Передплатити Підтримати

Поки господар будує хату, в ній уже пташка живе...

Вікна у новобудові вставлять лише тоді, коли пташенята стануть самостійними

Пташка-«квартирант» та її майбутнє потомство.

Хоч як часто-густо ми з вами зверхньо не ставимося до природи, вона пробачає нам вільні і невільні гріхи, робить кроки назустріч. Немовби простягає руку дружби, виказує знаки любові і довір’я. Головне — віддячити природі тим же. Такі дружні взаємини з диким світом склалися у колишньої працівниці Бережанського склозаводу Тетяни Дудник.

На СВОЇХ кількох сотиках пані Тетяна з чоловіком Миколою будують у селі Лапшині дачку — щоб перебратися сюди з міста на постійно і доглядати за садом-городом, свинками, курми, гусьми. Уже стоїть «коробка». «Стаханівськими» темпами будувати не виходить, за кельму беруться лише коли з’являються вільні кошти. Черговою кількатижневою паузою у будівельних роботах скористалася невідома пташка. На дерев’яних брусах, що їх пан Микола спер до стіни, вона наносила трави, змостила гніздечко, виклала його м’яким пір’ячком, знесла п’ятеро біло-голубуватих яєчок. Ось уже який день, попри те, що господар з господинею вовтузяться поруч туди-сюди, висиджує пташенят. Присутність людей пернату «квартирантку» не лякає.

Муляр Ярослав Чепіль, який на своєму віку збудував не одну хату, каже, що такого сусідства не пам’ятає. Ось і зараз робить підмурівку для майбутнього верха, а пташка на нього нуль уваги.

Пані Тетяна зі своїм чоловіком раді такому несподіваному постояльцеві. Кажуть, що створять для нього комфортні умови, спокійну обстановку — не вставлятимуть вікон доти, поки пташка не виведе пташенят, не поставить їх на крило і всі разом не підберуть собі житла в іншому місці…

До слова, років із десять тому автор цих рядків був свідком іншої щемливої історії. Сталася вона в одному з новороздільських коледжів. Поки підлітки були на тижневих весняних канікулах, у їхню аудиторію через відчинену кватирку залетіла пташка славка. Вмостилася у підвішений вазон на стіні, звила гніздечко і взялася виводити потомство. Коли згодом шумні дітлахи прийшли до класу, пташка їхньої присутності не злякалася, «дислокації» не змінила, продовжувала вигрівати пташенят, час від часу вилітаючи у вікно за кормом. Але як змінилися учні-шибайголови! Щоб не сполохати славку, почали спілкуватися між собою у кілька разів тихіше, перестали на перервах перевертати все догори дном. Між собою встановили чергування — щоб після закінчення занять хтось не додумався зачинити кватирку і не залишити їхню славку на голодному пайку. Педагоги були шоковані такими перемінами у поведінці своїх вихованців. Велика сила природи!