Передплатити Підтримати

«Свободи, якої шукав, немає ніде»

З Ізраїлем у нас безвізовий режим. Треба мати лише лист від друзів, родичів чи заброньовані місця в готелі. Сім’я відомих скульпторів зі Львова вже 22 роки живе на Землі Обітованій.

У містечку Йехуд-Моносон, теплими вечорами, після насичених інформацією та позитивними емоціями екскурсій, на галявині біля будиночка, який винаймають друзі, під віялами фінікових пальм і стрекіт цикад ми вели довгі розмови про життя-буття в Ізраїлі, мистецтво, творчість, місце художника у світі…

«Ханука»Ігоря Броуна

— Людмило та Ігоре, чому ви виїхали в Ізраїль?

Ігор Броун (далі — І.): Пам’ятаю цей день — 13 жовтня 1990 року. Прагнув свободи самовираження, вільного життя. Але згодом зрозумів — свободи, якої шукав, у цьому світі немає ніде.

Людмила Волошаненко (далі — Л.): Поїхала за чоловіком. Хоча сама не прагнула еміграції. Переконана, що зміна місця нічого в людині не змінює, всі їдуть світ за очі зі своїми «вже спакованими валізами» звичок, уподобань, залежностей. Людина може бути вільною незалежно від соціальної системи. Закони працюють і стабілізують зовнішнє життя, а внутрішній світ людини є вільним від соціальних законів.

«Вузли на згадку» Ігоря Броуна.

— Чи вдалося вам реалізувати тут свої професійні плани?

І. Вдалося, без перебільшення, на всі 100 відсотків! Маю купу дипломів та призів першого і другого ступенів з міжнародних конкурсів скульптури. Був учасником близько 100 міжнародних симпозіумів в Італії, Іспанії, Португалії, Південній Кореї, Франції, Данії, Болівії, Колумбії, Аргентині та ін. Не можу не згадати про участь в одному з найпрестижніших світових симпозіумів у м. Красталі (Австрія). Місяць працювали в Альпах, де є кар’єр чорного мармуру. Цей симпозіум найстаріший у світі, митці задумували його для створення Парку скульптур. Роботи залишаються у парку, але є власністю митця. Не можу не згадати й про симпозіум у Данії, де робив скульптуру з твердого дуба заввишки два метри. Її купили за 12 000 євро.

Л. Вдалося, бо займаюся тим, чим хочу. Не прагнула до участі у симпозіумах, поїздок у далекі краї, мені завжди важко розлучатися із рідними... Сім’я для мене — головне.

В скрутні часи довелося декілька місяців працювати прибиральницею у банку. Вчила багатих дам мистецтва скульптури. Ліпила для них, а вони потім видавали ці твори за свої. Але ніколи не переставала творчо працювати.

— Що знайшли і що втратили, емігрувавши до Ізраїлю?

І. Втратив спілкування зі всіма друзями і родичами. Знайшов внутрішню свободу і можливість подорожувати по цілому світові. Після життя в СРСР став цілком аполітичною особою, за 22 роки життя в Ізраїлі ні разу не брав участі у виборах. Не байдужий до країни, байдужий до політики і політиків.

Л. Спочатку здавалося, що я втратила все! Біль був неймовірний, ностальгія заволоділа мною. Але згодом, після 10 років болю, знайшла для себе новий світ, нове розуміння життя — неможливо втратити те, що у серці, в душі. В еміграції спочатку почуваєшся так, ніби стрибнув у безодню. Дуже важливо знайти ґрунт під ногами, побачити світло, відчути тепло. Улюблена справа, чоловік, донечка, відкриті до спілкування доброзичливі люди допомогли звільнитися від болю. В Ізраїлі моя донька одружилася з мудрим шляхетним хлопцем, народила двох чудових онуків — Михайлика й Тома.

Натюр-морт Ігоря Броуна.

— В ієрархії цінностей яке місце займає образотворче мистецтво в Ізраїлі?

І. Десь посередині, а точніше, ближче до нижчих сходинок. Ізраїльтяни, як і у цілому світі, купують твори за розкручений бренд, за відоме ім’я, а не за власними смаками і уподобаннями.

Л. Коли тільки приїхали у країну, здавалося, що на художників дивляться як на продажних дівок. Згадую цікавий випадок. Винаймали квартиру, і у нас розбилося скло у вікні. Запросили майстра, він зробив свою роботу. Побачив, що у нас негусто з грішми, і попросив розплатитися якою-небудь нашою скульптурою...

За 22 роки від-булися суттєві зміни: побудовано якісні до---

роги, медицина — найкраща у світі, виросла зарплатня, суттєво виріс соціальний захист… Чим вищий рівень життя, тим вища цікавість до мистецтва.

— А все ж таки, які твори мистецтва приваблюють пересічного ізраїльтянина?

І. Існує думка: «Повинен вигідно купити, аби потім вигідно продати». На відкриття виставок ходить багато людей, але здебільшого, щоб поспілкуватися, потусуватися врешті-решт, випити вина… Один мій колега по цеху у розмові підсумував виклики сучасного мистецтва: «Зараз ІНШЕ мистецтво, бо все одно краще за Мікеланджело не зробиш».

Л. Полюбляють «прикольне», веселе, навіть банальне, з присмаком еротики.

— Як живеться вільному художнику в Ізраїлі?

І. Тяжко, але вільно. Буває так, що рік немає замовлень. Тому, коли настають «урожайні» часи, відкладаємо на «голодні» дні.

У мене був товариш Василь Федорук, скульптор. Він виграв грінкард і поїхав до Америки, у Сієтл. Робив розкішні надгробки, чим забезпечував собі заможне життя. А в Ізраїлі надгробки традиційно стандартні — і це біда для скульпторів.

Натомість роблю крижану скульптуру для весіль. Модно прикрашати весільні церемонії в теплому Ізраїлі крижаними творами! Скульптор працює у холодильній камері при температурі 8 градусів. Коштує такий твір три-чотири тисячі доларів, а після відкриття існує лише 3-4 години. Знаю, що половина японських скульпторів живе за рахунок крижаних скульптур.

У мене виставок і участі в симпозіумах більше з-поміж усіх скульпторів Ізраїлю. Але, як сказав мій колега, щоб мати постійних клієнтів-замовників, треба сидіти на місці.

У кризові часи працював і сторожем, викладав малюнок і скульптуру в художній школі у старовинному місті Яффі. На початку життя в Ізраїлі працював на фірмі з оформлення музеїв, виставок. Добре пам’ятаю перше місце роботи — кіностудію біля Єрусалима.

Зараз відкрив свій власний бізнес — беру підряди на створення скульптури.

Л. В Ізраїлі немає спілки художників, немає скульптурної фабрики, немає цільових держзамовлень, тільки на конкурсній основі (не менш ніж троє учасників). Клімат теж позначається на роботі, працюємо з п’ятої ранку до 10-ї, а потім стає неможливо працювати, «плавляться мізки», потужний вентилятор не допомагає, а у відкритому приміщенні немає сенсу ставити кондиціонер, гроші на вітер пускати. (Люда та Ігор орендують велике приміщення під скульптурну майстерню — сарай понад 100 кв. м без однієї стіни. — В.К.)

— Плануєте відвідати Львів, друзів? Що для вас значить Львів?

І. Львів — місто, де я народився, де любив ходити пішки, бо кожен такий прохід відкривав для мене щось нове, цікаве, надзвичайне.

Люблю і Харків — місто добрих інтелігентних людей, де у 1976-80 рр. вчився у Харківському художньо-промисловому інституті, де познайомився зі своєю майбутньою дружиною Людмилою. Планую відвідати Львів і всіх, хто нас пам’ятає.

Л. До Львова планую приїхати з старшеньким онуком Михайлом. Львів — розкішне місто, хочу показати малому цю красу.