Передплатити Підтримати

Попри натиск молоді, лідери підтвердили клас

Найсильніші фехтувальники України вшанували пам’ять Вадима Андрієвського

Нагороди ХХІ Всеукраїнського турніру пам’яті засновника львівської школи фехтування Вадима Андрієвського знайшли своїх героїв. Головний приз у змаганні рапіристів дістався киянину Андрію Погребняку. У жінок-рапіристок непереможною була представниця миколаївської школи фехтування Анастасія Московська.

Чоловічий турнір рапіристів розпочався з несподіванки: переможець минулорічних змагань і один з найбільш вірогідних кандидатів на чемпіонський титул львів’янин Клод Юнес в 1/8 фіналу легко пробивав захист киянина Тараса Тельних (13:6). Та незадовго до того, як поставити крапку, припинив боротьбу і віддав перемогу супротивнику (14:15). А бронзовий призер чемпіонату світу львів’янин Ростислав Герцик, вирвавши перемогу у киянина Володимира Колтига (15:13) та свого молодшого співвітчизника Пилипа Колеснікова (15:13), у півфіналі виявився безсилим проти натиску столичного юніора Владислава Злого (13:15).

«Ростислав Герцик через травму руки не тренувався цілий рік, — пояснив старший тренер чоловічої збірної України і особистий наставник львів’ян Сергій Гаравський. — Тож на перших у сезоні турнірах взагалі нагадував розібраний механізм. Але в мене є надія, що скоро Герцик увійде у свої найкращі кондиції і показуватиме те фехтування, до якого уже звикли його суперники та вболівальники. Юнес же не зраджує своїм принципам. На турнірі у Токіо він був попереду австрійця 13:8 і примудрився програти 14:15. У Турині історія повторилася: американець Вілья поступався Клоду 5:8, але зумів завершити поєдинок перемогою (12:10). Юнес так хоче швидше завершити поєдинок, що у найбільш відповідальний момент припиняє фехтувати. А коли суперники наздоганяють, нервується і ще погіршує ситуацію... У травні у нас починається олімпійський відбір. Якщо вдасться хоча б раз виїхати на збір за кордон, маю надію, хлопці боротимуться за ліцензію командою. Та поки що не можемо організувати навіть домашні тренування: у «динамівському» залі немає опалення. Результат «роботи» в таких умовах — травми і запалення легенів».

У фіналі перемога дісталася найдосвідченішому в українській команді Андрію Погребняку. Однак хлопці, які ще не виросли з юніорських штанят, натякнули, що їх час уже не за горами. Богдан Долженко (11:15) у півфіналі і Владислав Злий (9:15) у вирішальному двобої зуміли нав’язати фавориту свою манеру фехтування і навіть на якийсь час захопити лідерство. «Мені вдавалося усе задумане, — розповів Андрій Погребняк. — Спина турбує не так сильно, тож поки що вдається рухатися у потрібному напрямі. У півфіналі та фіналі переміг суто на досвіді. Молоді хлопці змусили добряче понервувати. Однак наприкінці втримати перевагу так і не змогли. Те, як фехтували мої молодші колеги, мене не здивувало: останній рік серед юніорів для нас зазвичай є найбільш продуктивним. Я сам у такому віці двічі ставав бронзовим призером чемпіонатів Європи — серед однолітків і дорослих. Це вже пізніше переживаєш складний період, коли ламається дитяче фехтування і ти повинен стрімко удосконалюватися, щоб змагатися нарівні з дорослими. А поки від тебе ніхто нічого особливого не вимагає, фехтуєш легко й розкуто. Нерідко цього запалу вистачає, щоб перемагати сильніших і більш досвідчених».

У жінок за відсутності багаторічної лідерки збірної Ольги Лелейко фінальна боротьба розгорнулася між Анастасією Московською та Катериною Шелухіною (15:8). Найкраще серед львів’янок на доріжці виглядала Олександра Сенюта. В 1/8 фіналу підопічна Вікторії Волкової поступилася Катерині Ченцовій з Миколаєва (6:15). «Мені не вдалося підготуватися до змагань належним чином: іспити у магістратурі університету фізкультури забрали багато часу і зусиль», — пояснила Олександра.

Неодноразово протягом турніру лунало прізвище Тетяни Савченко — у недавньому минулому найсильнішої української рапіристки. Сьогодні Тетяна тренує шпажистів у київському Французькому ліцеї і судить внутрішні змагання. «Мені сподобалося, як виглядають Настя Московська та Олександра Сенюта, — поділилася враженнями Тетяна Савченко. — Вони додали у техніці, з’явилася і швидкість. Чому їм не вдається реалізуватися на міжнародній арені? Це наша одвічна проблема: для суперниць фехтування — хобі, вони упевнені і розкуті. А для нас це все життя, тож ми надто боїмося втратити те, що маємо. Але загалом українське рапірне фехтування розвивається: у чоловіків пришвидшеними темпами, у дівчат дещо повільніше. Хотілося б, аби наші тренери не були такими пасивними, не йшли протоптаними стежками. У жіночому спорті стара тренерська гвардія уже йде, а молода поки ще не готова до якихось зрушень».

«Тетяна тонко підмітила: на доріжці ми справді не можемо позбутися страху, — погоджується Олександра Сенюта. — Наші суперниці — молодші і зухваліші. У них постійно хороший спаринг, і вони не бояться нікого. У нас же практично немає навіть внутрішніх зборів. Коли збираємося у Кончі-Заспі, фехтуємо між собою... Перед минулим чемпіонатом Європи ми виїхали на збір до Польщі: поварилися в одному казані з місцевими рапіристками, на емоційному підйомі виконали всю роботу. На другому в моїй кар’єрі дорослому чемпіонаті я фехтувала як на крилах і показала найкращий свій результат”.