Високий Замок ::: Чи образив Андрухович Антонича?

І це на фоні постійних розмов про дефіцит україномовних книжок та нарікань на падіння інтересу молоді до української літератури. У чому ж справа?

- “Дванадцяти обручів” не буде у нашому асортименті,- сказала кореспонденту “ВЗ” директор “Української книгарні” Ольга Огризло. (До речі, за рейтинговим опитуванням учасників Форуму цю книгарню визнали “Найкращою в Україні”). - Не кожна україномовна книжка є українською за змістом, а ми маємо чітку національну позицію.

Багато книжок ми не продаємо – того ж Олеся Бузину “Вурдалак Тарас Шевченко”, хоча вона також написана українською мовою. Андруховича ми нічим не образили. Зараз у нашому асортименті є сім його книжок, які випустили видавництва Києва, Львова та Івано-Франківська. Плюс ще дві книги його доньки Соломії. Ми визнаємо, що він є інтелектуальним письменником, але цієї книги не спримаємо. Щодо її оцінки, я абсолютно погоджуюся з письменницею Іриною Калинець.

Тож в чому звинувачує Андруховича пані Ірина на сторінках львівських газет? У “відверто хамських” вигадках про відомого українського літератора Богдана-Ігоря Антонича “та осіб з його оточення, які не заслужили собі ницого шаржування на догоду амбіціям досі шанованого літератора”.

Андрухович справді подає у “Дванадцяти обручах” авторську версію біографії Богдана-Ігоря Антонича. І місцями вона виглядає мало приємно. Пропонуємо першу-ліпшу цитату, взяту з його книги навмання: ...“Усі ці спроби (що прикметно – датовані пізнішими десятиліттями) зобразити Антонича таким собі першим студентом, котрий завжди і на все мав готову помірковану відповідь і не пропустив жодної лекції з порівняльного мовознавства, є ніщо інше, як наївне і спазматичне намагання того ж таки галицького театру захистити свої звичаєві вартості, згідно з якими великий поет просто не може не бути першим студентом, інакше звідки узялась б його поетична велич? Так, саме цим лицемірно-філістерським уявленням про те, яким повинен бути поет, виразник і володар дум народних, ми завдячуємо поширеними згодом леґендами про боязкого й недорікуватого дівича, про домашні пантофлі, халати, схильну до міґреней і тому вічно перев’язану рушником лисувату голову, про опецькуватість і вайлуватість, а головне – про замалим не тваринний страх перед усім на світі: псами, дівчатами, автами, бацилами, протягами і передусім – деспотичною тетою, в будинку якої на Городоцькій, 50, він нібито змушений був мешкати. Ця версія виглядає особливо показовою щодо безцеремонності всіх постантоничівських фальсифікацій. Адже в дійсності ніякої тети там і близько не бовваніло. Особа, в котрої поет таки мешкав на Городоцькій, була його кількалітньою (1929-1933) коханкою, нестримною у тілесних розвагах” ... (Юрій Андрухович. Дванадцять обручів. Вид-во “Критика”, стор. 134).

Свого часу Юрій Андрухович працював над дисертацією на тему творчості Антонича. Інше питання, наскільки він цю постать інтерпретував. Але знову ж таки - під час презентації свого творіння у Львові письменник підкреслював, що він просто прагнув белетризувати цю особистість, вимислити альтернативного Антонича. Чи це підстава для відмови торгувати його книгою? Чи правильним є шлях заборон? Зрештою, “Дванадцять обручів” захочуть прочитати навіть ті, хто до цього і гадки про них не мав. Ще б пак - такий піар! На жаль, нам не вдалося зв’язатися з самим Юрієм Андруховичем, щоб поцікавитися його оцінкою ситуації, яка склалася. Письменник у Києві і вдома,в Івано-Франківську, буде лише в четвер.

Він розродився “Дванадцятьма обручами” після семирічного мовчання. Ця книга стала лауреатом Форуму у номінації “Художня література” конкурсу “Книга року-2003”.

- Я люблю зустрічатися із своїм читачем, – казав Юрій Андрухович нещодавно на зустрічі із своїми читачами у студентському клубі Львівського національного універитету ім.І.Франка. Сам факт того, що ти щось пишеш, означає, що ти шукаєш спілкування, хочеш порозумітись. Письменник повинен мати силу, енергетичний драйв, щоб навіть будучи провінційним, завойовувати людей. Для мне прикладом такого письменника є Едуард Лімонов. Його можна ненавидіти за політичні переконання, але, читаючи його твори, я ним захоплююся. Він надзвичайно автентичний, при всій його тенденційності.

До речі, нещодавно я дізнався, що мій твір “Рекреації” входить до шкільної програми старших класів. Ніхто не питав у мене чи я цього хочу. Тепер буду судитися з Міністерством освіти України і з укладачами цих підручників...