Передплатити Підтримати

«Добре слово – для коня як гіпноз»

Віктор Гусєв, коваль іподрому з 33-річним стажем, каже, що "символ року" можна виховати і як друга, і як ворога

Вермут (однорічне лоша) був страшенно заляканим. До себе нікого не підпускав. Коли Віктор (тоді — молодий практикант школи наїзників) заходив до стайні, Вермут панікував, шарахався в різні боки. До школи наїзників лоша потрапило з табуна диких коней, і Гусєву дали його на виховання. Стійло Вермут «ділив» з дорослою кобилою. Якось юнак спостерігав, як зухвала конячка румигала «своє» сіно. Як тільки лоша наближалося до своєї годівнички, била його задніми копитами. З’їдала свій корм, а потім і його.

Вермута, пригадує Віктор Миколайович, приручав… любов’ю. Лагідно і з ним розмовляв, приносив овочі та цукор. Лоша не їло. «Ти що — собаку виховуєш?!» — підтрунювали колеги над Гусєвим. «Друга», — відповідав юнак. Жодного разу голосу на тварину не підвищив. Через тиждень, на подив досвідченим наїзникам, лоша почало насторожено слухати господаря, підходити до огорожі, а за кілька днів вперше взяло корм з його рук.

— Якось вигулюю його, а повідок по землі волочиться, — розповідає Віктор Миколайович. — Відчуваю: Вермут дихає мені в потилицю. І я зрозумів: можна ходити з ним без повідка. Стали друзями-нерозлийвода. Коника як підмінили: давав себе запрягати, виконував всі команди. Тварину можна виховати як помічника і друга, а можна — як ворога. Коні можуть лікувати хворих на ДЦП (по-медичному — іпотерапія). Та перш ніж заводити коня — вивчи психологію цих тварин.

…Вони «супроводжують» Віктора Гусєва з дитинства. Неподалік його дому (жив тоді в Росії) був розташований військовий аеродром, на якому утримували гнідих. Він, малим, спостерігав за тваринами, милувався ними, коли солдати купали їх у річці. У 17 років вступив до кінно-спортивної школи. Звільнився із заводу, де працював слюсарем із пристойним заробітком, і влаштувався конюхом на іподром — лише б поближче до улюблених тварин. Працював наїзником на київському іподромі. Ось уже 33 роки — ковалем на Львівському...

— Пам’ятаю, запросили ме­не в інститут тваринництва розчистити гнідим копита (вони забиваються — і кінь кульгає), — продовжує Гусєв. — Приїжджаю, а в конюшні — одна кобила. Всіх забрали в поле на роботу, а її залишили у стайні. «Непокірна, норовлива, до себе нікого не підпускає. Поняття не маємо, як її приручити», — розводять руками наїзники. Дивлюсь — а в тварини опущені вуха (це означає — налякана). «З миром прийшов до тебе», — мовив до конячки. Почав з нею лагідно розмовляти (тварини відчувають інтонацію, хоча слів не розуміють). Слово за слово, помічаю: вуха піднімає і слухає. «Значить, вже не боїшся мене», — міркую. Навіть погладити себе дозволила. Тварина заспокоїлась — і я розчистив їй копита. А як приїхали наїзники та управляючі (чоловік, може, з вісім) і побачили, що я знайшов підхід до «некерованої» (на їхню думку) тварини, зробили великі очі. Бачу: перешіптуються. Потім один каже: «Підозрюємо, що володієте гіпнозом». «Добре слово, м’яка інтонація і ласка — найкращий гіпноз. І не тільки для коня…» — відповів їм.

— Риси характеру коня залежать від ставлення до нього господаря, — мовить Віктор Миколайович. Я не закінчував університетів, але життя навчило: агресія та жорстокість — погані вчителі. Поводитиметесь з твариною жорстко — боятиметься вас. А боязнь — не любов. Між цими поняттями — глибока прірва. На больових відчуттях чотириногого «друга» собі не виховаєш. Поставитесь з душею — довірятиме. Тому у відповідальні моменти (під час змагань) тварина може не підчинятися господареві. Як писав один з відомих письменників, ще невідомо, хто з нас люди — коні чи ми… Буває й навпаки. До тварин дехто ставиться з ласкою, до людей — агресивно. Мабуть, тому що людина (на відміну від тварини) робить зло свідомо.

Зазвичай «зброя» наїзників — це вудила (залізні стрижні, що вставляються в рот коневі), гострі шпори і батіг. Нині власники коней «знають» лише два слова — прийми (відійди) і стояти. Якось Віктор Миколайович спостерігав, як до стайні зайшов наїзник, і коник підійшов до нього. Господар як крикне: «Прийми!». Кінь відразу відійшов і відвернувся. Інтонаційно «відштовхни» тварину раз або завдай їй болю (навіть ненароком) — більше не підійде. У коней — чудова пам’ять.

…Іподром — на самоокупності, збитковий. Особливо фінансово сутужно взимку, влітку «виживає» завдяки змаганням (скачкам). У власності іподрому — близько 20 коней, решта — приватні, утримуються за рахунок господарів. Навчений кінь коштує приблизно 50 тисяч доларів.

Нещодавно Віктор Миколайович відсвяткував ювілей — 70 років. З них 53 — віддав роботі з кіньми, але учнів не має. Старша донька Лариса недовго працювала жокеєм, а онук раз із гнідого впав — більше не сів. Чоловік каже, молодь віддає перевагу іномаркам.

Фото автора