Передплатити Підтримати

Щоп’ять хвилин в аеропорту Анталії сідають літаки...

Туристичне місто Анталія на південному узбережжі Туреччини є популярним місцем для відпочивальників.

Навіть у “не сезон”, сюди приїжджають чимало багатих туристів, які орендують житло у новобудовах (оренда квартири на місяць — 400 доларів, купівля квартири у новобудові — 150 тисяч доларів, класу «люкс» — 250 тисяч доларів, купівля квартири в старому будинку — 35 тисяч доларів). Кореспондент “ВЗ” побувала в Анталії під завісу курортного сезону в Туреччині.

Welcome to Turkey!

...Дві години десять хвилин льоту зі Львова, і тебе зустрічає сонячна Анталія. Останнім чартерним рейсом до популярного курорту летіло семеро пасажирів. Коли проходила паспортний контроль, працівник-турок проявив гостинність до іноземних туристів: “Hello! Welcome to Turkey!” (Привіт! Ласкаво просимо до Туреччини”), — сказав він. Потім — церемонія “ручкання”. Щоп’ять хвилин в аеропорту Анталії сідають літаки. Працівники терміналу радо відгукуються на прохання туристів підказати, де знаходиться певний відділ. Та й просити не потрібно, деякі працівники настільки уважні, що самі пропонують допомогу. Коли вийшла з терміналу, присіла на валізу, щоб написати смс-повідомлення своїй подрузі, щоб мене зустріла в аеропорту. До мене підбіг один із працівників, ламаною російською сказав, щоб я вказала важливу деталь: приїхати треба до терміналу №2 (міжнародного).

Перші враження від Анталії — сучасна будова міста гармонійно переплелася зі східним стилем. У вітринах магазинів — декорації в турецькому стилі, зокрема національні стяги, глобуси із символами прапора Туреччини. На дорогах немає дорожезних автомобілів. Зауважила, що на три-чотири десятки автівок на автошляхах припадає десять мотоциклів. Житель Анталії Хусейн пояснив, що бідні турки купують мотоцикли.

Надто ділові турки облюбували сніданки у кав’ярнях. Традиційний сніданок — simit (бублики, посипані сезамом) та чай. Зайшла в кав’ярню, щоб спробувати національний смаколик. Порція simit (два бублики: один — зі сирною начинкою, другий без нічого) коштує півтори ліри (1 долар — 1,75 ліри), чай — 1 ліра.

Залишки мурів — під склом

Вирушаю у найстаріший район Анталії, розташований в самому центрі міста. Там є парк Карааліоглу, історичні ворота Адріана, вежа Хидирлик. Біля воріт Ад­ріана — скляний місточок, де видніються археологічні розкопки. Так турки законсервували історію. Колись ворота були тріумфальною аркою для римського імператора Адріана, як почесного гостя Анталії. Сьогодні вони в доброму стані, декор майже не обсипався.

Вздовж старого району розкинулися сувенірні ятки. Запитую продавця вартість килимка ручної роботи. “Цей раритетний килим коштує 900 доларів, можу продати за 800”, — відповів пан Ісмет. Найдорожчий — 1500 доларів.

У дворі однієї кафешки побачила басейн з лежаками, столики із білосніжною скатертиною та старовинний стіл із металевим посудом.

Найбільш екзотичний куточок Анталії — парк Карааліоглу — оточений Анталійською затокою, горами, з-над вершечків яких виглядають промені ранкового сонця. Серед оази височіють пам’ятники, зокрема у вигляді руки. В ній полюбляють вмощуватися туристи. Парк квітне клумбами чорнобривців (у Туреччині теж ростуть ці квіти), а двадцятиметрові дерева вгинаються від плодів рідкісного сорту хурми (довгуваті плоди схожі на фініки). Над вежею Хидирлик майорить прапор Туреччини. Вежу називають однією з найбільш загадкових пам’яток Анталії (зведена у II столітті нашої ери). Є різні версії походження споруди. За однією з них, вежа слугувала орієнтиром для моряків, з цього місця добре видно, які кораблі виходять у гавань.

Щоб поміняти валюту, довелося сказати, в якому готелі мешкаю

Платити за шопінг у Туреччині можна у доларах, євро та турецьких лірах. Найвигідніше розраховуватися лірами, бо на ринках продавці завищують курс. У банку за 1 долар дають 1,73 ліри, у супермаркетах та ринках — 1,75-1,85. Обмінників на вулицях немає, валюту обмінюють лише у банках. Вимога — закордонний паспорт. Спочатку потрібно підійти до спеціального банкомата, на плазмовому екрані натиснути “Обмін валют”. Банкомат видав картку із номером віконечка, де можна здійснити операцію. Переді мною було ще троє людей, які чекали в черзі. Недолік — у банку немає окремого віконечка, де працює лише обмін валют. Доводиться чекати в одній черзі з тими, хто оформляє кредит чи депозит... Щоб купити ліри, довелося чекати півгодини. Банківський працівник щось довго перевіряв у моєму паспорті, а потім запитав, з якою метою я приїхала до Туреччини. Відповіла, що з туристичною. Така відповідь не влаштувала працівника банку. “А в якому готелі мешкаєте?” — запитав він. Лише після таких “формальностей” отримала на руки купюри.

Будні турків не є настільки сонячними, як сама країна. Тема номер один — різкий стрибок цін на бензин. Турки не можуть отямитися: ще вчора літр бензину коштував долар, а тепер — три. Деякі водії на знак протесту готові ходити пішки, бо на бензин не кожен може розкошелитися. Та й електроенергія в Туреччині недешева. Жителька Анталії Шопран розповіла, що турки економлять на пранні. Аквачистка одягу можлива лише тоді, коли назбирається повна пральна машина шмаття. Інакше ніхто не “ганятиме” світло, щоб випрати спідню білизну чи рушник.

У комунальних проблемах звинувачують владну верхівку. “Наш президент (Абдулла Гюль. — Авт.) вміє тільки язиком “бла-бла-бла”, а вплинути на урядовців, зупинити ріст цін не здатен”, — обурюється 40-річна туркеня Езель.