http://www.wz.lviv.ua ВИСОКИЙ ЗАМОК - ЩОДЕННА СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНА ГАЗЕТА WZ.LVIV.UA © 2005-2009 ЗАТ «Видавничий дім «Високий Замок» uk Wed, 10 Mar 2010 12:12:25 +0200 http://www.wz.lviv.ua/pages.php?atid=81254 В атмосфері напруги та розчарування відбувалося цьогорічне вручення Національної премії України ім. Т. Шевченка. Віктор Янукович підготував для лауреатів найвищої державної культурно-мистецької нагороди не вельми приємний сюрприз – знизив грошовий еквівалент премії зі 160 до 130 тисяч гривень. Так розчерком пера у своєму указі новий Президент України не лише не прислухався до рекомендації Шевченківського комітету збільшити фінансову винагороду видатним діячам від культури до 200 тисяч гривень, а повернув її на рівень 2008 року. Таку «економію» в Адміністрації Президента назвали «абсолютно нормальною», мовляв, у кризовий час гріх скаржитися... «Сам Шевченко жив скромно, жив у потребі, і для того, щоб його викупити з кріпацтва, російською інтелігенцією було зібрано 2,5 тисячі рублів», - пояснила заступник глави АП Ганна Герман... Галина Пагутяк: «Навіть якби Президент був з рогами чи хвостом, це його посадові обов’язки» Уперше урочиста церемонія вручення Національної премії України ім. Т. Шевченка відбувалася не в Національній опері України, як це прописано у положенні про нагороду, а на Чернечій горі у Каневі, де похований Кобзар. Щоправда, увечері 9 березня в Оперному театрі таки відбувся святковий концерт. А відзначення Шевченківських лауреатів поєднали зі святкуванням 196-ої річниці від дня народження Тараса Шевченка, що традиційно супроводжується покладанням квітів до його могили. На подію, до якої прикута увага, у першу чергу, культурної еліти країни, Віктор Янукович прибув вчасно. «Що правда – то правда: цей Президент, на відміну від свого попередника, не запізнився, - розповіла кореспонденту «ВЗ» одна із лауреатів Шевченківської премії-2010 письменниця Галина Пагутяк. – Усе було дуже скупо. Як я сприйняла отримання цієї високої нагороди з рук нового Президента? Навіть якби Президент був з рогами чи хвостом, розумію, що це його посадові обов’язки, і він їх виконує. А повернення грошового еквіваленту премії на рівень 2008 року я і мої колеги сприйняли без ентузіазму...». Віктор Янукович «відредагував» Шевченка і пообіцяв «єдину державну» українську мову «196 років минає від дня народження Генія, Пророка, Поета всіх часів, котрий в темряві власної стражденної долі свято вірив, що рабство ніколи не стане для людини нормою існування, – зазначив Віктор Янукович у вступному слові перед врученням Шевченківських премій. - З імені і творчості Тараса Шевченка почався невідворотний національний ренесанс українського народу. Шевченко – духовна вершина України». І резюмував: «Його поезія – геніальна і природна, як правда – з глибин національного ґрунту сягає усіх континентів, бо вона – вселюдська». Творчість Тараса Шевченка Янукович охарактеризував як «національний всесвіт, духовне небо України, унікальне планетарне мистецьке явище, єдине і неповторне, котре не має відповідника у світовій літературі». А Шевченків «Кобзар» назвав «мистецькою гордістю українського народу», бо «в ньому – сила інтелекту Поета, його оригінальне, творче бачення світу ліпить художню форму небаченої новизни, модерну і народну водночас, свіжу і вільну, експресивну і мелодійну. Недарма Шевченкові належить слава одного з наймузикальніших світових поетів». Гарні слова, які прозвучали на адресу Тараса Шевченка із уст Віктора Януковича, затьмарив словесний конфуз. Знавці творчості Великого Кобзаря зауважили неточне цитування Шевченка. Замість рядка «...і на сторожі коло них поставив Слово... » Президент вимовив: «...і на стороні коло них поставив Слово...». Порушив Президент у Каневі і мовне питання. «Тарас Шевченко підніс українську літературну мову до рівня найрозвиненіших мов світу, і своєю творчістю, що зросла з народного кореня, демократизував європейську і світову літературу», – сказав також Віктор Янукович. І в унісон заявив, що українська мова буде єдиною державною мовою. «В Україні буде розвиватись українська мова як єдина державна», – сказав він. Крім того, за словами Президента, в Україні в обов’язковому порядку буде запроваджено Європейську хартію регіональних мов. Перебуваючи на Чернечій горі, принагідно глава держави доручив Генеральному прокуророві з’ясувати причини затягування з ремонтом Канівського заповідника, провести комплексну перевірку, щоб якомога швидше, ймовірно, ще до Дня незалежності, завершити роботи і відкрити меморіальний комплекс, будівництво якого триває уже понад п’ять років... Оксана Пахльовська: «Україна перебуває в епіцентрі протистояння Росії та Європи» Церемонія вручення Шевченківської премії відбувалася у ще невідремонтованому та непрогрітому приміщенні Канівського літературно-меморіального музею ім. Т. Шевченка. Шевченківських лауреатів 2010 року викликали до нагородження за алфавітом. Вручаючи державну нагороду, Віктор Янукович вітав достойників кількома формальними фразами та ручкався із ними. Можливість висловитися у відповідь отримали лише художник Віктор Ковтун та поет Дмитро Іванов. Іншим володарям Шевченківської премії слова не надали. Як не надали його і голові Комітету з Національної премії України ім. Т. Шевченка Миколі Жулинському... З одинадцяти (одну із десяти премій розділили двоє митців) цьогорічних лауреатів на нагородження приїхали десятеро. Не було лише публіциста Оксани Пахльовської, яка живе у Римі. Напередодні церемонії вона надіслала листа заступниці голови Шевченківського комітету Марії Матіос із проханням отримати її премію замість неї, оскільки вона фізично не зможе у день вручення бути в Україні. Разом із проханням Оксана Пахльовська надіслала й звернення. «Україна перебуває в епіцентрі протистояння Росії та Європи», – зокрема, сказано у ньому. Цитування Марією Матіос думок Пахльовської, яке відбулося під завісу нагородження Шевченківською премією-2010, викликало серед присутніх представників влади різке невдоволення... Творча ж інтелігенція, тим часом, у кулуарах «свята» обговорювала найімовірнішу кандидатуру нового голови Шевченківського комітету. Владними коридорами гуляє інформація, що першою у черзі на цю посаду стоїть професор Національної академії образотворчого мистецтва та архітектури Лариса Скорик (днями Янукович нагородив її орденом Ярослава Мудрого 5 ступеня), заступником якої готовий бути депутат-«регіонал», акордеоніст Ян Табачник... Такими кадровими призначеннями нова влада, вочевидь, готується до проговорених Ганною Герман змін. У Каневі «права рука» Віктора Януковича наголосила, що новий Президент змінюватиме нагородну політику Шевченківською премією. За її словами, потрібно піднімати престиж цієї нагороди та підвищувати її авторитет, який останніми роками був девальвований... Коментарі для «ВЗ» Марія МАТІОС, письменниця, заступник голови Шевченківського комітету На жаль, цей день не стане найголовнішим днем для цьогорічних Шевченківських лауреатів... Мені від цього печально. Не вони були головними героями на церемонії вручення. Їм не надали слова. Окрім Ковтуна та Іванова, усі інші були німими та без’язикими... Уперше за роки нагородження премією не надали слова й голові Шевченківського комітету, який мав би представити лауреатів громадськості. Бо про кожного із них є що сказати: на скільки мов перекладені твори Галини Пагутяк, скільки симфоній написав Левко Колодуб... А то потім закидатимуть, що гроші платників податків ідуть на премії людям, яких ніхто не знає... Натомість у протоколі знайшлося місце для російськомовного виступу голови профспілок України... Щодо зменшення грошового розміру премії, то хочу запитати у тих, хто говорить про те, що сучасні культурні діячі, як Шевченко, повинні бути «скромними», чи бачили вони декларації про доходи українських письменників? Та їхня скромність скоро межуватиме із бідністю... Такі слова представників влади звучать як блюзнірство. Водночас найважливіше, що я почула із вуст Президента, це те, що українська мова буде єдиною державною. Сподіваюся і вірю у те, що так і буде. І що заповідник у Каневі відновлять. Бо ж кажуть, «Донбас порожняк не гонить»... І, як би там не було, новий Президент, хоч і міг, не поставив під сумнів рішення Шевченківського комітету – премії отримали ті, кого обрав Комітет. Першим нагороду прийняв Михайло Андрусяк за трилогію про УПА. А останньою нагородили Оксану Пахльовську за книгу Ave, Europa! Символічне обрамлення... Михайло СЛАБОШПИЦЬКИЙ, письменник, літературознавець, член Шевченківського комітету Не думаю, що рішення урізати розмір Шевченківської премії приймав сам Президент Янукович. Очевидно, це робота його бездарної гуманітарної команди на чолі з Ганною Герман, яка до цього питання підійшла «по-шаріковськи». Аргументація про «скромність Шевченка» – театр для дебілів, театр абсурду... Демагогія у дусі Ганнусі Герман... Такий вчинок – неповага нинішнього Президента до попереднього. Якщо вже така жадоба, то треба було залишити премію на рівні 2009 року – 160 тис. грн. Не обов’язково було збільшувати її, як пропонував Шевченківський комітет, до 200 тис. грн. А так – на десятьох цьогорічних лауреатах команда нового Президента зекономила аж 300 тисяч гривень. Так вони виводять державу з кризи... Виглупилися усі причетні до цього люди. Вони постали у смішному та безнадійному світлі... До речі, найвища державна премія України порівняно із аналогічною нагородою у Росії – мізерна. Наші сусіди вручають премію у межах ста тисяч доларів. Це ж держава, а не якісь приватні структури, підносить нагороду... На фото: Під час церемонії вручення Шевченківських премій-2010 Президент Віктор Янукович і розчаровував, і обнадіював українську культурну еліту. http://www.wz.lviv.ua/pages.php?atid=81254 Wed, 10 Mar 2010 12:12:25 +0200 http://www.wz.lviv.ua/pages.php?atid=81253 Учора, у день народження Тараса Шевченка, під час народного віча біля пам’ятника Кобзарю у Києві, було оголошено про створення широкого опозиційного руху демократичних сил. Своєю метою нове об’єднання бачить боротьбу з «антиукраїнською силою на чолі з Януковичем». Лідером об’єднаної опозиції віче постановило обрати Юлію Тимошенко. Нинішню політичну ситуацію в Україні учасники віча порівняли із радянським ГКЧП. Як сказано у резолюції зібрання, «Янукович, комуністи та Литвин об’єдналися у любові до посад і грошей та в ненависті до всього українського. Вони ґвалтують Конституцію України та створюють фальшиву коаліцію із запроданих душ на основі корупції. Такі дії є справжнім державним переворотом». Учасники віча закликали до консолідації всі державні, проукраїнські, проєвропейські сили. До своїх завдань об’єднана демократична опозиція віднесла відстоювання суверенітету України, її інтеграцію до Євросоюзу, захист демократії, єдиної державної мови, протидію засиллю олігархів і їхньому впливу на владу. Виступаючи перед учасниками віча, Юлія Тимошенко висловила впевненість, що «влада, яка приходить нечесним фальшивим шляхом, приходить ненадовго». Тимошенко закликала українців бути пильними, «протистояти всьому антиукраїнському», «не допустити найгіршого розвитку подій». На думку Тимошенко, для нової влади України чужими є мова, культура та українські ідеали. «Вони, мов орда, обманом забирають собі все національне багатство, забирають в України її душу. Вірніше, намагаються забрати. Але ми для того і є, щоб не дозволити цього зробити за жодних обставин», - підкреслила екс-прем’єр. Підтримали Тимошенко відомі політики Борис Тарасюк, Юрій Кармазін, Микола Томенко, Володимир Стретович, поет Дмитро Павличко. Попри вівторкову резолюцію, що прозвучала на вічі біля столичного пам’ятника Шевченку, за роль керманича нової української опозиції готові поборотися й інші вітчизняні політики. У середу до Львова приїжджає екс-президент Віктор Ющенко. Очікується, що, віддавши данину шани Кобзарю, він закличе українських патріотів гуртуватися навколо своєї персони. У вівторок у Львові побував лідер «Фронту змін» Арсеній Яценюк. Його зустрічі з галицькою інтелігенцією засвідчили, що в особі екс-спікера нинішня влада матиме ще одного опонента. Коментар для «ВЗ» Сергій ТАРАН, політолог Формат нової опозиції залежатиме від дій влади. Якщо нова коаліція буде створена у легітимний спосіб, то в опозиції буде більше конструктивної діяльності. У такому разі вона матиме кілька центрів: перший – довкола Тимошенко, інший полюс концентруватиметься довкола Тігіпка і де в чому довкола Яценюка. Якщо ж влада буде створена незаконно і коаліція не матиме жодних ідеологічних зобов’язань, це призведе до сильної поляризації суспільства. У цьому випадку ми матимемо жорстке протистояння по лінії «Янукович – Тимошенко». На фото: Тимошенко закликала до консолідації всіх, кому дорога Україна… http://www.wz.lviv.ua/pages.php?atid=81253 Wed, 10 Mar 2010 12:12:25 +0200 http://www.wz.lviv.ua/pages.php?atid=81251 Петро Симоненко і далі вважає Романа Шухевича зрадником українського народу Народний депутат Петро Симоненко (він же перший секретар ЦК Компартії України) на одному з найближчих пленарних засідань Верховної Ради повинен спростувати поширену ним недостовірну інформацію щодо головнокомандувача Української Повстанської Армії Романа Шухевича. Про це йдеться у рішенні Печерського районного суду м. Києва, зміст якого оприлюднило інтернет-видання «Українська правда». Однак виконувати це рішення Симоненко не збирається… Cудовий позов спричинила заява Петра Симоненка, яку він зробив у стінах парламенту ще 30 травня 2007 року. Виступаючи з трибуни, головний комуніст України сказав тоді, що (цитуємо мовою оригіналу) «Шухевич два «Железных креста» из рук Гитлера получил». Невдовзі діти командира УПА – син, Роман-Богдан Шухевич, дочка, Марія-Софія Трильовська, звернулися з позовом про захист честі і гідності. Вони вважали слова Симоненка про «Залізні хрести» від Гітлера брехливими, такими, що не мають щонайменшої підстави. Оскільки, за їхніми словами, керована їхнім батьком УПА боролася не тільки проти «більшовицького бандитизму на теренах Західної України», а й проти німецьких завойовників. У суді представник Симоненка позов не визнала, водночас не надала жодних доказів, які підтверджували б інформацію про два «Залізні хрести» від Гітлера. Відтак суддя С. Волкова, яка розглядала цю справу, прийняла рішення про визнання поширеної Симоненком інформації недостовірною. Суд зобов’язав відповідача спростувати цю інформацію у той же спосіб, в який вона була поширена - тобто публічно, з трибуни Верховної Ради, взяти свої слова щодо Шухевича назад. Принагідно лідер комуністів має компенсувати судові витрати у сумі 14 грн. 50 копійок. Коментар для «ВЗ» Петро СИМОНЕНКО, народний депутат У роки Великої Вітчизняної війни, Другої світової Шухевич співпрацював з німцями, воював на їхньому боці проти власного українського народу, проти Радянського Союзу, проти радянського народу і проти Радянської України… Гітлерівські офіцери, свідки на Нюрнберзькому процесі, давали свідчення про те, що на боці Гітлера воювали ОУН-УПА. Саме вони у Бабиному Яру вбивали мирних громадян, на території Білорусі спалювали села, в Україні робили етнічні чистки проти поляків… Рішення Печерського суду, про яке кажуть журналісти, я ще не бачив… - У цьому рішенні сказано, що ви не подали жодних доказів… - Ще раз кажу: Шухевич гітлерівські нагороди отримав. - Суд постановив, щоб ви спростували свою інформацію… - Я не буду вибачатися, ніколи цього не зроблю… У рік 65-ї річниці Великої перемоги ніхто не має права знущатися над переможцями. http://www.wz.lviv.ua/pages.php?atid=81251 Wed, 10 Mar 2010 12:12:25 +0200 http://www.wz.lviv.ua/pages.php?atid=81255 Наступного дня після ювілею «Нафтовика Борислава» міський голова «відзначив» редактора... доганою Колектив газети “Нафтовик Борислава” відзначив сімдесятирічний ювілей. Перший номер видання вийшов 24 лютого 1940 року. “Червоний нафтовик” – так називалася єдина на той час у Бориславі газета. Коли Борислав став районом, перейменували і її. Вона стала “Прикарпатською зіркою”. Остаточне узаконення сьогоднішньої назви відбулося 1 січня 1945 року. Відтоді назви вже не змінювали. Хоча за своїм колишнім статусом “Нафтовик Борислава” завжди належав до районних газет, “районщиною” у колективі ніколи не пахло. Тут завжди працювали яскраві, самобутні журналісти. Із бориславською газетою був тісно пов’язаний майбутній лауреат Державної премії України імені Т. Шевченка, знаний поет Іван Гнатюк. І сьогодні тут працюють два члени Національної спілки письменників України – Ігор Юринець та редактор Роман Соловчук, який віддав газеті 37 років життя. Сьогодні співзасновником газети, крім колективу редакції, є Бориславська міська рада. Із міською владою у бориславських журналістів стосунки не склалися. Наступного дня після ювілею газети “подарунок” від бориславського мера Олега Іваницького отримав Роман Соловчук. Редактору оголосили догану. За що? - За те, що намагаємося писати правду, не кланяємось владі, – стверджує редактор. http://www.wz.lviv.ua/pages.php?atid=81255 Wed, 10 Mar 2010 12:12:25 +0200 http://www.wz.lviv.ua/pages.php?atid=81256 В одній із військових частин Ужгорода працівники військової прокуратури виявили випадок «дідівщини». Старшина підрозділу, після численних образ на адресу строковиків, застосував до них фізичне насильство, простіше кажучи, побив солдатиків. За фактами «дідівщини» цього року порушили вже дві кримінальні справи, повідомив «ВЗ» заступник військового прокурора Ужгородського гарнізону Роман Нараган. Заступник прокурора каже, що корупція у військовому середовищі найчастіше виявляється через зловживання офіцерів своїм службовим становищем. Приміром, відомі випадки, коли під час будівництва власного будинку чи дачного котеджу командири частин використовували дармову солдатську робочу силу. Або офіцери відправляли солдатів на завод, буцімто на допомогу підшефному підприємству, а зароблені хлопцями гроші клали собі в кишені. Такі випадки було зафіксовано у військових частинах, розташованих у Мукачевому. Правову оцінку їхнім діянням дає гарнізонний суд. «Позбутися «дідівщини» та інших ганебних явищ в українській армії можна лише шляхом переведення її на професійну основу», – вважає Роман Нараган. м. Ужгород http://www.wz.lviv.ua/pages.php?atid=81256 Wed, 10 Mar 2010 12:12:25 +0200 http://www.wz.lviv.ua/pages.php?atid=81257 Редактора часопису «Народна думка» Мирослава Малахівського нагородили орденом «За мужність». Високу відзнаку відомий на Городоччині журналіст, поет отримав від екс-президента України Віктора Ющенка. Мирослав Малахівський удостоївся ордена «За мужність» за низку публікацій, що стосувалися так званої справи Онопрієнка, – вбивці, який холоднокровно вбивав селян у селі Братковичі Городоцького району (загалом від рук ката загинуло 52 особи). «Лише за дві ночі у Братковичах було вбито 12 осіб, – каже Мирослав Малахівський. – У слідчому ізоляторі СБУ було замордовано Юрія Мозолу, якого підозрювали у цих жахливих вбивствах»... Саме пан Малахівський через ЗМІ відстоював права родини Юрія Мозоли. Пізніше світ побачив книжку, яку написав городоцький журналіст, під назвою «Невинно убієнний». Тоді стало зрозуміло, що справа Мозоли таки отримає логічне завершення, і її не вдасться прикрити… Також журналіст долучився до висвітлення інших тем на кримінальну тематику. http://www.wz.lviv.ua/pages.php?atid=81257 Wed, 10 Mar 2010 12:12:25 +0200 http://www.wz.lviv.ua/pages.php?atid=81258 Проти лома нема прийому. Схоже, цей принцип вирішення питань давно засвоїли «донецькі». І пруть бульдозером до повного захоплення влади. Вчорашнє голосування у Верховній Раді за законопроект про зміни у регламент, які дозволяють формувати коаліцію не тільки з депутатських фракцій, а й з окремих народних обранців, лише підтверджує цей постулат. І байдуже, що новоприйняті зміни суперечать Основному Закону, тобто Конституції. Для Януковича і його команди тепер (та й раніше) закони не писані. Або ж писані під себе, під миттєву політичну доцільність. Не сьогодні-завтра (а, швидше за все, таки сьогодні!) нова, незаконна, антиконституційна коаліція буде утворена. Партія регіонів руками Литвина, який нині діє всупереч регламенту, здоровому глузду і елементарній порядності, розчистила собі дорогу до узурпації влади. Усі попередні розмови «регіоналів» про створення коаліції за участю «НУ-НС» – не більше, ніж ширма. Думаю, ніхто з самого початку і не збирався йти на компроміси та ділитися з «нунсівцями» міністерськими та губернаторськими посадами. Партія регіонів не перший день знає, чого можна чекати від претензійних і амбітних представників «НУ-НС». Домовитись з ними складно, бо кожен тягне ковдру на себе. «Регіонали» це розуміли, але для проформи робили вигляд, що готові домовлятися. Розігрували спектакль для громадськості, щоб потім обґрунтувати свої волюнтаристські дії тим, що через непоступливість «НУ-НС» змушені шукати вихід з тупикової ситуації. Мовляв, їх ледь не змусили йти на порушення Конституції заради стабільності. «Ми вважаємо, що в умовах хаосу, надзвичайно складних та непередбачуваних процесів в економічній сфері мають бути відповідальні люди у Верховній Раді, і їх має бути як мінімум 226», – так виправдовував вчорашнє голосування депутат від Блоку Литвина Олег Зарубінський. Просто рятівники нації, а не цинічні беззаконники! Вчора Віктор Янукович зустрівся з Арсенієм Яценюком, який наївно сподівався, що у форматі коаліції за участю «НУ-НС» він матиме шанс очолити уряд. Напередодні Яценюк, очевидно, зрозумівши, що його, як і інших «нунсівців», красиво кинули, написав Президенту відкритого листа. Арсеній Петрович запропонував створити тимчасову, так звану технічну, коаліцію до проведення дострокових парламентських виборів. При цьому застеріг однодумців Віктора Федоровича у тому, що «неконституційні спроби парламентаріїв сформувати коаліцію та уряд призведуть до поглиблення політичної кризи і до кризи державності як такої». «Виходячи з принципу політичної відповідальності, виходом може бути оголошення дострокових парламентських виборів та легітимне створення тимчасової коаліції на період 60 днів до моменту їх проведення», - наголосив Яценюк. Янукович зробив вигляд, що прислухався до звернення «юного обдарування» і запросив Яценюка на зустріч. «Я завжди подаю руку назустріч тому, хто державні інтереси ставить вище за особисті. Я запропонував Арсенію Яценюку високу посаду в майбутньому уряді, який ми, сподіваюся, створимо найближчими днями. Але Арсеній Петрович відмовився і висловив переконання, що йому належить перейти в опозицію», – цитує Януковича його прес-служба. Зрозуміло, що Арсенію Петровичу, який уже бачив себе керівником уряду, було запропоновано посаду, яка не відповідала його амбіціям. Отже, Янукович наперед знав результат цієї зустрічі. А провів її лише як своєрідний ритуал. Мабуть, така ж пропозиція працевлаштування надійде і Сергієві Тігіпку, який, зрозуміло, відмовиться. Відтак «регіонали» повністю розв’язують собі руки. Вони все обставили таким чином, що іншого варіанта розвитку подій не існує. Зробили гарну міну за дуже поганої політичної гри… http://www.wz.lviv.ua/pages.php?atid=81258 Wed, 10 Mar 2010 12:12:25 +0200 http://www.wz.lviv.ua/pages.php?atid=81259 В Івано-Франківську пройшов конкурс “Містер Івано-Франківськ-2010”, який присвятили Міжнародному жіночому дню 8 Березня. Найкрасивішим чоловіком Івано-Франківська дівчата визнали 20-річного студента Прикарпатського юридичного інституту Михайла Лучинського. На відміну від подібних конкурсів, що проходять в інших містах, прикарпатські юнаки, а це були студенти вищих навчальних закладів, не демонстрували перед панянками чоловічого стриптизу. Навпаки, вони показували на сцені номери, яким могли позаздрити чимало мужніх чоловіків: один із конкурсантів показав вищий пілотаж фігурної їзди на велосипеді, інший – розбивав цеглу власною головою, а переможець конкурсу, Михайло, продемонстрував прийоми рукопашного бою. Найважче, зізнався переможець, йому дався хореографічний конкурс, адже танцями Михайло ніколи не займався. Перемогти у конкурсі йому допомогла кохана дівчина, яка, сидячи в залі для глядачів, надихала свого обранця на перемогу Фото з сайту ТРК “Вежа” На фото: Найкрасивіший чоловік Івано-Франківська довів, що в змозі захистити жінку. http://www.wz.lviv.ua/pages.php?atid=81259 Wed, 10 Mar 2010 12:12:25 +0200 http://www.wz.lviv.ua/pages.php?atid=81252 «Регіони» таки протиснули «поштучну» коаліцію. Незгідні скаржитимуться до Конституційного Суду «Час «зачаття» – 12 година 07 хвилин 9 березня 2010 року. Причетні до акту - 235 народних депутатів. Приблизна дата народження – від двох годин до 15 діб після зачаття». Така ось умовна метрика нової коаліції, яку «Регіони» обіцяють представити після того, як Президент підпише узаконений парламентом дозвіл створювати коаліційний союз з депутатських «тушок»… Зміни до Регламенту Верховної Ради, які дозволяють «тушкову» коаліцію, остаточно ухвалили у вівторок пополудні. До розгляду законопроекту у другому читанні «Регіони» запаслися ще більшим резервом голосів з «чужих» фракцій, ніж мали досі. Якщо у першому читанні, крім комуністів і «литвинівців», «регіоналам» підсобили лише вісім «тушок» з БЮТ і «НУ-НС», то до вівторка назбиралася вже чортова дюжина. До компанії Івана Плюща, Юрія Бута і Володимира Поляченка («НУ-НС») приєдналися Станіслав Довгий, Олександр Омельченко та Ігор Палиця. А до п’ятірки «бютівців» (Віталій Барвіненко, Юрій Полунєєв, Григорій Омельченко, Ігор Савченко, Олег Черпіцький), які допомогли ухвалити зміни до Регламенту за основу, долучилися Геннадій Задирко та Володимир Каплієнко. Схоже, екс-міністрові транспорту Йосипу Вінському, з яким пов’язують Задирка і Каплієнка, таки справді пообіцяли крісло заступника секретаря Ради нацбезпеки й оборони - в обмін на те, що парочка його підопічних у парламенті погодиться стати «тушками» для «Регіонів». Вінський чутки про такий бартер коментувати відмовився, але участь Задирка і Каплієнка у голосуванні за зміни до Регламенту красномовніша за коментарі. 172 «регіонали» (проголосували і картки сумісників - Сергія Льовочкіна, Ірини Акімової і Ганни Герман, які тепер «прописані» на Банковій, у президентській Адміністрації), «хор» комуністів і фракції Литвина (крім самого Литвина), семеро «бютівців», шестеро «нунсівців», плюс четверо позафракційних… Разом – 235 праотців «тушкової» коаліції. (Закінчення. Поч. на 1-й стор.). До голосування за остаточний варіант змін до Регламенту нардеп Роман Зварич («НУ-НС») озвучив пропозицію оприлюднити в офіційних ЗМІ не прізвища нардепів, які увійдуть до коаліції, а список «зрадників, котрі всупереч волі своїх фракцій, всупереч волі виборців, все ж таки підписали коаліційну угоду і таким чином здійснили конституційний переворот». У відповідь «регіонал» Олександр Єфремов заявив: ««Враховуючи те, що ви всю виборчу кампанію провели не в «НУ-НС», а в БЮТ, напевно, зі знанням справи вносите цю поправку». Пропозицію про «списки зрадників» Роман Зварич і справді оформив як поправку до законопроекту. Але до голосування за неї не дійшло (не виносили на розгляд), через що нардеп пообіцяв розібратися зі спікером. Причому у суді. «Він (Володимир Литвин. – «ВЗ») може вважати, що поправка образлива, але повинен був виконувати пряму вимогу Регламенту, поставивши її на голосування», - образився Зварич. Литвину пообіцяв адміністративний позов, «Регіонам» - звернення депутатів до Конституційного Суду, щоб той оцінив конституційність ухваленої з подачі «регіоналів» норми про створення коаліції на «поштучній» основі. За словами Романа Зварича, подання до КС вже готове. Залишилося зібрати підписи під ним щонайменше 45 депутатів (за процедурою) і дочекатися, коли «коаліційні» зміни до Регламенту набудуть чинності (після підписання Президентом й офіційної публікації). В очікуванні і «регіонали». Поперед батька в пекло не поспішають. Кажуть, про створення коаліції оголосять лише після того, як Віктор Янукович підпише ухвалені зміни до Регламенту. На запитання журналістів, скільки часу можуть зайняти усі ці паперові приготування, заступник голови фракції «Регіонів» Олександр Єфремов заявив: «Від двох годин до 15 днів». Та ні півмісяця, ні навіть півтижня «регіонали», очевидно, не тягнутимуть. У БЮТ прогнозують, що Янукович підпише закон невідкладно, і про створення коаліції оголосять, можливо, навіть сьогодні. «Литвинівці» теж не радять далеко заглядати. Кажуть, швидше за все, і коаліцію, і новий уряд Україні «подадуть» вже цього тижня… Коментар для «ВЗ» Юлія ТИЩЕНКО, аналітик Українського незалежного центру політичних досліджень - У «Регіонах» не приховують, що оголосять про створення коаліції і сформують уряд, не очікуючи на рішення Конституційного Суду… - Це призведе до дефіциту легітимності як коаліції, так і уряду, і дасть карти в руки опозиції. Для опозиції це буде вагомий аргумент, і не виключено, що вона у різний спосіб намагатиметься блокувати роботу Верховної Ради. Але парламентська блокада не завадить коаліції й уряду вирішити, наприклад, кадрові питання у регіонах - розставити потрібних людей в обласних, районних адміністраціях. Це дозволить суттєво наростити адміністративний ресурс, з прицілом хоча б на місцеві вибори. Але нелегітимні дії не додаватимуть балів політичним силам, котрі будуть представлені у новій коаліції, у тих регіонах, які не голосували за Віктора Януковича. А це лише поглиблюватиме напруження у взаєминах між двома політичними Українами… Практика керуватися політичною доцільністю, а не вимогами закону закладає серйозну небезпеку на майбутнє. Вона дозволяє у будь-якій ситуації знаходити зручні лазівки, прикриваючись цією політичною доцільністю. - Припустимо, КС ухвалить рішення не на користь творців «тушкової» коаліції. Що тоді? Дострокові парламентські вибори? - Якщо переформатувати коаліцію не вдасться, тоді - так. Адже для переформатування коаліції доведеться домовлятися вже не персонально з депутатами, а з фракціями. Чи з «НУ-НС», чи з БЮТ. А це, як показує досвід, складно… Якщо Конституційний Суд підтвердить нелегітимність нової коаліції, виникне питання і щодо уряду: як бути з ним? Не виключено, що тоді Кабмін працюватиме у статусі «в.о.» до позачергових парламентських виборів. Так чи інакше, питання дочасних виборів залишається на порядку денному. У цій непевній ситуації від уряду не доводиться чекати серйозних реформ, які здатні покращити економічну ситуацію в країні. Дієві, але непопулярні рішення – загроза для електоральних рейтингів Партії регіонів, яка буде ключовою у новій коаліції. Тому майбутній уряд буде «зав’язаний» на популізмі: реформи не здійснюватимуть, а радше імітуватимуть. - За вашими прогнозами, скільки депутатів підпишуться під новою коаліцією? 235 голосів за остаточне ухвалення «коаліційних» змін до Регламенту – показник? - Можливо, це і максимальний резерв. Хоча не виключено, що у кінцевому варіанті цифра ще трішки зросте. Вся ця ситуація деморалізує як БЮТ, так і «НУ-НС». Особливо «нунсівців», бо у багатьох депутатів з цієї фракції не має гарантій на майбутнє (упевненості, що в разі дострокових виборів вони знову потраплять до парламенту). Цей стан розгубленості може сприяти нарощуванню «тушкової» коаліції. http://www.wz.lviv.ua/pages.php?atid=81252 Wed, 10 Mar 2010 12:12:25 +0200 http://www.wz.lviv.ua/pages.php?atid=81260 Верховна Рада України відмовилася прийняти законопроект, який передбачав внесення змін у Кодекс про адміністративні правопорушення, що передбачали значне збільшення штрафів за заняття проституцією. Українське законодавство передбачає кримінальну відповідальність лише за звідництво, сутенерство та утримування будинків розпусти. Проститутки, якщо їх ловлять у чужих ліжках правоохоронці, притягаються лише до адміністративної відповідальності - мають сплатити штраф у розмірі до 170 гривень (такі ж штрафи передбачені за самогоноваріння). У лютому минулого року МВС України ініціювало законопроект, яким передбачалося вдесятеро збільшити штрафи за заняття проституцією. Ініціатором цього законопроекту був тодішній міністр внутрішніх справ Юрій Луценко. Та депутати вирішили бути поблажливими до представниць найдревнішої професії. Той же Юрій Луценко неодноразово висловлювався про те, що проституцію варто легалізувати. Адже світовий досвід підказує, що найдревнішу професію повністю викоренити не під силу правоохоронцям будь-якої країни. Схожі думки колись озвучував і керівник київської міліції Віталій Ярема. Та навряд чи цнотливі українські законодавці колись наважаться легалізувати проституцію. Відхилила Верховна Рада й законопроект, яким передбачалася легалізація ще однієї поширеної в інших країнах професії – приватного детектива. Українське законодавство надалі дозволяє оперативно-розшукову діяльність лише державним силовим структурам. http://www.wz.lviv.ua/pages.php?atid=81260 Wed, 10 Mar 2010 12:12:25 +0200 http://www.wz.lviv.ua/pages.php?atid=81261 Під завісу міністерської кар’єри (“регіонали” і комуністи давно вже хочуть з’їсти міністра-“націоналіста”) Іван Вакарчук оприлюднив низку новацій. З наступного навчального року студенти зможуть обирати 25 відсотків від обсягу професійної та практичної підготовки. Ще 25 відсотків визначає вищий навчальний заклад, а 50 відсотків “спускає” міністерство. Сам Іван Вакарчук так прокоментував це нововведення: “Це справді повага до автономії ВНЗ і права вибору студента. Відтепер і керівництво, і вчені ради навчальних закладів, і особисто студенти відповідають за якісну підготовку фахівця. Таким чином ми продовжуємо реформи у напрямі “вільної траєкторії”, тепер уже на етапі вивчення фундаментальних дисциплін та професійно-практичної підготовки студентів”. Нагадаємо, у липні минулого року Іван Вакарчук підписав наказ, у якому вказувалося, що українська мова, історія України, історія української культури, іноземна мова та філософія є обов’язковими у всіх без винятку ВНЗ. Решта предметів - на вибір студента. Для фізико-математичних, природничих та технічних напрямів передбачено 10 відсотків гуманітарної підготовки від загального обсягу навчального часу, а для гуманітарних та соціально-економічних напрямів – відповідно 15 відсотків навчального часу. Днями підписано наказ Міносвіти про запровадження державного іспиту з української мови за професійним спрямуванням та державний іспит з однієї чи кількох базових дисциплін або випускна кваліфікаційна робота бакалавра. Не виключено, що знання бакалавра на виході оцінюватиме незалежне тестування. А тим часом... Міністерство освіти і науки оголосило конкурс на заміщення вакантної посади ректора Львівського національного університету імені Івана Франка. Конкурс триватиме до 12 березня. Наразі відомо, що документи подав колишній ректор цього університету Іван Вакарчук. http://www.wz.lviv.ua/pages.php?atid=81261 Wed, 10 Mar 2010 12:12:25 +0200 http://www.wz.lviv.ua/pages.php?atid=81262 Кореспондент «ВЗ» дізнавалася, як поїхати по досвід... за кордон “Ніколи не втрачай можливості вирватися за кордон, тим паче, якщо йдеться про навчання, - говорила моя старша колега. – Ми у вашому віці сиділи за “залізною завісою” і раді були б щось побачити. Ви ж, маючи насправді багато можливостей, часто лінуєтеся або не наважуєтеся”. Маю багато знайомих, які брали участь у різноманітних закордонних програмах, вигравали гранти та стипендії іноземних фондів. Можна вивести узагальнений портрет цих людей: молоді, з гнучким мисленням, купою ідей, неліниві, за характером - лідери (беруть активну участь у громадському житті своєї країни), творчі, освічені... Перед тим, як почати роботу над матеріалом, проконсультувалася у своєї колеги Галини Гузьо. У неї багатий досвід співпраці з різноманітними грантами. Двічі вона по кілька місяців стажувалася у німецьких ЗМІ: у Westdeutsche Allgemeine Zeitung (м. Ессен) та у газетах Die Welt та Berliner Morgenpost. “Інформацію про гранти, стипендії, програми обміну найкраще шукати на освітніх сайтах, сайтах консульств”, - каже вона. ...Отже, конкретно формулюю завдання – не повномірне навчання за кордоном, а саме програми, що передбачають повернення додому. Набираю у Google «кодову» фразу – “програми обміну журналістів”, «гранти стипендії журналістів” (потім для більшої кількості результатів переклала англійською та російською мовами). Інтернет за цими запитами видає десятки тисяч посилань. Із усього хаосу зупиняюся на переліку із п’яти сайтів. З актуальних нині програм найцікавіші програма Кіркланда (Польща) та Фулбрайта (США). Тут йдеться про тривале (на рік) навчання у місцевих університетах. Окрім переліку програм, в Інтернеті дізналася, що Львівська обласна громадська організація “Центр розвитку науки” набирає на тренінги, де навчатимуть, як виграти закордонний грант. Навчання – безкоштовне. “На тренінгах вчитимуть правильно писати резюме, заявки на гранти, мотиваційні листи, пояснюватимуть особливості різноманітних грантів”, - розповідає керівник відділу регіональної та міжнародної співпраці ЛОГО “Центр розвитку науки” Степан Веселовський. “Виграти грант або стипендію – це як перемогти у шахах. Здається, що усі уміють фігури переставляти, але виграє той, хто знає правила і вміє за ними грати”, - пояснює директор центру Євген Філяк. За його словами, для того, щоб виграти, потрібно мати хорошу ідею для гранту, досвід роботи в цій галузі, мати резюме із «успішним досвідом», якісні публікації за темою гранту, вміння писати гранти. Степан Веселовський, а також директор тренінгового центру Станіслав Шепітяк дали кілька порад щодо пошуку програм та підготовки документів. Як знайти програму? - Якщо навіть не знайдете в Інтернеті чогось актуального, можете підключитися до розсилок, які здійснюють наукові інституції. Таким чином завжди отримуватимете актуальну інформацію. - Посидіть на форумах, де спілкуютьcя учасники міжнародних програм. Вони залюбки вам допоможуть. - Розпитайте своїх викладачів. Часто інформацію про свої гранти та програми організатори надають саме вузам. - Якщо ви вже визначилися, в якій програмі бажаєте взяти участь, cпробуйте налагодити контакти із кимось з випускників. У кожній справі є свої нюанси, і лише той, хто вже пройшов цей етап, може вам про них розповісти. Від такої консультації залежить 50% успіху. Готуємо документи: - Кожен грант, стажування тощо мають свої вимоги до документів, але є стандартні речі. Наприклад, резюме вимагають майже всюди. - В Інтернеті ви знайдете безліч шаблонів резюме, проте готуючи його, не забувайте зважати на дрібниці. Ключові моменти – наприклад, свої професійні досягнення, виділіть. Адміністратор програми має мало часу на розгляд вашого документа, він перегляне його, якщо ніщо його не зачепить – відкине вашу анкету. Коли в анкеті вам запропонують вказати рік народження, а поруч – скільки вам років, обов’язково заповніть обидва пункти. Ніхто не буде за роком народження вираховувати ваш вік, а гранти та програми часто мають вікові обмеження. Документи слід надсилати тільки прикріпленим файлом. Простежте, чи отримав адресат ваші документи. У “мейлі” попросіть підтвердити отримання. Періодично цікавтеся у організаторів “долею” вашої анкети. http://www.wz.lviv.ua/pages.php?atid=81262 Wed, 10 Mar 2010 12:12:25 +0200 http://www.wz.lviv.ua/pages.php?atid=81263 У квітні в Україні апробують новий вид вступних випробувань У квітні в Україні апробують новий вид вступного випробування – тест здібностей. Випробовуватимуть новинку у п’яти областях України: Львівській, Донецькій, Харківській, Київській та АР Крим. Наразі не відомо, учні яких навчальних закладів братимуть участь в експерименті, однак організатори запевняють – намагатимуться досягти якнайточнішої вибірки: братимуть учнів не лише з різних областей, але зважатимуть, це сільський школяр чи міський, як вчиться. Абітурієнти-2010 можуть заспокоїтися. Жодної новинки напередодні вступу їм не підкинуть, цього року – лише “проба”. А от у вступних завданнях 2011 року, можливо, вже й будуть включені тести на здібності. Про тест, його особливості та мету кореспондентові “ВЗ” розповів завідувач методичного відділу Львівського регіонального центру оцінювання якості освіти Андрій Миляник. - Чим звичайні тести на перевірку знань відрізняються від тесту здібностей? - Знаннєві тести “дивляться назад”, перевіряють, чого людина досягла станом на сьогодні. Тест здібностей “заглядає” вперед. Міжнародні дослідження засвідчують, що він дає доволі точні прогнози. Вступники, які стали студентами, склавши цей тест, надалі навчаються гарно. Навіть більше, після закінчення вузів, досягають значних успіхів у роботі. - Розкажіть детальніше про майбутній тест, які типи завдань він включатиме? - Правильна назва тесту: “Тест на визначення навчальної компетенції”, іншими словами, здатності до навчання. Ми вирішили перевірити вербально-комунікаційну та логіко-математичну здатності абітурієнта. У першій частині перевіримо, як людина володіє словом, розуміє речення, уривки. Наприклад, підберемо певний уривок тесту і визначимо, чи правильно вступник зрозумів його зміст. Або з’ясуємо, чи зможе абітурієнт добрати правильні синоніми до певного слова або вибрати синонімічне до заданого речення. Щодо другої частини, то ми хочемо, щоб приблизно половина завдань мали життєвий зміст та цінність. З’ясовуватимемо, чи має абітурієнт так звану життєву логіку. - Якщо експеримент виявиться вдалим, то скільки відсотків від вступного завдання можуть становити “нові тести”? - Варіанти є різні, наприклад, у Сінгапурі тести здібностей включають і знаннєвий тест. Є досвід, коли взагалі відмовляються від знаннєвих тестів. Яким шляхом піде Україна, поки що не відомо. - У США за тестами здібностей (SAT – Scholastic Assessment Test — стандартизований тест загальних здібностей) вступають у вузи ще з 1926 року… - В американські університети по-іншому і не вступиш. Тести здібностей використовують також в Ізраїлі, Швеції, Грузії. Кожна з цих країн мала свої причини для переходу. Ізраїль – країна емігрантів, уніфікувати знання їхніх вступників складно, тому постала потреба у альтернативному типі завдань. У Грузії від тесту здібностей залежить, чи людина отримає стипендію або кредит на навчання. У Швеції сталося так, що значна частина вступників виявилася випускниками попередніх років, які мали 25 чи більше років. Вони мали більший життєвий досвід і робочий стаж, але зрозуміло, що в знаннєвому тесті могли програти випускникам із “свіженькими” знаннями. Складно стверджувати, цінність якого випускника для держави буде більшою: того, що щойно після школи вступив, може, не зовсім і усвідомлюючи свого вибору, чи того, хто робив це свідомо, – для цього й запровадили тести здібностей. Довідка «ВЗ» SAT (Scholastic Assessment Test) — стандартизований тест загальних здібностей розробили у 1926 році. Після завершення Першої світової війни з фронту повернулося багато солдатів, які хотіли вступати у вузи, але вже призабули шкільні зання. Тоді College Board — рада ректорів найбільших університетів CША — розробила тест, який би визначав, наскільки успішно зможе людина навчатися в університеті, навіть за умови, якщо її знання не відповідають усталеним стандартам. За результатами SAT зараховують у найпрестижніші університети США: Прінстон, Йель, Гарвард. Тест складається із математичної та лінгвістичної частин. http://www.wz.lviv.ua/pages.php?atid=81263 Wed, 10 Mar 2010 12:12:25 +0200 http://www.wz.lviv.ua/pages.php?atid=81264 Інформагенції повідомили: “Цьогоріч зовнішнє незалежне оцінювання проходитиме після того, як учні стануть випускниками. Про це під час прес-конференції повідомив начальник головного управління освіти Львівської ОДА Павло Хобзей. За його словами, тестування буде проходити після того, як учні отримають атестат, відтак за їх довезення для участі у ЗНО відповідатимуть батьки”. Але довезення учнів (чи то вже не учнів?) на незалежне тестування, якщо його “скинути” на батьків, може породити чимало проблем - і навіть загострити соціальну ситуацію. Як це собі уявити? З усієї області вдосвіта раненько родичі та знайомі заводять усі можливі транспортні засоби і вирушають до Львова. Потім, блукаючи Львовом, знаходять потрібну адресу. Батьки потоком з дітьми беруть в облогу центри тестування, а водії шукають паркування і прихисту для своїх автівок. Про харчування, туалети та інші звичайні атрибути цивілізованого життя забудьте. З іншого боку, дорога в 1,5-2 години не йде на користь юному організму. Тим більше є досвід, що львів’яни не розуміють проблем учнів та вчителів з району, і часто призначають початок олімпіад або конкурсів на 9-10 годину. Тож коли має встати сільська дитина, щоб потрапити до центру тестування вчасно? Чи матиме вона рівні умови з міським учнем, який вчасно встане, з’їсть сніданок і попрямує за ріг сусіднього будинку? Чому так не любити сільських дітей? А якщо автомобіль в дорозі матиме пригоду, як знервується майбутній абітурієнт! Досвід показує, що в минулі роки, коли доїжджали власним транспортом лише охочі, траплялись і прикріші випадки. Ви ж бо наші дороги бачили. Яке психологічне навантаження падає на дитину, її батьків та знайомих... Усе треба спланувати, якщо вже не вдалося наблизити пункти тестування до районів області. Обласне управління освіти має цілий автопарк автобусів, спеціально обладнаних для перевезення учнів. Водії мають належну кваліфікацію, знають маршрут, вміють працювати з дітьми. Є працівники районних управлінь освіти, які повинні час від часу відчувати смак роботи з дітьми, є зрештою вчителі, в яких уже закінчиться навчальний процес. Тобто є чим їхати, як їхати, і є, хто супроводжуватиме. Звичайно, треба найти спільну мову з обласною та міською ДАІ, міськими комунальниками та дорожниками. В ідеалі дітей можна після тестування погодувати чимось легким і поживним. Можливо, доведеться батькам «скластись» на пальне, хоча краще, щоб це робили чиновники. Цивілізовано, організовано - це значить буде порядок, буде менше НП, а результати тестування будуть кращими. Може, варто спробувати? Юрій ГУБЕНІ Професор ,депутат Радехівської міськради, батько випускниці http://www.wz.lviv.ua/pages.php?atid=81264 Wed, 10 Mar 2010 12:12:25 +0200 http://www.wz.lviv.ua/pages.php?atid=81265 Про деякі секрети успішної підготовки до незалежного тестування Рівно рік тому я розпрощалась зі спокійним сном… Рівно рік тому шкільні підручники справді стали моїми кращими друзями… Рівно рік тому розпочалась підготовка до Його Величності Зовнішнього Незалежного Оцінювання. Весь цей нелегкий період – з моменту реєстрації до отримання сертифіката – мені вже довелося пережити. Без допомоги жодних репетиторів за тести я отримала по 195,5 бала з історії України та української мови і літератури. Тому хотіла б поділитися власними секретами успішної підготовки до незалежного тестування. Репетитор чи не репетитор? Перше, що потрібно вирішити майбутньому абітурієнту, – готуватись самому чи найняти репетиторів? Історії України як шкільного предмета я ніколи не любила і не дуже добре знала, але вирішила готуватись сама. На це було дві причини: фінансова і особиста. Батькам було б важко оплачувати моє навчання, а мені було б соромно, що не в змозі підготуватись самостійно. Репетитор навряд розкаже щось таке, чого не написано в книжках. Він просто допомагає систематизувати навчальний матеріал, а також примушуватиме вчитись. Якщо не бракує терпіння і самоконтролю, можна готуватись самому. Добра підготовка – половина справи Розповім, як я готувалась до ЗНО з історії України. Спочатку підрахувала кількість днів, що залишились до здачі тестів (мінус 2-3 тижні). Програма тесту (її можна знати на сайті УЦОЯО) поділена на частини. Кількість днів я поділила на кількість частин, і вийшло, що на кожну тему з історії України у мене є три дні. Я склала розклад, який повісила біля робочого столу. Щодня чітко знала, що потрібно вчити, і бачила, наскільки встигаю чи не встигаю за планом. Потім зі шкільної бібліотеки взяла підручники з історії України з 7-го по 11 класи. Можна вчитись і за іншими книжками, але програму тестів складали саме згідно з підручниками. Якщо для навчання не потрібно комп’ютера, то бажано, щоб там його не було. Занадто велика спокуса – пограти в улюблену гру чи полазити Інтернетом. Стіл має бути достатньо великим, а крісло – зручним, бо в ньому тепер доведеться проводити багато часу. Учитись, учитись, учитись… У мене розвинута моторно-зорова пам’ять, тому, аби щось запам’ятати, мусила це записувати і постійно переглядати. Прочитавши розділ з книжки, короткий його зміст записувала у зошит. Використовувала кольорові ручки, креслила різні схеми та графіки, навіть малювала. Наприклад, замість писати, що в епоху мезоліту люди винайшли лук та стріли, я малювала велику букву “М”, що тримає лук зі стрілою. Такий малюночок пригадати простіше, ніж рядок сухого тексту. Щоб запам’ятати якусь дату, порівнювала її з чимось важливим для себе. Наприклад, запам’ятати, коли прийнято Конституцію УРСР (травень 1925 р.), мені допоміг брат, у якого в травні день народження, і цього року йому якраз виповнюється 25 років. Перед тим, як приступити до вивчення нової теми, переглядала конспект попередньої, щоб згадати вже вивчене. І якщо чогось не зрозуміла, то до наступної теми не приступала. Таких “дірок” у навчальному матеріалі лишати не можна. Якщо відчувала, що втомлююсь, вмикала улюблену пісню і робила “танцювальну хвилинку”. Така зміна діяльності не лише давала змогу відпочити, а й значно піднімала настрій. Корисним буде розв’язувати якнайбільше тестів, щоб звикнути до такої форми завдань. Добре їсти, міцно спати – Бог знання нам має дати! Перечитавши всі можливі статті про корисну для мозку їжу, сіла на “розумову” дієту. На сніданок – мюслі з молоком, а під час навчання – банани, горіхи, родзинки, трішки шоколаду і гарбузового насіння. Почала пити багато негазованої води. На жаль, здорового сну, такого необхідного при посиленій розумовій діяльності, у мене не було. Я – “сова”, тому лягала не раніше як о третій годині ночі, а вставала до школи о 8.30 ранку. Спершу почувалася погано, але за декілька тижнів організм звик до такої зміни, тому 5-6 годин сну на добу мені вистачало. Та, думаю, такий режим не кожному підійде, потрібно дослухатись до свого організму. Ще одна порада – налаштуйся на позитив. Я намалювала собі на аркуші паперу щось на зразок сертифіката із ЗНО, де поставила по 200 балів. І цей “сертифікат” постійно був на видному місці, уявляла, що він вже мій. Цей спосіб самонавіювання дієвий. Пам’ятай, що до тестування або ще купа часу, або один день. Тому не відмазуйся словами “Ще встигну, ще є час…”, а починай готуватися вже зараз. Останній день краще залишити на повторення і відпочинок. Перед ЗНО добре виспись і поснідай. Можна взяти з собою образочок або якийсь особистий талісман, це додає впевненості. І найголовніше – не хвилюйся! Будь впевнений у своїх силах! Пам’ятай, що ЗНО - це не покарання, а стимул до саморозвитку. Ірина ЧУЛІВСЬКА Фото автора На фото: Головне – правильно розподілити час. http://www.wz.lviv.ua/pages.php?atid=81265 Wed, 10 Mar 2010 12:12:25 +0200 http://www.wz.lviv.ua/pages.php?atid=81266 Назад дороги немає – жінки сіли за кермо. Масово. Це значним чином змінює їхній спосіб життя, самопочуття і навіть психологію. Анекдоти про дурненьких білявок за кермом вигадують чоловіки – це дозволяє їм все ще почуватися “господарями цієї території”. І ми навіть сміємося – нехай тішаться, та водночас розуміють, що нас це не ображає, бо це – не про нас! Ми ще й самі розповідаємо їм про різні безглузді ситуації, що сталися з нами у дорозі, під час паркування, заправляння. Нехай радіють та “почуваються”. При цьому ми також розповідаємо, з якою грацією вийшли з тих чи інших ситуацій! Виявивши кмітливість – самостійно. Чи з допомогою інших чоловіків, які завжди готові допомогти жінці-водію (про яку щойно самі розповідали анекдоти). Хто ж не відгукнеться на щирий вигук: “Мужчини (хлопці, панове, джентльмени)! Допоможіть дівчині (жінці, пані, леді, білявці врешті-решт)!”. Та на визнання їхнього пріоритету: “Ви ж краще на цьому розумієтесь (я в цьому не дуже...)”. На щиру усмішку, на закушену нижню губку, на очі, що з розкаянням дивляться в небо чи з надією на нього, такого компетентного... І на визнання його переваги (принаймні в цьому). Насправді мало хто з нас може самостійно замінити проколоте колесо чи знає, що там під капотом, як воно називається, для чого служить, і як взагалі все це працює. Так, ми “юзери”. Тобто – користувачі. Ми користуємося мобільним телефоном, мікрохвильовою піччю, комп’ютером, автомобілем, знаючи, що саме треба натиснути (повернути, увімкнути), щоб отримати бажаний результат. На курсах водіння технічної частини зараз практично не вивчають. Там готують не механіків, а водіїв. Існують станції техобслуговування, пункти шиномонтажу та... окремі чоловіки, які це знають і вміють. Окремі – бо чимало сучасних водіїв-мужчин теж отримали права, закінчивши ті самі курси, що й ми. Ми живемо в епоху залежності користувачів від спеціалістів. Але справді почуваєшся впевненішою, коли твоя улюблена машинка, повернувшись з рук цих спеціалістів, пройшовши діагностику, техобслуговування, заміну масла, коліс, фільтрів, лампочок, повертається до тебе з усмішкою та оновленим ще на якийсь час запасом міцності. Звісно, це коштує грошей. Але воно того варте. Тому що машина – це не просто аксесуар чи засіб пересування. Це також і друг, і член родини, те, що може врятувати тебе в небезпечну хвилину, чи, навпаки, – підвести. А технічний стан автомобіля – це ще й рівень твоєї безпеки. І не лише твоєї. Коли я починала керувати машиною, поділилася з батьком (водієм із солідним стажем) своїми побоюваннями: “Мені здається, що найстрашніше – зламатися десь за містом і не знати, що з цим робити...”. На це отримала мудру відповідь: “Найстрашніше – вбити людину. Решту можна виправити”. Мої машини мене виховували. Я точно знаю, чого мені довелося позбутися та що “допрацювати” в собі після перекваліфікації з пішохода у водія. Наприклад, я стала доводити справи до кінця, хоча раніше багато чого кидала, захопившись ідеєю, а потім охолонувши. Моя перша машина, в якій почала їздити сама за кермом, привчила мене до того, що важливо не “їхати”, а “доїхати”. Тобто – досягнути мети (хоча зараз, коли керування автівкою мене давно вже не напружує, люблю поїздити і просто так, щоби підняти настрій або щось обміркувати). Ніколи не забуду свою першу поїздку на дачу – сама в машині, нікого спитати, навчання позаду, далі - тільки на газ і вперед! Це МОЯ МАШИНА! Я – ЇДУ! Мені страшно... І вся відповідальність – НА МЕНІ! Вчепившись у кермо спітнілими долонями, напружено дивлячись на трасу, жахаючись величезних машин, що летять назустріч або обганяють мене, відчуваючи стукіт серця у горлі, я... на всю горлянку співаю пісень. Щоб не так страшно було. А доїхавши без пригод до місця, завмираю, все ще вчепившись у кермо, потім нахиляюсь і цмокаю те кермо: “Дякую, подружко! Ми це змогли!”. Назад дороги немає – жінки сіли за кермо. Нехай вистачає їм сил, духу, знань та терпіння! Нехай не схибить їхня реакція, нехай будуть завжди біля них ангели-охоронці і допомагають чоловіки, які, без сумніву, “все ще господарі цієї території”! Міла Іванцова Філолог, письменниця http://www.wz.lviv.ua/pages.php?atid=81266 Wed, 10 Mar 2010 12:12:25 +0200 http://www.wz.lviv.ua/pages.php?atid=81267 «Людський фактор» шкідливіший для здоров’я, ніж радіація На початку цього місяця на 34-му році життя помер мій хороший товариш, керівник відділу розслідувань журналу «Український тиждень» Василь Васютин. Не буду вдаватися до штампів на кшталт «смерть забирає кращих», хоча Василь справді був чудовою людиною. Його передчасна смерть знову примусила задуматися про ризики нелегкої журналістської професії. Завдяки сучасним кінофільмам, художнім творам та, ніде правди діти, самим журналістам у суспільстві склалася, як на мене, хибна думка про те, що професія репортера вельми ризикована. Насправді ризики потрапити під важкий кулак «героя» негативної публікації відчувалися хіба що у буремних дев’яностих роках. Сьогодні ж на журналіста може напасти вуличний грабіжник, якому начхати, у представника якої професії він забирає гаманець. Ось тільки галасу після нападу саме на журналіста його колеги здіймають більше: мовляв, постраждав черговий правдолюб під час виконання професійних обов’язків... Проте у журналістській професії справді присутній великий ризик. Почнемо з того, що всі світові видання, так вже склалося, подають 60 відсотків так званої негативної інформації. А якщо журналіст «сидить» на негативних темах - пише на кримінальну тематику, аналізує політичні «дерибани», вивчає корупційні схеми, він щодня як губка всмоктує в себе негатив. Нормальна людина, якщо їй не подобається чергова «чорнуха», може відкласти газету, вимкнути телевізор. Журналіст мусить не лише все це уважно вивчати, а й пропустити через себе. З роками у кожного репортера накопичується стільки негативу, що навіть уві сні він починає спілкуватися з далеко не кращими представниками суспільства. Через це постійне накопичення негативу, зазначив якось керівник Агентства журналістських розслідувань (Санкт-Петербург),відомий російський журналіст Андрій Константинов, журналісти стають схожими на оперативників карного розшуку, які також щодня стикаються з різною наволоччю. Журналістика для них, як розшук для оперів, стає не професією, а стилем життя. Постійне накопичення негативу не може не позначитися на психіці здорової людини. Це і є головним ризиком журналістського ремесла. І що робити, аби не згоріти на роботі, як сірник? Як позбуватися негативу? У кожного виробляється своя метода. Одні з роками черствіють душею настільки, що «свіжий» труп для них асоціюється лише з можливістю написати кілька рядків на першій сторінці газети. У таких репортерів навіть починає пробиватися відповідний «чорний гумор», притаманний працівникам моргів та міліціонерам. Чимало журналістів намагаються позбутися негативу вічним як світ методом – випити й забути. Та негатив чатує на журналіста щодня, і прихильники цього способу розслаблятися починають все частіше зазирати до чарки. А робота журналіста потребує щоденної копіткої праці, яку не здатна виконувати людина з важкою від перепою головою. І у розквіті творчих сил такі журналісти змушені покидати свої видання, бо стають «професійними каліками». У деяких журналістів, помітив, починає реально «їхати дах». Таким через рік-два роботи над «брудними» темами починає здаватися, що за ними стежать всі вітчизняні силові структури, до яких з часом додається американське ЦРУ. А там вже й до інопланетян недалеко... Через постійні підозри у прослуховуванні телефонів та намагання позбутися «хвостів» на вулицях (а позбутися того, чого не існує, неможливо) ці журналісти з часом стають «професійними каліками», яким доводиться лікуватися. Особливо вразливим, помітив по собі, журналіст стає з появою дітей. Раніше, коли не мав сина, якось більш-менш спокійно читав у міліцейських прес-релізах, що десь у люк впала та втопилася маленька дитина. Тепер, опрацьовуючи таку інформацію, бачу перед собою очі свого маленького синочка... Наковтавшись на роботі негативу, журналіст пізно увечері (робочий день не нормований) приходить додому не завжди у доброму гуморі. Й починає зривати роздратування на близьких. Тому серед журналістів, як і серед міліціонерів, представників інших професій, які щодня потерпають від «людського фактора», така велика кількість розлучень. Далеко не кожен витримає біля себе людину, яка навіть екскурсії рідним містом проводить специфічно. Приїхали якось до мене родичі. Показую їм улюблене місце й кажу: «У цьому кафе розстріляли такого-то «авторитета»... А тут, де хрестик стоїть на дорозі, «замочили» такого-то бандита...». Щоб не стати похмурою істотою, від якої «шарахаються» навіть близькі, варто знайти свій метод захисту від негативу. Який? Як на мене, найкраще закохатися, що, говорячи словами Кіплінга, «п’янить більше від вина». Тоді уві сні тобі снитимуться не «свіжі» трупи, судові процеси, «колядники» й «посівальники», а красива жінка, один поцілунок якої (нехай уві сні) здатен примусити забути про будь-який негатив. Тоді можна вважати, що переборов «професійну хворобу». Її прояви щовечора залишатимеш у своєму робочому кабінеті. Хоча... У цьому кабінеті репортер проводить більшу частину свого життя. http://www.wz.lviv.ua/pages.php?atid=81267 Wed, 10 Mar 2010 12:12:25 +0200 http://www.wz.lviv.ua/pages.php?atid=81268 У Національному музеї у Львові ім. А. Шептицького триває виставка відомого живописця, графіка, майстра релігійного станкового та монументального малярства XX ст. Миколи Бідняка (1930-2000 рр.). Художник зі світовим ім’ям, лауреат Національної премії України ім. Т. Шевченка, кавалер ордена Ярослава Мудрого, член Національної спілки художників України та Світової асоціації митців, які малюють вустами чи ногами, професор Львівської національної академії мистецтв – розпочавши своїми роботами нову епоху в українському мистецтві, попри світове визнання, так і не отримав українського громадянства (довгий час він жив у Канаді). Часто наголошував: «Бути українцем – коштовне діло…». Українське мистецтво, зокрема іконопис, важко уявити без творчого доробку Миколи Бідняка. Митець творчо працював у малярстві, графіці, у релігійному станковому та монументальному живописі. Його твори - витончені, філософські, вражають досконалістю зображеного, гамою кольорів та різноманітністю жанрів. Важко повірити, що його шедеври створені вустами – ще у п’ятнадцять років внаслідок вибуху міни Маестро пензля втратив обидві руки. «Він міг би дивувати світ як український Паганіні (скрипка була змістом його життя. – Ю.Т.-Ч.)», - каже дружина і муза Миколи Бідняка Марія. Саме вона «повернула» великого митця Батьківщині – завдяки їй Україна дізналась про багатого талантом Бідняка. Вона стала ініціатором видання монументального альбому «Микола Бідняк: живопис, графіка». Працюючи по 16-18 годин на день, малюючи неймовірні речі у повен зріст, Микола Бідняк створив понад 3,5 тисячі робіт. «Для України він – явище незвичайне, об’ємне і масштабне, - каже професор Львівської національної академії мистецтв, лауреат Національної премії України ім. Т.Шевченка Володимир Овсійчук. – Жив інтересами нашої історії, емоціями. Його весь час хвилював неспокій. Йому треба було пережити трагедію фізичну, аби здобути моральну перемогу». Микола Бідняк зробив для України більше, аніж вона для нього – митець, неодноразово повторюючи, що хотів би бути сином своєї Батьківщини, так і не дочекався його прийняття навіть у почесні громадяни України… Фото автора На фото: “Архістратиг Михаїл” Миколи Бідняка (1969 рік) – твір-зразок початку нової ери в українському іконописі. “До цього архангели змальовувалися з миловидними обличчями і були безхарактерними, - зауважує Володимир Овсійчук. – У Бідняка вони – воїни, що повні наснаги”. http://www.wz.lviv.ua/pages.php?atid=81268 Wed, 10 Mar 2010 12:12:25 +0200 http://www.wz.lviv.ua/pages.php?atid=81269 У Львові заснували нову благодійну організацію - “Фундацію Габсбургів”, яка опікуватиметься культурним простором Галичини. Засновником та головою правління став ерцгерцог Карл фон Габсбург, голова Дому Габсбургів. У його планах – реалізація низки проектів, спрямованих на промоцію Галичини у Європі та Габсбургів в Україні. Почесну раду Фундації очолив відомий письменник Юрій Андрухович. - Основна причина створення Фундації - усвідомлення того, що Галичина і Львів завжди були частиною культурного простору Європи, і у минулому вони зробили значний внесок у його поступ, – зауважив Карл фон Габсбург. – На часі – відродити цей процес. Фундація робить наголос на історичному спадку Львова і Галичини, але водночас спробує подати його у європейському контексті. Наше майбутнє – Європа. І цей факт сумніву не підлягає. Діяльність фундації буде спрямована на промоцію Галичини, створення тут справжнього культурного центру. Свою роботу Фундація розпочне із перекладу та видання в Україні книжки про Габсбургів. Також надаватиме стипендії для підтримки митців та реалізації культурно-мистецьких проектів. “Один із проектів, який робитимемо разом із Фундацією, буде центральноєвропейський часопис “Потяг 76”, - зазначив голова Почесної ради Фундації Юрій Андрухович. - Він присвячений актуальним літературним явищам і на 90 відсотків у авторському плані покриває територію колишньої Австро-Угорщини”. “Фундація Габсбургів” планує започаткувати “Галицьку премію” - масштабний проект, у рамках якого відзначатимуть літературних та громадських діячів не лише на теренах Галичини, Буковини та Закарпаття, а й в країнах Центральної Європи. “Такий проект, як “Галицька премія”, мав би підняти рейтинг Львова і створити культурну подію, - зазначив директор Фундації Віктор Кімакович. - Але це віддалена перспектива, на реалізацію якої потрібно близько року”. Фото автора На фото: Карл фон Габсбург (зліва) та Юрій Андрухович займуться інтеграцією Галичини у культурний простір Європи. http://www.wz.lviv.ua/pages.php?atid=81269 Wed, 10 Mar 2010 12:12:25 +0200 http://www.wz.lviv.ua/pages.php?atid=81270 “Ризикована” презентація українського перекладу книжки “Фадо” (видавництво “Грані-Т”) одного з найвідо-міших авторів сучасної польської літератури Анджея Стасюка відбулася у львівській книгарні “Є”. “Ризикованою” її охарактеризувала автор перекладу Богдана Матіяш з двох причин: по-перше, все відбувається за відсутності письменника, а по-друге, “Фадо” з’явилася на книжкових полицях ще у середині жовтня 2009 р. (символічно, адже у “Фадо” є однойменна новела “Середина жовтня. Повернення”). «Фадо» португальською означає “доля”, яка у книжці з’являється лише раз, мимохідь, але атмосферою тужного співу пронизані чи не всі оповіді. Героєм цієї книжки є людська доля, побачена й відчута з авторової перспективи. - Цю книжку я переклала, але перекладачем від цього не стала, - зізналася Богдана Матіяш. - Досі дивилася на перекладачів як на осіб з величезним терпінням і не розуміла, що мало б статися, аби знайшла мотивацію присвятити книжці півроку: перекладати, шукати потрібні слова... Історія перекладу “Фадо” - несподівана. Доки читала цю книжку, мені було спокійно і настільки добре, що хотілося, аби той спокій тривав… У Стасюкові є стільки всього різного, що кожного читача вабить у ньому щось інше. Кожна його нова книжка або додає щось, або віднімає. У нього є наскрізні теми, але він радше коливається між мовою. Його зміни – насамперед інтонаційні. Міхал Марковський, пишучи про “Фадо”, назвав Стасюка письменником-метафізиком, який пише про речі вічні. Презентація попереднього українського перекладу - книжки “Дорога на Бабадаг” Анджея Стасюка, перекладачем якої став Остап Сливинський, відбулася у 2007 році також за відсутності автора. “Стасюка важко витягнути з його латифундії, у якій він перебуває, - пояснював Сливинський. - Стасюк належить до тих людей, до яких треба приходити. Чому він обирає життя “на марґінесі”? До Стасюка пасують слова про те, що література зараз - це право перебувати ніде і усюди водночас. Це не самотність, а спосіб по-іншому існувати у людському середовищі, будувати свої стосунки зі світом. Стасюк наче і перебуває у самому ядрі польського літературного життя, а разом з тим фізично майже ніде не присутній. Стасюк ніколи не був частиною міського середовища. Він пише про те, що завжди відчував потребу пережити вітри історії, які віють десь на рівнині зі сходу на захід і навпаки. Але завжди віють крізь тебе. Це і є дефініція людини Центральної Європи по-стасюківськи. У Стасюка Центральна Європа – приватна візія, яку він віднайшов, розгорнувши перед собою мапу. Туди увійшли велика частина Польщі, Словаччина, Угорщина, Румунія і частина України – це і є його приватна Центральна Європа. Фото автора На фото: Богдана Матіяш і Остап Сливинський - українські перекладачі книг Анджея Стасюка. http://www.wz.lviv.ua/pages.php?atid=81270 Wed, 10 Mar 2010 12:12:25 +0200 http://www.wz.lviv.ua/pages.php?atid=81271 Львівський муніципальний театр представив на суд глядача прем’єрну виставу Black Comedy (“Темна історія”) за п’єсою “оскароносного” Пітера Шеффера у постановці Сергія Кузика. Жанр вистави визначено як “безпросвітну комедію на дві фази напругою 220V”. Після першого виходу акторів на сцену чоловічий голос попередив глядачів, що у цій виставі усе навпаки: коли на сцені світло - герої блукають у темряві, а коли темно - для персонажів вистави це означає світло. На грі світла й тіні і побудоване усе дійство. Сюжет - невибагливий. Молода пара – скульптор Брінстлі Міллер (Василь Когут) і його наречена Керол (Галина Харків) – на один вечір “окупували” квартиру сусіда Міллера Гарольда Корінджа (Олександр Чекмарьов), який обожнює старовинні речі і колекціонує антикваріат. Брінстлі – бідний як церковна миша, його помешкання нагадує халупу, а закохані вирішили оголосити батькові Керол Полковнику (Вадим Тадер) про своє рішення одружитися. От-от має приїхати відомий мільйонер і меценат містер Шульц (Ярослав Федорчук), аби оглянути роботи талановитого скульптора і придбати деякі з них. Приймати таких гостей треба у пристойному помешканні. Халепа – зникло світло. До Міллера приходить сусідка міс Фернівел (народна артистка України Жанна Тугай), яка страшенно боїться темряви. Усі починають шукати свічки чи сірники, але, звісно, не знаходять... Багато галасу, метушні, падінь, “випадкових” зіткнень героїв роблять виставу запальною, дотепною і життєствердною. А вічна тема кохання, вірності і зради обігрується з гумором. Про роботу над виставою розповідає режисер-постановник Сергій Кузик: “Уперше у Львові і вперше працюю із цим колективом. Це моя 53 вистава на території України. Вистава з кожним разом набиратиме обертів”. На фото: Сцена з вистави Black Comedy. http://www.wz.lviv.ua/pages.php?atid=81271 Wed, 10 Mar 2010 12:12:25 +0200 http://www.wz.lviv.ua/pages.php?atid=81272 Дует «Світязь» висміював на сцені не лише відомих артистів, а й політичну ситуацію До жіночого свята відомий дует заслужених артистів України - Дмитро Гершензон та Анатолій Говорадло - влаштував у Львові музично-пародійне дійство. У культурно-освітньому центрі ім. О. Довженка «Світязь» представив концертну програму «Хочеш смійся, хочеш плач», під час якої не лише тішив глядачів своїми авторськими пародіями на зірок естради й політики, а й виконував власні хіти і навіть ліричні романси. «Ми не прихильники комуністичних свят, дат та решти «фішок», – казав публіці композитор Дмитро Гершензон. – Та одне свято ми таки визнаємо. Приємно, що воно також пов’язане з такими іменами, як Роза і Клара» (беручи до уваги національність Гершензона, з якої він жартував не раз під час концерту, ця репліка викликала у публіки сміх). Артисти «підливали» олії у вогонь анекдотами «в тему»: «8 Березня гарно одягнена дружина, щойно з перукарні, каже до свого неголеного чоловіка, що ходить по хаті в одному лише спідньому: «Одягнись по-людськи – зараз до мене подруги прийдуть». Той відповідає: «Навіщо? Хай побачать, що ти за мною не доглядаєш, не годуєш мене…». На що дружина йому «відрізала»: «Ти ще краще «сподні» зніми – то вони й побачать, чому я тебе не годую». Дійшла черга і до знаменитого «Рахіт-параду «Звіздянка-2010». У ньому «Світязь» пародіює виконавців та їхні пісні. «Це радше «перекрути», – каже кореспондентові «ВЗ» Дмитро Гершензон. – Не копіюємо стиль і голос виконавця, оця «пародія» – наш «продукт» від «А» до «Я». «Ой, мамо, шо за дим» від Віктора Павліка, пісня Кіркорова Пугачовій «Ты стала мне женой, а могла быть тещей», басковське «Цветут ли цветы зацветалые, мечтут ли мечты замечталые» – ніщо не пройшло повз пильне вухо дуету «Світязь». «Підходь ближче, не бійся, це ж Львів», – для поклону під час овацій Дмитро Гершензон підводив Анатолія Говорадла якнайближче до глядачів. А коли раптом у нього виникли проблеми з мікрофоном, здивовано запитав: «Що?! У Львові антисеміти є?». Діагноз «єврейства» артисти поставили багатьом представникам російської естради – Лаймі Вайкуле, Олександрові Розенбауму, Авраамові Руссо… «Кристина Орбакайте – тоже под вопросом, вроде русская прописка – что же делать с носом?», – багато пісенних реплік «Світязя» були російськомовними. Не обійшлося і без «фірмових» коломийок дуету: «Добре знають свою справу наші Збройні сили – якби було сонце нижче, то б і сонце збили»; «В українській «Камасутрі» є така позиція: один зверху, а всі знизу, зветься «коаліція»; «Хай достатку і здоров’я посила вам, Боже, – а хто хоче ще й дитину… «Світязь» допоможе!». Найпопулярнішим «пацієнтом» у «Рахіт-параді» «світязі» назвали «титана вокалу, генія української сцени, що навчив всю країну співати» – співочого ректора Михайла Поплавського: «Кропива ти моя, кропива, будяки ви мої, будяки; всі, хто каже, що я не співаю, – лопухи ви мої, лопухи…». Сюрпризом стали гості свята – львівський дует «Ріка життя», що виконав кілька своїх пісень. А «Світязь» порадував і хітами – «Дорогі мої батьки» та легендарною «Ні, ні, я не ту кохав». А насамкінець заспівали «Я до ночі приймаю гостей…» та запальну «Наливай!». «Це тепер буде наш з вами «пароль» – де б ми не були», – «домовився» «Світязь» з львів’янами. На фото: Дмитро Гершензон та Анатолій Говорадло: «Хай живуть українські жінки!.. З українськими чоловіками!». http://www.wz.lviv.ua/pages.php?atid=81272 Wed, 10 Mar 2010 12:12:25 +0200 http://www.wz.lviv.ua/pages.php?atid=81273 Зараз кожен другий має фотоапарат, а кожен третій вважає себе фотомитцем і прагне потішити публіку своїми творіннями. Часи, коли фотографія вважалася дивом з див або, принаймні, потребувала немалих технічних знань, давно минули. Тепер загал її сприймає як наслідок простого натискання на кнопку – “клац”, і шедевр готовий. Тож фразу: “Я б теж так зміг/змогла” при огляді фотовиставки можна почути ой як часто. Чи зміг би і чи змогла б – питання відкрите. Але якщо ті світлини викликали саме таку реакцію глядачів, мабуть, щось у них таки не так... А от на персональній виставці львівського фотохудожника Юрія Дячишина “Його сни”, яка нещодавно відкрилася у галереї “Дзиґа”, подібних фраз я не почула. Більше того, переконана, що сказати щось подібне, оглянувши експозицію, язик не повернеться – занадто високо Дячишин підняв планку. Його експозиція – це не просто добірка красивих, професійно зроблених фотографій. Вони у виставці відіграють роль мазка на картині, полотно якої – галерея. “Його сни” – це цілісний твір мистецтва, щось на зразок вітражу, у якому кожен фрагмент-фотографія самодостатній. Це проект, який Дячишин втілював, вибудовував шість років. Усі світлини на виставці об’єднує головний герой – культовий персонаж центральних вулиць Львова 43-річний Андрій, який мешкає на вулиці Вірменській разом із 70-річною Ганею, яку називає своєю дружиною. На життя він заробляє тим, що збирає макулатуру та пляшки і випрошує гроші у перехожих, з якими ой як любить спілкуватися на філософські теми. “Співпраця” Дячишина і Андрія розпочалася із випадкових кадрів, потім репортажної зйомки, а потім переросла у “театр” з декораціями і реквізитом. З тисяч світлин, які “народилися” протягом шести років “спілкування” митця і його героя, автор відібрав кращі – ті, які відображають багатогранність сутності персонажа. На одній з них “герой” – алкаш-алкашем, на іншій – харизматичний чолов’яга, схожий чи то на якогось актора, чи то на рокера. На одній йому даси не менше 60-ти років, на іншій – не більше 35-ти – така молодість відчувається у його очах. Своєю виставкою Дячишин вибудував світ Андрія, існуючий і вигаданий – різний. Ці фотографії – як репліки діалогу між митцем і його персонажем. І у цьому унікальність саме цієї експозиції – вона жива, цілісна, ідейна. І саме такою має бути фотовиставка, щоб, оглянувши її, всередині не виникало підступне бажання покрутити носом і сказати: “Хіба то мистецтво...”. http://www.wz.lviv.ua/pages.php?atid=81273 Wed, 10 Mar 2010 12:12:25 +0200 http://www.wz.lviv.ua/pages.php?atid=81274 У матчі проти «Шахтаря» воротар донецького «Металурга» Владімер Дишленкович (на фото) вийшов на поле не як сербський легіонер, а як громадянин України. Це вже в нашому футболі не перший випадок, коли серб приймає громадянство України. Влітку 2008 року півзахисник «Металіста» Марко Девич також змінив сербський паспорт на український. Владімер Дишленкович, якому 2 липня виповниться 29 років, дебютував у донецькому «Металурзі» ще 1 березня 2005 року, перейшовши із «Црвени Звезди». На сьогодні Дишленкович зіграв за «Металург» 81 матч, пропустивши 88 голів. Голкіпер пояснив своє рішення так: «Хочу грати постійно, не стаючи заручником ліміту на легіонерів». Інший воротар донецького «Металурга», Дмитро Воробйов, свого часу почав виступати в українському чемпіонаті як легіонер з Росії. А в липні 2006 року, після одруження, Дмитро змінив громадянство на українське. http://www.wz.lviv.ua/pages.php?atid=81274 Wed, 10 Mar 2010 12:12:25 +0200 http://www.wz.lviv.ua/pages.php?atid=81275 У травні збірна України з футболу може зіграти товариський матч зі збірними Румунії або Гани, – замість збірної Алжиру, що відмовилася від спарингу. Про це розповів головний тренер «синьо-жовтих» Мирон Маркевич. «Переговори тривають, через кілька тижнів суперник буде відомий», – заявив Маркевич. Він також знову наголосив, що в інтересах збірної потрібні зміни в календарі: «Призначений на 16 травня фінал Кубка України і останній тур чемпіонату 9 травня варто поміняти місцями, щоб не було довгої паузи між закінченням національної першості і першим збором збірної. Це дозволить футболістам зберегти фізичні кондиції». Наставник збірної також розповів, що під час перегляду матчу між донецьким «Металургом» і «Шахтарем» йому «сподобався Ярослав Ракицький». Крім Маркевича, зрілу гру молодого оборонця «Шахтаря» відзначили й тренери лондонського «Фулхема» («гірники» несподівано поступилися «дачникам» в 1/16 Ліги Європи). А тим часом... Екс-гравець збірної Франції Зінедін Зідан отримав пропозицію від президента Алжиру – очолити збірну цієї північноафриканської країни після Мундіалю-2010 у Південній Африці. Абдель Азіз Бутефліка і Зідан, який має алжирське коріння, зустрічалися в Алжирі у президентському палаці. «ЗіЗу» попросив час на роздуми… http://www.wz.lviv.ua/pages.php?atid=81275 Wed, 10 Mar 2010 12:12:25 +0200 http://www.wz.lviv.ua/pages.php?atid=81276 Львівська гандбольна «Галичанка», попри усі фінансові труднощі, продовжує виступати у національній Суперлізі. Команда Василя Козара чергові матчі чемпіонату зіграла у Львові з херсонською «Дніпрянкою». У першому матчі переможця виявлено не було – 34:34, а у повторному поєдинку господарі програли – 24:26. У першому таймі першого матчу домінування на майданчику вихованок Василя Козара було відчутним. Господарі майданчика одразу захопили ініціативу у свої руки. Утім, у середині тайму команда з Херсона наздогнала суперника в рахунку. Як виявилося згодом, ненадовго. До кінця тайму «Галичанка» грала краще й лідирувала навіть з різницею у шість м’ячів. Утім, травмувалася основний воротар команди Наталія Гайович. Гідно замінити свою партнерку Ольга Чорна не зуміла. У другому таймі навіть складалося враження, що «Галичанка» грає з порожніми воротами... Та й у другій половині матчу «Дніпрянці» вдалося прикрити лідера атак львів’янок Наталію Туркало. Зважаючи на це, команда з Херсона наприкінці поєдинку ледь не створила «диво». За хвилину до завершення матчу гандболістки з Херсона уже вели в рахунку один м’яч, однак перемогти їм не судилося. Рятівний гол за «Галичанку» закинула молода й перспективна Ірина Стельмах. Відтак, бойова нічия – 34:34. На початку повторного матчу львів’янки опинилися в ролі переслідувачів. Перевага гандболісток з Херсона у першому таймі сягала 3-4 м’ячі. Попри це, наприкінці тайму вихованки Козара скоротили рахунок до мінімуму, а на початку другого тайму навіть вийшли вперед. Утім, вирішальні хвилини матчу краще провела «Дніпрянка», яка святкувала перемогу з рахунком 26:24. У центральних матчах туру чинний чемпіон України, криворізький «Смарт», двічі обіграв «Запоріжжя-ЗДІА» – 26:22 та 21:13. http://www.wz.lviv.ua/pages.php?atid=81276 Wed, 10 Mar 2010 12:12:25 +0200 http://www.wz.lviv.ua/pages.php?atid=81277 Порівняно з попередніми роками теніс на Львівщині почав розвиватися активніше. Цьогоріч у Львові планується проведення 24 турнірів різного масштабу, серед яких два рейтингові європейські турніри, а також чемпіонат України серед дорослих. Про це та інше розповів голова Федерації тенісу Львівщини Володимир Бербека. – Нещодавно ви їздили до Харкова на матч Кубка Федерації Україна-Італія... – У Харкові цими днями був справжній тенісний бум. Я побачив спільні дії Федерації тенісу України, людей, які займаються клубним тенісом, обласної та міської адміністрацій. В усі дні міжнародного матчу корти були переповненими: підтримати збірну України прийшло понад три тисячі людей. Були на трибунах і наші молоді тенісисти зі своїми тренерами... Мрію, аби й у Львові тенісні змагання відбувалися на такому високому організаційному рівні. – Скільки років іще потрібно чекати? – У нас поки що немає тенісних клубів... Ми вже звернулися до міської ради щодо виділення земельних ділянок під будівництво тенісного центру, але відповіді наразі не отримали. Сподіваємося, нас почують... У Харкові я зустрічався з капітаном чоловічої збірної Орестом Терещуком. Домовилися, що узгодимо час і проведемо у Львові майстер-класи... Ми повинні думати про нашу матеріальну базу. Та, яка є сьогодні у Львівській області, не дає можливості швидко рухатися вперед. Утім, на цей рік на Львівщині заплановано провести 24 змагання. Минулого року ми проводили престижний турнір Ukrzakhid ITF. Цього року він знову в календарі, спробуємо зробити його традиційним. Також погодили з ФТУ дитячий рейтинговий європейський турнір ЕТА – для гравців віком до 14 років. У нас відбудеться чемпіонат України серед дорослих. Загалом, такої кількості тенісних змагань Львівщина не мала протягом останніх 10 років. – Теніс на Львівщині розвиватимете, використовуючи досвід успішних міст, – Харкова, Дніпропетровська? – Саме так. Спілкуємося як з власниками тенісних клубів, так і з їхніми менеджерами... Я хочу створити у Львівській області таку структуру, яка забезпечить розвиток дитячого, юнацького, професійного й любительського тенісу. Фото автора. На фото: Володимир Бербека нагороджує юних тенісистів. http://www.wz.lviv.ua/pages.php?atid=81277 Wed, 10 Mar 2010 12:12:25 +0200 http://www.wz.lviv.ua/pages.php?atid=81278 Поєдинок із Віталієм Альберт називає «найважливішим боєм свого життя» Чемпіон світу в надважкій вазі Віталій Кличко свій наступний поєдинок проведе з поляком Альбертом Сосновським. Термін ультиматуму Кличка-старшого росіянину Миколі Валуєву минув 8 березня. «Звір зі Сходу» так і не ризикнув вийти в ринг проти українця, навіть за рекордний у його кар’єрі гонорар – 2,5 мільйона доларів. «Перш ніж вимагати більшого гонорару, нехай кожен боксер подумає, наскільки його клас відповідає розміру винагороди, – прокоментував тривалу «торгівлю» Валуєва (його промоутер Дон Кінг вимагав від Кличка чотири мільйони «зелених») головний тренер збірної України з боксу Дмитро Сосновський. – Валуєв ніколи не показував хорошого боксу. Йому важко, зважаючи на такий великий зріст. Можливо, Миколі варто було зайнятися іншим видом спорту?.. Валуєв двічі ставав чемпіоном світу, але в титульних поєдинках… на перемогу не заслуговував». Бій Кличко-Сосновський має відбутися в німецькому Гельзенкірхені. Досягнення поляка – 45 перемог (27 нокаутом), дві поразки й одна нічия. Зараз Сосновський займає 13 місце в рейтингу WBC. «Я вдячний команді Віталія за цю пропозицію, – заявив Альберт Сосновський. – Віддаючи належне класу суперника і відчуваючи до нього глибоку повагу, я не боюся бою і не перекреслюю свого шансу на перемогу... Я приймаю виклик. Гадаю, деякі скажуть, що час для такого важливого бою ще не настав. Але, як казав Шекспір, краще прибути на три години раніше, ніж на хвилину пізніше. Я не маю наміру спізнитися на найважливіший бій мого життя». На фото: У рейтингу WBC Альберт Сосновський зараз лише 13-й. Проте він вірить, що зможе перемогти Віталія Кличка. http://www.wz.lviv.ua/pages.php?atid=81278 Wed, 10 Mar 2010 12:12:25 +0200 http://www.wz.lviv.ua/pages.php?atid=81279 У голлівудському театрі “Кодак” у Лос-Анджелесі кіноакадеміки 82-й раз нагородили кращих діячів кіно. Церемонія найпрестижнішої премії світу “Оскар” відбулася за сценарієм, який нікого не здивував, – прогнозовані перемоги і провали. Поки кінокритики підбивали підсумки, модна громадськість уже знайшла своїх фаворитів і аутсайдерів. П’яте місце отримала зірка “Безславних виродків” Діана Крюгер в Chanel Couture - знаменита німкеня віддала перевагу вбранню Карла Лагерфельда, з яким давно дружить. Сукня ідеально підійшла акторці, яка обережно ставиться до будь-яких прикрас, – лаконічна, проте розкішна, у стилі ретро, створює враження шедевру. Четверту сходинку віддали Меріл Стріп, котра цього разу свого “Оскара” так і не взяла, однак знову підтвердила статус головної акторки сучасності, останнім часом приємно вражає модних критиків. Цей рідкісний випадок, коли жінка реагує на модні віяння, проте адекватно адаптує їх до свого віку. Простий білий наряд від Chris March - елегантний, світлий, чистий, зате складного крою, що ідеально підходить жінці, яка славиться вмінням завжди і всюди виглядати органічно. На третій сходинці – Кейт Вінслет. Останнім часом її виходи на червону доріжку – бездоганні. Особливу слабкість тріумфатор минулорічної церемонії має до одягу Yves Saint Laurent. І цього разу Вінслет вийшла у суворій розкоші – прямі лінії, лаконічність, сталевий колір і складна фактура. За якихось кілька років Сандра Баллок перетворилася на ікону стилю – у цьому кіносезоні її “прикиди” справедливо лідирують в усіх списках fashion-перемог на червоних доріжках. За виходом акторки на цьогорічному “Оскарі” стежили особливо прискіпливо – саме вона була фавориткою у своїй номінації і взяла-таки омріяну нагороду. На фоні повітряних пастельних нарядів її образ ретро-богині епохи класичного Голлівуду став справжньою модною перемогою. Золота сукня, червона помада і гладко зачесане волосся – підтвердили її зірковість на церемонії. Лідером модного огляду червоної доріжки “Оскара” стала Демі Мур, відома не лише як акторка, що з віком стає усе гарнішою. Бо у 20 років Мур була не такою гарною, як у свої 47. Увесь світ охнув, коли вона з’явилася на церемонії, – струнка, білозуба, у пастельній сукні Atelier Versace. На фото: Камерон Діас в Oscar de la Renta. http://www.wz.lviv.ua/pages.php?atid=81279 Wed, 10 Mar 2010 12:12:25 +0200 http://www.wz.lviv.ua/pages.php?atid=81280 Якщо застудилися За перших ознак застудного або вірусного захворювання необхідно пити на ніч 100-150 мл молока з гірчицею (1/5 чайної ложки cухого порошку, завареного у 20 мл окропу). Цей же рецепт допомагає в разі гострих і хронічних захворювань дихальних шляхів, а також запальних процесів внутрішніх органів. Застосовувати до поліпшення стану, після цього припинити вживання гірчичної суміші. Для зміцнення стінок серця та судин 1 ч. л. заварки зеленого чаю залити склянкою киплячого молока, вживати раз на день замість прийому їжі, можна із сухариком або домашнім печивом з борошна грубого помелу; 100-150 мл завареного зеленого чаю змішати зі 100-150 мл молока. Вживати, як і в попередньому варіанті; лимон зі шкіркою перетерти з цукром (1:1), вживати не менше, ніж 1 ст. л. на день, запиваючи зеленим чаєм (1 склянка); суміш свіжовичавлених соків капусти й буряків (1:1), пити двічі на день перед їдою по 50-70 мл; насіння гарбуза сушене (1-2 невеликі жмені) вживати зранку натщесерце або у великому проміжку між прийомами їжі. Цибулева суміш від печії Натерти на тертці одну головку ріпчастої цибулі, покласти у склянку і зверху насипати цукру по самі вінця склянки. Добре перемішати і почекати появи соку. Перший прийом цибулевої суміші повинен бути перед сніданком, 1 ст. ложка. Потім приймати по 1 ст. ложці через 2 години після їди. Жувати до тих пір, поки цибулева суміш не розчиниться в роті. За день з’їсти всю приготовлену суміш. http://www.wz.lviv.ua/pages.php?atid=81280 Wed, 10 Mar 2010 12:12:25 +0200 http://www.wz.lviv.ua/pages.php?atid=81281 10 березня Події: 1861 – помер Тарас Шевченко, український поет, художник, мислитель. 1862 – у США вперше увійшли в обіг паперові гроші. 1943 – розпочалися роботи зі створення ядерної зброї в СРСР. 1960 – в СРСР у розпорядження профспілок передали 1500 санаторіїв з усім устаткуванням і персоналом. 1976 – полячка Крістіна Хойновська розпочала перше жіноче навколосвітнє одиночне плавання. 1992 – Україну прийняли до Північноатлантичної ради співпраці. Народилися: 1787 – Устим Кармалюк, український народний герой, ватажок селянського повстанського руху. 1926 – Олександр Зацепін, композитор, автор пісень до фільмів “Земля Санникова”, “Діамантова рука”, “Кавказька полонянка”. 1936 – Йозеф Блаттер, президент ФІФА. 1940 – Чак Норріс, американський кіноактор. 1946 – Володимир Гостюхін, кіноактор (“Далекобійники”). 1957 – Осама бен Ладен, лідер “Аль-Каїди”, “терорист №1”. 1958 – Шерон Стоун, американська кіноакторка. 1973 – Єва Герцигова, чеська супермодель і акторка. http://www.wz.lviv.ua/pages.php?atid=81281 Wed, 10 Mar 2010 12:12:25 +0200