RSS
АРХІВ :: Парк культури
Нотатки подорожньогоНа вершину світу – за відчуттям свободи
На Форумі видавців одного вечора я опинилася в компанії літераторів, де був високий світловолосий незнайомець. Він запам’ятався чудовим почуттям гумору і вишуканою простотою спілкування. Не відразу й довідалася, що це – посол Литви в Україні. А він ані словом не обмовився, що завтра презентуватиме на Форумі свою книгу. Тому, коли побачила у програмі час і місце презентації книги Альгірдаса Кумжі (на фото) “Гімалаї. Щоденник однієї експедиції” - дала волю цікавості і пішла у великий зал палацу Потоцьких.
Винуватець події стримано розповідав про експедицію, у якій він брав участь, під супровід кінокадрів свого фільму, відзнятого у Гімалаях. Тоді, навесні 2004 року, семеро литовців обрали метою свого сходження одну з найвищих світових вершин Шиша-Пангму (8046 м)… Фотопортрети та пейзажі, що було встановлено поруч, додавали до почутого й побаченого свій внесок. Виявилося, що ходити у високі гори та підніматися на найвищі вершини світу Альгірдас Кумжа почав у сорок років. Розповідь автора тексту та фото справляла враження ще й через цілковиту відсутність самолюбування та акцентування на небезпеці експедиції. У подібних походах звичайно доводиться украй важко, але Альгірдас Кумжа говорив про те, що там, на висоті 5600 метрів, де навколо священної гори Кайлаш пілігрими роблять повне коло, де важко дихається і потерпаєш від головного болю, світ сприймається по-іншому. І думаєш не про романтику чи щось піднесене – там голову займають звичайні думки, наприклад, а чи спустишся ти туди, звідки прийшов… І звичайні відчуття радості від теплої ковдри чи гарячого чаю переповнюють душу. Тому, повернувшись з чергової експедиції, через деякий час знову починаєш шукати можливості відправитися у наступну. Чому? Для чого? “Я думаю, що подорожуючі шукають шлях до себе, - вважає пан посол, - бо, як відомо, найкоротша дорога до себе – навколо світу”.
Записи, які вів автор під час привалів у горах, примостившись на камені, та у дорожніх кав’ярнях Катманду, лягли в основу цієї книжки. Вона дуже подібна на свого автора – така ж стримана, європейська та позбавлена фальші. Текст з литовської на українську переклала Ольга Боднар.
Уривок з книги «Гімалаї. Щоденник однієї експедиції»
“На висоті чотирьох з половиною кілометрів уже немає хатинок, ставимо намети. Навколо зашмаркані діти збирають якові кізяки на паливо, цілу ніч виють зграї собак, а яки підходять до самого намету й рохкають, мов ті вепри… На четвертий день подорожі вперше бачимо Кайлаш, гору заввишки 6675 метрів, непохитну та грізну, як сфінкс. Жоден альпініст не зійшов на її вершину. Смертному не дозволено наближатися до її вершини, бо там, за словами мудреців Тибету, живуть боги (…). Більшість тибетців долають коло в 53 кілометри навколо гори – так званий кор – за день, ми спробуємо за три. У більшості моїх друзів від висоти тріщать голови, їх нудить. Нам говорять: хто обійде гору 108 разів, той може сподіватися на просвітлення, Нірвану…
Коли повернувся з Катманду, отримав запрошення до Вільнюса. Потрібен посол в Україні, і я, кажуть, підійшов би – колишній парламентарій, керівник Фонду імені Тараса Шевченка, консультант президента… У Вільнюсі від президента Валдаса Адамкуса отримав повноваження посла й вилетів до Києва працювати. Ось так після доволі тривалої перерви я знову повернувся до служби на благо держави і втілив у життя дитячу мрію стати дипломатом”.
На фото: Дорога до першого високогірного табору.
Новини RedTram
