Передплатити Підтримати

Після запеклих боїв зустрілися на Яворівському полігоні

Кореспондент «ВЗ» побував у розташуванні однієї із найбоєздатніших бригад Збройних сил України.

Між навчальними точками полігона на великій швидкості пересуваються схожі здалеку на жуків армійські “Хаммери”. Можна побачити й пофарбовані у захисні кольори “цивільні” легковики з кульовими пробоїнами на “фюзеляжі”, які свідчать, що ці автомобілі побували в АТО. Серед чистого поля виросли три наметові містечка. Поруч із ними в ангарах заховалася грізна бойова техніка. Справді бойова. Бо неодноразово застосовувалася у запеклих боях...

На Яворівський полігон передислокувалася із зони АТО одна із найбільших та боєздатних бригад сухопутних військ Збройних сил України. Бригада має відновити свою боєздатність, “зализати бойові рани” та провести навчання із застосування нових форм ведення бойових дій. Яворівський полігон зустрів фронтовиків негостинно - дощами. Наметові містечка довелося облаштовувати серед багнюки. 

Бригада воювала з перших днів війни на Донецькому та Луганському напрямках. Тримаючи оборону, солдати вгризалися в землю, облаштовували справжні підземні містечка. “Виходиш з теплого підземного бункера, - розповідає заступник командира бригади полковник Євген Бондар, - і одразу потрапляєш, вибачте, у підземний туалет. Потім - у підземну їдальню. Під землею виходиш на бойові позиції... Зрозуміло, що передислокація “в чисте поле” не викликала ентузіазму. Та очі бояться, а руки роб­лять...”.

За лічені дні солдати відвели воду, встановили намети, посипали гравієм стежки між ними. Отримані на новому місці спальники, каримати, “буржуйки” допомогли зробити намети затишним житлом. Розгорнули польову кухню, облаштували лазню, з дня на день має запрацювати польова пральня. 

До журналіста підбігає вів­чарка Рада та починає обнюхувати “підозрілу особу”. Її ще називають «луганчанка», бо привезли з Луганська. Десь подалі від чужих очей ховається качка, яку у бригаді називають “комендантом”. Кілька собак, побачивши людину в цивільному, починають несамовито гавкати. Особливо докучає маленький песик Піцик, який норовить вкусити за ногу. Уся ця живність прибула разом з військовими на полігон зі сходу. “Після появи журналіста доведеться психолога викликати, щоб виводив псів зі стресу”, - жартує полковник Бондар. 

Особовий склад бригади відпрацьовує бойове злагодження на полях полігона. В наметовому містечку лише наряди, які мають зробити все для того, щоб, повернувшись з навчань, солдати могли відпочити. В одному з наметів зустрічаю 22-річного старшого солдата Сашка. За військовим фахом він заступник командира БМП - навідник-оператор. Сашко не дозволяє себе фотографувати. Родом із Луганщини. На території, яку контролюють сепаратисти, живуть його батьки. 

Сашко в армії з 2013 року. Строкову службу проходив в Ужгороді. За кілька місяців до початку АТО підписав контракт. Воював з перших днів. “Першим місцем дислокації, - згадує Сашко, - було Орєхове у Луганській області. Згодом поїхали до Городища. Почалися найважчі бої. Бригада наступала на двох напрямках - на Макарове та Щастя. Артилерії тоді майже не було. Вели ближні бої з противником. Щоб знищити черговий заслін ворога, висувалися двома колонами. Одна виконувала роль приманки, друга знешкод­жувала ворожі групи. Кого там тільки не було: чеченці, козачки! Під Макаровим був перший “двохсотий”. Пізніше їх було чимало... У боях під Дебальцевим була знищена майже вся наша техніка. Бригаду відвели на ротацію. Три місяці відновлювали сили, отримували нову техніку. 

Нас, контрактників, залишилося мало. Хтось - у госпіталях, у когось завершився контракт, хтось... (важко зітхає. — Авт.). - Контрактників командири використовують як інструкторів. Бригаду поповнили мобілізовані п’ятої та шостої хвиль, які не мають бойового досвіду. Вчимо їх, як правильно облаштувати окоп, швидко відремонтувати гармату, тобто як вижити”. 

​Комбат легендарного “Айдара” Євген Соловйов зустрів на полігоні день народ­ження.

Разом із вишколом бригади на Яворівському полігоні триває збір командирів батальйонів та дивізіонів, які беруть участь в АТО. “Зібрали комбатів, щоб узагальнити набутий у боях досвід, відпрацювати нові елементи ведення бою на практиці”, - пояснює мету збору командувач сухопутних військ Збройних сил України генерал-лейтенант Анатолій Вишняков. 

Здебільшого, помітив, комбати - офіцери, які перебували на пенсії та були мобілізовані з початком проведення АТО. Євген Соловйов, наприклад, дванадцять років тому звільнився з армії, зараз поновився на службі і вже три місяці командує легендарним “Айдаром”. На полігоні офіцер зустрів день народження. “Наразі батальйон, - розповідає іменинник, - виконує завдання в секторі “Б”, під Донецьком. Наймолодшим солдатам по 18 і 19 років, найстаршому - 56 років. Усі гордяться службою в “Айдарі”. Гордяться навіть ті (сміється. — Авт.), хто ніколи в “Айдарі” насправді не служив”. 

“Ділимося бойовим досвідом і, що також важливо, зустрілися зі старими друзями, з якими довелося разом воювати”, - розповідає про збір командир 

23-го батальйону 56-ї окремої мотопіхотної бригади майор Дмитро Герасименко. Про вій­ну згадує неохоче. “Були суттєві втрати, - зізнається. - Я, як командир, маю десять “двохсотих” і з півсотні “трьохсотих”. Зараз батальйон стоїть під Маріуполем. Ми розуміє­мо, яке значення це місто має для ворога. Він не хоче знищити місто, - мріє захопити цей важливий металургійний центр і порт. Та ми Маріуполь не віддамо”. 

- У цій війні найважливішу роль у знищенні живої сили ворога відіграє артилерія, - переконаний командир гарматно-артилерійського дивізіону 55-ї окремої артилерійської бригади підполковник Дмитро Максютин. - Адже авіацію та ракетні війська майже не задіюють. За часи незалежності України артилерію постійно знищували. Зараз доводиться відновлювати її боєздатність. 

“Військове училище, - розповідає офіцер, - закінчив ще за радянських часів. Вчили нас непогано. Та часи змінюються. Я одинадцять років перебував на пенсії. За це час з’явилися нові системи розвідки, передачі даних, прив’язки координат. Раніше артилерійські командири для вирахування цілей ворога користувалися олівцем, приладом управління вогнем та картою. Зараз - наносиш дані на планшет, і він усе тобі рахує...”. 

Поки спілкуюся з комбатами, на позиціях тривають навчання підрозділів бригади. Чути кулеметні та автоматні черги, гатять САУ. Після виконання чергового завдання інструктори шикують солдатів і починають урок з виправлення помилок. Командири відділень з допомогою шашок пояснюють дії підлеглих, інструктори вказують на помилки...

Артилерія вийшла на позиції.

Обідати запрошують у намети, які кухарі встановили на позиціях. Їсти доводиться на ногах. Прислухаюсь до розмов бойових офіцерів і починаю шкодувати, що поруч не стоять члени уряду. “Мої бійці, - говорить один із комбатів, - сидять в окопах, ризикують життям та отримують близько трьох тисяч гривень. А новітні поліцейські катаються на новеньких автомобілях і мають десять тисяч гривень на місяць...”. 

Чимало офіцерів “незлим тихим словом” згадують екс-міністра оборони України Дмитра Соломатіна. Очоливши оборонне відомство у 2012 році, цей “стратег” вирішив, що на сучасному етапі сухопутні війська своє віджили. Отож ставку слід робити на авіацію та ВМС. За наказом Соломатіна тоді вдвічі підняли зарплати морякам і льотчикам, забувши про “піхоту”. “Морячки здали Крим без жодного пострілу, зараз “засмагають” на морі, а отримують удвічі більше від тих, хто воює”, - обурюються офіцери. 

Фото автора