави призначає очільників місцевих держадміністрацій не на власний розсуд, а за поданням Кабміну, на Банковій цю вимогу вперто ігнорували. Урядове подання було швидше формальністю: потрібну кандидатуру спускали з АП, у Кабміні чемно підписувалися під нею і повертали «писульку» на підпис президентові. За новим Законом «Про держслужбу», призначення голів місцевих адміністрацій відбуватиметься за поданням Кабміну. Але з кандидатурою визначатимуться не на Грушевського, і не на Банковій, а за результатами конкурсу. Переможця визначатиме спеціа­льна комісія, у складі якої будуть представники президента, Верховної Ради, уряду, громадськості, керівник Нацагентства з питань запобігання корупції. Ця ж комісія визначатиметься з кандидатами на усі вищі посади держслужби, починаючи від держсекретарів у Кабміні. 

Це — одна з найпрогресивніших норм нового закону, яка дає шанс отримати якісно іншу державну службу в Україні, заявив у коментарі для «ВЗ» експерт Центру політико-правових реформ Віктор Тимощук.

- Головним є те, що на всі посади держслужби буде виключно конкурсний відбір, - наголошує експерт. - Ніяких партійних, бізнесових квот чи інших «привілеїв». 

- Принцип формування конкурсної комісії щодо вищих посад держслужби (категорії А) у законі чітко прописаний. Чого не скажеш про комісії, які визначатимуться з претендентами на чиновницькі посади категорій Б і В (починаючи від керівників структурних підрозділів Кабміну). Чи не буде тут зловживань, конкурсів з наперед визначеними переможцями?

- Побоювання слушні. Але треба виходити з такої логіки, що керівник органу, який відповідатиме за формування комісії, зацікавлений отримати на посадах професіоналів, здатних виконувати покладені на них обов’язки. Це головний запобіжник проти того, щоб конкурсний відбір не перетворювали на профанацію. Є й інші інструменти для цього — прозорість засідань комісії, можливість залучення до її складу представників громадськості, публікація оголошень про кадровий конкурс на централізованому веб-сайті (якщо з’являється якась вакансія, її не приховаєш).

Міністр — голова, держсекретар — руки

Із новим Закон «Про держслужбу» у Кабміні запровадять інститут держсекретарів. Для цивілізованого світу — це звична практика, для України — давно забуте старе. Вперше держсекретарі на Грушевського засідали ще за президентства Кучми. Ось тільки посадили туди «новобранців» зовсім не для того, щоб забезпечити ефективність роботи міністерств і неплинність професійних кадрів. Держсекретарям відвели роль «смотрящих» Банкової у Кабміні. Такий собі кучмівський запобіжник проти непрогнозованих тілорухів тодішнього уряду Ющенка, який усе більше відхилявся від «лінії партії».  

Через два роки інститут держсекретарів в Україні скасували. Тепер знову дали старт. Ось тільки, за новим законом, держсекретарі мають бути не вухами й очима президента у Кабміні, а урядовими «прорабами». Міністр — політична фігура, він відповідатиме за формування стратегії міністерства. А ось забезпечення реалізації курсу зусиллями команди професіоналів — це вже парафія держсекретаря. Він не лише керуватиме апаратом міністерства, а й матиме повноваження призначати і звільняти «апаратників», керівників територіальних органів міністерства та їхніх заступників. Причому «термін придатності» сформованої команди виконавців не залежатиме від зміни міністрів. Пакувати валізи, щоб звільнити місця для протеже нового шефа, не доведеться. 

«Завдання — не лише оздоровити верхівку державної служби, а й припинити плинність кадрів, яка вимиває професіоналів. Професійні менеджери у міністерствах не повинні змінюватися зі зміною урядів. - каже Віктор Тимощук. - У новому Законі «Про держслужбу» передбачені норми і для забезпечення політичної неупередженості держслужбовців. Вищим чиновникам заборонено членство у партіях. Рядові ж можуть бути партійними, але не мають права обіймати керівні посади у партії. Тут чітка логіка: хочеш займатися політикою — йди у політику, а не на державну службу. Якщо ж ти чиновник, то повинен виявляти лояльність до будь-якого законного уряду і не демонструвати упередженість щодо будь-якої політичної сили».

Призначатимуть держсекретарів за поданням міністрів. Де ж тоді, спитаєте, гарантії, що призначення будуть без блату? Міністерське подання — швидше формальність, бо кандидатури на посади держсекретарів теж відбиратимуть на відкритому конкурсі. Термін каденції — п’ять років. Щоправда, можливе і повторне призначення. Але не більше, ніж ще на одну п’ятирічку.

Речники, радники, коханки — з «корочками» на вихід  

Пригадуєте, як виправдовувалася екс-«регіоналка» Юлія Льовочкіна, коли з’ясувалося, що помічником у неї значилася коханка Януковича Любов Полєжай? Звісно ж, жодного дня мадам Полєжай на підхваті у депутатки не працювала. Але статусом держслужбовця обзавелася. Ну як же у президента коханка без статусу?! 

А скільки таких «статусних», і не тільки коханок, і не лише у парламенті?! Заради чиновницької «корочки», привілеїв, а потім і пенсії хто для родичів портфель помічника або радника приберіг, хто — для друзів чи «дам серця». Благо, розвернутися було де. Хоч бібліотекар у Верховній Раді, хоч водій чи бухгалтер у міністерстві — отримай статус чиновника. 

Новий Закон «Про держслужбу» обіцяє благодатну годівничку прикрити. «Йдеться про чітке розмежування посад в органах державної влади: посади державної служби, політичні посади (президент, депутати, члени уряду і їхні заступники), посади патронатної служби (помічники, радники) і посади обслуговуючого персоналу (водії, бухгалтери), - пояснює Віктор Тимощук. - Ухвалений закон стосується лише перших. Політичні посади регулюються іншим законодавством (є Закон «Про Кабінет Міністрів», «Про статус народного депутата»)». 

Статус держслужбовця відтепер не поширюватиметься на радників, помічників (депутатських і суддівських - теж), прес-секретарів, так званий обслуговуючий персонал. 

Ось тільки тут, наголошують експерти, є і зворотний бік медалі. Якщо у статусі держчиновників ті ж помічники суддів зобов’язані були подавати декларації про доходи, не могли займатися іншою оплачуваною роботою, то без «корочки» ці зобов’язання на них не поширюватимуться. Як і заборона працювати у безпосередньому підпорядкуванні із близькими родичами. А це означає, що тепер суддя і його помічник можуть мати родинні зв’язки. Чи сприятиме це очищенню судової системи від кумівства і корупції? Питання риторичне.