«Війна дала нам копняка»
Журналістка «ВЗ» поспілкувалася з власницею виробництва снеків та грінок Таїсією Григор‘євою, яка переїхала на Львівщину з Київщини
З початку широкомасштабної війни у Львівську область релокувалося понад дві сотні підприємств з регіонів, охоплених війною. Частина виробництв з Київщини повернулися працювати у свої міста поруч зі столицею, коли ЗСУ їх звільнили. Та це не історія моєї героїні Таїсії Григор‘євої, власниці ТОВ «Снек трейд юей».
Підприємство виготовляє снеки, чипси та грінки в стилі здорового харчування у селі Русанові, яке сильно постраждало в перші дні вторгнення рф. Русанів — село у Броварському районі Київщини, яке розташоване на кордоні Київщини та Чернігівщини. Через агресію окупантів село перетворилося на руїну. Уже понад два роки виробництво снеків розгорнулося у Бродах Львівської області.
«У Русанові не було жодної вцілілої будівлі»
… Я познайомилася з Таїсією Григор‘євою на конференції організації «Спільно», де на одній з панелей бізнесмени зі сфери релокації розповідали, як адаптувалися в умовах війни на нових місцях. Пані Таїсія взяла у двох організацій (одна з них міжнародна) 30 тисяч доларів гранту, щоб придбати нове обладнання. Частина старого обладнання залишилось у Русанові, не встигла його вивезти за програмою релокації. Постійні обстріли не дозволяли забрати з підприємства найнеобхідніше.
«Територія, де ми працювали, розташована ближче до Чернігова. На другий день повномасштабної війни підприємство опинилося під окупацією, тож вирішили негайно релокувати бізнес у безпечний регіон України, — каже Таїсія Григор'єва. — У Русанові вздовж села стояли російські „гради“, перекопані канави, не було жодної вцілілої будівлі. Багато чого було заміновано, дороги пошкоджені. Електромережі пошкоджені І це за шістдесят кілометрів від Києва».
«Як пекарня може бути діючою, коли зі стелі сиплеться штукатурка…»
Оскільки Таїсія сама є львів'янкою, каже, що крім Львівщини альтернативних місць для переїзду не розглядала. Але тут її чекали нові виклики — насамперед знайти відповідне приміщення під виробництво сухариків та снеків.
Приміщення поруч зі Львовом були або непридатні для харчової промисловості, або мали надто завищену орендну плату. Як правило, власники приміщень поруч зі Львовом хотіли 300−350 гривень за метр квадратний… Таїсія Григор‘єва каже, це така ціна, як на комерційну оренду на Хрещатику в Києві…
У деяких приміщеннях обсипалася стеля, туди треба будо вкласти ще кількасот тисяч гривень.
«Два місяці об‘їжджала усю Львівську область у пошуку приміщень, спершу розглядала двадцятикілометрову зону від Львова, — ділиться спогадами Таїсія Григор‘єва. — Кажуть, є діюча пекарня, яку здають в оренду по 120 гривень за метр квадратний. Приїжджаю і не розумію, як вона може бути діючою, коли зі стелі сиплеться штукатурка… Мені допомогла Львівська ОВА, яка склала каталог вільних приміщень. Допомогли з перемовинами».
Зрештою, у Бродах підприємиця знайшла приміщення за дешеву оренду: спершу це було 68 гривень за метр квадратний, тепер — 100 грн. Одна з умов оренди — вкласти кошти у ремонт приміщення.
«У Бродах набирали нову команду»
«Для нас переїзд — це півмільйона гривень інвестицій, — наголошує моя співрозмовниця. — Переїхали у Броди в травні 2022 року і наприкінці липня відновили виробництво. У Бродах набирали нову команду. Переїхала в нове місце з купою залізяччя і без людей».
У Русанові на підприємстві працювало 15 осіб. Зараз, каже Таїсія, набрали ту саму кількість, та починали з семи людей. Є ще чотири вакансії. Середня зарплата — 16 тисяч гривень.
«Війна дала нам доброго копняка. Почали рухатися, випустили нову лінійку сухариків. Маємо загалом 15 найменувань, до кінця року збільшимо до тридцяти позицій, — ділиться планами Таїсія Григор'єва. — У співпраці з шеф-кухарем Євгеном Клопотенком будемо випускати горох, який можна буде їсти, як сухарики. Він буде спеціально оброблений. У нашій продукції немає жодної „єшки“. Це натуральний продукт».
Питаю про ринки збуту. Грінки продають у супермаркетах. Левову частку продукції виготовляють на експорт, зокрема до Німеччини, Польщі, США…
«Мусіли переорієнтувалися і почати займатися експортом, стукати в усі двері, — пояснює Таїсія Григор‘єва. — Бо інакше важко було б вижити».
