«До нас у гості часто приходили пінгвіни» (ВІДЕО)

Скрізь біло, подекуди пінгві­ни… 24 українська антарк­тична експедиція замість року досліджень пробула на Антарктиді 13 місяців, а все через коронавірус. Розгля­дали варіант, аби полярники залишались на континенті ще на один «забіг». Однак ми­нулося. Кореспондентка «ВЗ» поспілкувалася з Ігорем Ди­ким, науковцем, керівником 24-ї української антарктичної експедиції, про осо­бливості полярного робочо­го дня, кліматичні зміни та футбол на найвіддаленішому континенті.

— Відігрілись у Львові?

— Вже відігрівся. Тішить не так тепло, бо в Антарктиді стає набагато тепліше. Найбільш приємне оку і душі те, що довко­ла зелень, трава, шум вітру і спів птахів… Бо там одноманіття.

— Річна експедиція (2019−2020 рр.) припала на рік ша­лених змін. В Україні вибори і президентські, і парламент­ські. Як відбувається голосу­вання на станції Вернадсько­го?

— У нас навіть не двоє, а троє виборів було, бо ще обирали директора Антарктичного цен­тру. На стінах був інформаційний куток, все, як прописано чинним законодавством, — класична ви­борча дільниця у мінімізованому вигляді. Члени дільниці — самі ж полярники, п’ять чоловік брали участь у голосуванні.

Вибори — це важливо, ми всі громадяни України, і станція — це частина нашої держави на шос­тому унікальному континенті за 15 тисяч кілометрів. Бюлетенів не привозили, давали сканкопії через Інтернет, так прописано у законодавстві. Процедура ана­логічна: та сама урна для голо­сування, контрольні листи, під­рахунок голосів…

— А як сприйняли новину про пандемію коронавірусу у світі ?

— Ми мали інформацію на­віть швидше, ніж отримали з Ан­тарктичного центру та з кора­блів… Але для нас це було щось далеке. А коли пандемія набра­ла обертів, отримали лист про те, що потрібно закривати стан­цію для відвідування інших ко­раблів. До нас ще встиг прибу­ти сезонний загін науковців (17 осіб). Тоді вже постало питан­ня, як бути з нами (24-ою нау­ковою експедицією. — Ред.), бо потрібно було змінювати екс­педицію: корабель, який привіз нову групу полярників, нас по­винен забрати, а сумарно вже було майже 30 людей. Логіс­тично і психологічно було важ­ко. Розглядався варіант, якщо нас не зможуть замінити — зали­шатись на зимування на другий рік… Але не вирішено проблему провіанту та ресурсу на таку ве­лику кількість людей…

— 24 експедиція стала ре­кордною. Ви знайшли пече­ру, підльодовикове озеро…

— Відкриттів багато зроби­ли…Тепер їх треба оформи­ти і описати, бо можна відкрити Америку, а потім з’ясується, що це відкриття вже було.

Ми вперше зафіксували у липні (а це в Антарктиді середи­на зими) плюс 5 градусів, океан не замерзав, виходили на чов­нах і зафіксували те, що посе­ред зими плавають кити група­ми по 20 осіб. Раніше кити (вони ссавці) відпливали у відкритий океан, їм треба дихати. Це свід­чення того, що змінюється еко­система та клімат.

Крім того, нам вдалося від­найти велику печеру. Це не та сама, яку знаходили декіль­ка років тому. Льодовик зміню­ється, попередня печера зруй­нувалась і утворилась інша: тріщини пов’язані з таненням льодовика. Ми знайшли вхід з іншого боку і печерні зали до 12 метрів у висоту. Озер зна­йшли багато. Вони утворю­ються під час танення. І у пече­рі було озеро завглибшки вісім метрів.

Ще одне відкриття зробили, коли працювали з сезонним за­гоном. Ми ходили у глиб мате­рика, на гору Пірі, і віднайшли скельні виходи та особливі по­роди мезозойської ери. У зна­йдених осадових породах мож­на шукати рештки динозаврів, які є в Антарктиці.

А ще рекорд: у складі 24-ої експедиції був Антон Омель­ченко. Його прадід, теж Антон Омельченко, був у першій екс­педиції Роберта Скотта на Пів­денний полюс 1911 року. Це перший українець, який став но­гою на антарктичний материк.

— У чому престиж того, що Україна має свою станцію — станцію Вернадського?

— Насамперед — це престиж для розвитку наукової галу­зі. Антарктида — унікальний на­уковий континент, заповідник, де проводять дослідження гло­бального планетарного масш­табу. Це континент-індикатор того, що відбувається з екосис­темою планети.

Престиж присутності ще в тому, що в Антарктиці великий запас корисних копалин: води, нафти, вугілля, дорогоцінних металів… Однак зараз геологіч­ні дослідження заборонені про­токолом.

Ще один «бонус» того, що є антарктична станція — наявність квот на вилов промислових ви­дів риби, ракоподібних у водах Антарктики.

Наша станція розташована посеред океану, на острові Га­ліндез. Навіть природними, клі­матичними та температурними умовами відрізняється від інших станцій. У нас тепліше, але є інші «екстрими»: шторми, вітри, кри­га.

— Розкажіть про розклад дня і особливості перебуван­ня в Антарктиді.

— День науковця залежить від погодних умов. Нема чітко­го підйому і сніданку для всіх, він розтягнутий. Бо люди мо­жуть працювати до третьої ночі і вставати об 11−12-й. Запи­сують на дошці, щоб черговий розбудив. Хтось встає рано, але й раніше лягає. Сніданок робить кожен собі сам. А далі працюєш за планом: якщо до­бра погода і можна вийти на човні в океан, де відібрати про­би, а потім обробити зразки вже в лабораторії. Такий рутин­ний робочий день.

Є ще чергування. Денне: о восьмій ранку треба змінити ніч­ного чергового — і до 12-ої ночі. Щодві години черговий робить обхід станції, перевіряє моду­лі, допомагає на кухні готувати, миє посуд.

На нічне чергування людина заступає на цілий тиждень. Тоді свою роботу робиш опосеред­ковано, вдень спиш у спеціаль­ній кімнаті на стриху, вночі чер­гування: щогодини обхід, а тоді на вулицю з лопатою — і чистиш проходи між модулями. Крім того, повністю прибираєш стан­цію.

Субота — робочий день, але ввечері — святкова вечеря, це така собі психологічна розряд­ка, щоб люди у буденності не втрачали відчуття реальнос­ті. Коли збираємось за столом, можна випити вина, кухар готує щось смачненьке. Але тут голо­вне спілкування: говоримо, як минув тиждень, про що напи­сали з дому, про політику, по­тім — шахи, більярд, дартс… Ор­ганізовували футбол, у нас були матчі…

— Як воно: грати в Антарк­тиді у футбол?

— Поле — невелике замерз­ле озерце, але ми снігоходами розчищаємо… Гра триває не­довго: 10 хвилин, бо сильна від­дишка у тих умовах.

— Пінгвінів багато?

— Достатньо. Їх стає все біль­ше і більше. Є антарктичний вид, який витримує холод (Аде­лі) та імператорський пінгвін, який заходив «у гості»: велико­го зросту пінгвін, здалеку можна подумати, що людина йде. І ко­ролівський теж приходив «у гос­ті». Це унікально: королівський та імператорський пінгвіни жи­вуть у різних куточках, але при­пливали до станції.

Є ще такий вид — пінгвін «Дженту». Він теплолюбний, і зі зміною клімату наступає на ост­рови. Ще до 2000-х років тут не було жодного гнізда, а тепер по­над 1000 гнізд лише на нашому острові. Вони витісняють або­ригенні види пінгвінів і з кож­ним роком проходять все далі на південь. Ми спостерігаємо за ними, коли роблять кладки, за допомогою мережі камер. На основі цього робимо висно­вки, як змінюється екосистема і як бути далі з кліматичними змі­нами.

— Це правда, що науковці ведуть «пінгвінячий акаунт» у Фейсбуці?

— Так, це «ноу-хау» 25-ої екс­педиції.