Передплатити Підтримати

«У нас у команді, як у мушкетерів, – одна за всіх»

Ольга Харлан — переможниця Гран-прі Нью-Йорка

У Нью-Йорку на турнірі серії Гран-прі з фехтування на шаблях серед жінок тріумфувала Ольга Харлан. Після неприємної поразки на стартовому етапі Кубка світу у французькому Орлеані, де миколаївська шаблістка стала дев’ятою, Ольга не віддала суперницям жодного поєдинку.

Шляхом до фіналу підопічна Артема Скорохода обійшла француженку Флору Палу (15:13) та Айлін Гренч з Панами (15:5). Далі за усіма статтями обіграла свою давню суперницю Ірене Веккі з Італії, а у чвертьфіналі в останній момент вирвала перемогу над новою лідеркою фехтувальної “скуадри адзурри” Роселлою Грегоріо (15:14). А ось аргентинка Марія Перес Моріс, яка якимось дивом перемогла олімпійську чемпіонку Лондона кореянку Кім Чжи Йон, а також полячку Богну Йозвяк і увірвалася до квартету призерок, небезпеки для українки не становила — 15:6.

Та найважливішою і найсолодшою для Харлан стала фінальна перемога над капітаном російської збірної Софією Великою, від шаблі якої Ольга зазнавала найдраматичніших поразок у своїй кар’єрі. Новий сезон Велика, повернувшись у спорт після народження сина, розпочала зі стовідсотковою потужністю. Кілька тижнів тому на французьких доріжках росіянка залишила Харлан взагалі без нагороди. “Соня відчутно додала як в техніці, так і в тактичному аспекті. Вона чудово готова до сезону, “фізики” їй також не бракує. Тобто уже на 100% можна сказати: Велика повернулася, — переконує Ольга Харлан. — На французькому етапі Кубка світу я не пропонувала їй свою гру, а радше викликала на бійку, з головою поринула в емоції, намагаючись силою “побити” суперницю. А ось Великій вдавалося зберегти холодний розум і використати проти мене мої ж помилки. Коли я поступилась їй з великим рахунком, сказала собі: “Усе, це востаннє. Такого більше не буде”. Як показує досвід, з Сонею бійок краще уникати. Щоб обіграти Велику, є лише один варіант: увімкнути мозок і перевершити її в інтелігентній манері”. У Нью-Йорку проти такого фехтування росіянка виявилася безсилою: 15:13 на користь Харлан.

Далеко за межами п’єдесталу пошани українки розпочали сезон у командних змаганнях. У чвертьфіналі орлеанського етапу наші дівчата не встояли перед француженками і змушені були задовольнитися лише шостим місцем. Та це не та біда, про яку варто бити на сполох, переконаний головний тренер синьо-жовтої збірної Гарнік Давидян.

— Це не спад — ви надто гучно нас критикуєте, — похитав головою Гарнік Джавадович. — Торік у нас також були невдачі: бувало, команда навіть у вісімку найкращих не потрапляла. Дорікаєте, що на минулому чемпіонаті світу “бронзову” зустріч з італійками Оля Харлан витягла самотужки... Так, і попередню перемогу з іспанками вона зробила практично наодинці. Однак у чвертьфіналі проти полячок фехтування у неї не пішло. І перемогу на своїх клинках винесли інші дівчата. У командних змаганнях так здебільшого і буває. І ніхто потім не розбирається, хто приніс більше ударів. Запам’ятовується одне — перемога чи поразка усієї команди.

Новий сезон ми розпочали пізніше за інших: у нас просто не було грошей, щоб повезти команду до Венесуели. Переліт і сама участь нам обійшлися б у 360 тис. грн. А це третина бюджету всього нашого фехтування. Тож ми відмовилися від цього старту. На наступному кубковому етапі усі фехтували вже на повну, а ми лише розігрівалися. Та ми уже втягнулися у роботу. Тож тепер своє так просто не віддамо.

— За останні два роки географія призерок етапів Кубка світу помітно розширилася...

— Так, наші суперниці підтягнулися. Наздоганяти завжди легше, ніж бігти попереду. Будь-кому попсувати нерви можуть француженки. Тренери визначили “кістяк” команди — дівчата уже три роки фехтують одним складом. У них є сильний лідер — Шарлотт Лембах, яка час від часу потрапляє до призової трійки. У російській збірній взагалі не знають проблем. Фінанси там виділяють на все, що потрібно, і трішечки більше. Якісний інвентар, перельоти на край світу, премії спортсменам і тренерам, до послуг яких ціла армія масажистів, лікарів та дієтологів — про це можемо лише мріяти. З поверненням Софії Великої команда значно посилилася. З кожним стартом вона набирає обертів. Тож ці суперниці для нас — найбільш грізні. Після чемпіонату світу у командному турнірі ми з росіянками ще не зустрічалися. На щастя, в особистих дуелях Оля програла Великій на самому початку сезону. Ми побачили усі наші прорахунки і тепер не дозволятимемо собі подібних помилок.

— Потужнішими виглядають також італійки й американки...

— Італійкам я би дифірамбів не співав. Вони фехтують на своєму рівні. Багаторічний лідер Ірена Веккі навіть здала свої позиції. Щоправда, стала сильнішою молода Роселла Грегоріо, яка все частіше кидає виклик фавориткам. Тепер тон в команді задає саме вона. А ось американську команду не можна не поважати, вона є найбільш виваженою. Американські шаблістки досвідчені і згуртовані. На диво всім, семимильними кроками прогресують мексиканки й іспанки — їх активно обкатують, загартовуючи у поєдинках. Ці команди тренують місцеві спеціалісти, відомих імен у списку тренерів ви не побачите. Але це лише додає їм колориту, у них формується власний стиль. Тобто у жіночій шаблі з’явилося шість-вісім команд пристойного рівня. Тепер у нас в командних сутичках буде гаряче навіть в 1/8 фіналу.

У нас також є лава запасних, а значить, і конкуренція за місце у збірній. Але конкуренція ця здорова, тому що система відбору доволі прозора: набрав на серії змагань очки, увійшов у національному рейтингу до трійки, і місце у команді тобі гарантоване. У нас усе без образ. Тому й атмосфера в команді здорова. Як було заведено ще у мушкетерів: одна за всіх...